Рішення № 98141105, 07.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2021 р. Справа№200/1543/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шинкарьової І.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження (у письмову провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної України в особі Донецької обласної прокуратури про визнання дій протиправними, стягнення матеріальної шкоди у вигляді недотриманої частини заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної України в особі Донецької обласної прокуратури, в якому просив суд:

Визнати протиправними дії Держави України в особі Донецької обласної прокуратури щодо нарахування та виплати посадового окладу ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за період з 01 квітня 2020 року по 29 грудня 2020 року на підставі положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.

Стягнути з Держави України в Особі Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ25707002, м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6) матеріальну шкоду у вигляді недотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 квітня 2020 року по 29 грудня 2020 року у сумі 242 475,00 грн. (двісті сорок дві тисячі чотириста сімдесят п`ять гривень).

Ухвалою від 16 лютого 2020 року судом було відкрито провадження в адміністративній справі № 200/1543/21-а та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.

03 березня 2021 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 19 квітня 2021 року заяву представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено та вирішено розгляд справи за проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 08 червня 2021 року закрити підготовче провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження в межах строків, визначених КАС України для розгляду справи.

В обґрунтування позову зазначено, що з 23 березня 2007 року по 29 грудня 2020 року позивач працював в органах прокуратури. У вказаний період роботи, його посадовий оклад нараховувався не розмірі, встановленому ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", а у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України". В подальшому, положення, на підставі яких нараховувався посадовий оклад, зокрема, п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, були визнані неконституційними, у зв`язку з чим позивач вважає, що має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати у відповідності до ч.3 ст. 152 Конституції України.

Враховуючи те, що відповідачем не було виплачено йому частину заробітної плати - посадового окладу у розмірі, визначеному ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", позивач просив суд визнати таку бездіяльність протиправною.

08 лютого 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що Посадовий оклад ОСОБА_1 визначався не на підставі п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України. У зазначений період з 01.04.2020 по 29.12.2020 позивач працював на посаді прокурора Артемівської місцевої прокуратури Донецької області. З 25.09.2019 по теперішній час заробітна плата прокурорів місцевих прокуратур визначається на підставі п. З розділ II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ). Вказаною нормою передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури... На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Наведена норма є чинною, неконституційною не визнавалася, підстави її не застосовувати відсутні.

Наказом Генерального прокурора № 40 від 17.02.2021 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021.

Тобто, з 01.04.2020 по 29.12.2020 заробітна плата прокурорів місцевих прокуратур визначалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, є постанова «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505.

Відповідно до додатку 7 до зазначеної постанови посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 5 660 грн. Керуючись зазначеними нормами, Донецькою обласною прокуратурою виплачувався ОСОБА_1 посадовий окладу розмірі 5 660 грн.

Також вказує, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» не застосовується до ОСОБА_1 , відповідно до зазначеної норми, посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Тобто, вказана норма регулює посадові оклади прокурорів окружних, а не місцевих прокуратур. Окружні прокуратури, як вже зазначено, будуть створені лише 15.03.2021. На теперішній час вони не існують. ОСОБА_1 був прокурором місцевої прокуратури, а не окружної. Відтак, у нього не виникло права на посадовий оклад за цією статтею.

Також вказує, що згідно з п. 7 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ прокурори, які па день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Тобто, для переведення на посаду та отримання посадового окладу в окружній прокуратурі ОСОБА_1 мав би успішно пройти атестацію. Однак, відповідно до рішення четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 108 від 24.11.2020 ОСОБА_1 не успішно пройшов атестацію. У зв`язку з цим, наказом керівника Донецької обласної прокуратури № 1897-к від 24.12.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури з 29.12.2020. У зв`язку з викладеним, просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Наказом Прокуратури Донецької області від 15.12.2015 №2344-к позивача було призначено прокурором Артемівської місцевої прокуратури Донецької області, як такого, що успішно пройшов тестування, звільнивши з посади заступника Костянтинівського міжрайонного прокурора Донецької області.

Наказом Донецької обласної прокуратури від 24.12.2020 №1897-к позивача було звільнено з посади прокурора Артемівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури з 29.12.2020 на підставі п.9.ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Відділу фінансування та бухгалтерського обліку обласної прокуратури було вказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні. Підставою вказано рішення четвертої кадрової комісії від 24.11.2020 №108.

Згідно з рішенням четвертої кадрової комісії від 24.11.2020 №108 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора позивача визначено неуспішно пройшовшим атестацію.

Судом встановлено та підтверджено записами у трудовій книжці, у період з 23 березня 2007 року по 29 грудня 2020 року позивач працював в органах прокуратури.

Відповідно до наданої довідки від 26 лютого 2021 року № 21-85-325 про нараховану та виплачену заробітну плату з квітня по грудень 2020 року позивачу заробітна плата виплачувалась виходячи з окладу 5660,00 грн.

Спірним питанням у даній справі є наявність права на відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акту, у вигляді недоотриманої частини заробітної плати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру", який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" 1697-VII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2;

2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч.9 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру").

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" 1774-VIII частину 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" викладено в такій редакції: "Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року".

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" було установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:

з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі:

з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" було установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" було установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб:

З 1 січня 2020 року - 2012 гривні.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

За приписами статті 89 Закону України "Про прокуратуру" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Закон України від 28.12.2014 № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин прийняті пізніше Закону України 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", а тому у 2015 році норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.

Як встановлено судом та підтверджується відповідачем, у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України,

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що положеннями п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, йому було завдано матеріальної шкоди (збитків) у вигляді неотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме ч. 3 ст. 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 1175 ГК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 22 Цивільного Кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Суд вважає, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатись збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у судових рішеннях по справі №560/703/20, які залишені без змін постановою Верхового суду від 28 січня 2021 року.

Суд також зазначає, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України".

Окрім цього у статті 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена Конституційного Суду України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового суду від 28 січня 2021 року у справі № 560/703/20.

Суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з огляду на наведене, враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою КМУ №505 та враховуючи те, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01 липня 2015 року по 26 березня 2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо неналежного розрахунку з позивачем.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" 19.09.2019 № 113-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частини 3, 4 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" викладена у такій редакції: "Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3."

Таким чином, з 25 вересня 2019 року положення ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02 січня 2020 року.

Наказом Офісу генерального прокурора № 414 від 08 вересня 2020 року визначено днем початку роботи обласних прокуратур 11 вересня 2020 року.

Отже, у період з 01 квітня 2020 року по 29 грудня 2020 року обласні та окружні прокуратури створені не були.

Таким чином, дія статті 81 Закону України "Про прокуратуру" у редакції дійсній у період з 01 квітня 2020 року по 29 грудня 2020 року не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Суд звертає увагу, що положення до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX не визнані неконституційними.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав здійснення позивачу, прокурору регіональної прокуратури, оплати праці у період з 01 квітня 2020 року по 29 грудня 2020 року у інший спосіб, ніж встановлений п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, що виключає наявність бездіяльності відповідача щодо неналежного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за подання даної категорії справ, а тому судові витрати не відшкодовуються.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної України в особі Донецької обласної прокуратури про визнання протиправними дій Держави України в особі Донецької обласної прокуратури щодо нарахування та виплати посадового окладу ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) за період з 01 квітня 2020 року по 29 грудня 2020 року на підставі положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.; стягнення з Держави України в Особі Донецької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ25707002, м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6) матеріальну шкоду у вигляді недотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 квітня 2020 року по 29 грудня 2020 року у сумі 242 475,00 грн. (двісті сорок дві тисячі чотириста сімдесят п`ять гривень). - відмовити.

Повний текст рішення складено 07 липня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя І.В. Шинкарьова