Рішення № 98140140, 02.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 липня 2021 р. Справа № 120/3031/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Вінницької міської ради (далі - Вінницька МР, відповідач). У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 46 рішення Вінницької міської ради № 181 від 29.01.2021 в частині відмови йому у наданні дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:027:0022 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

зобов`язати Вінницьку МР надати йому (позивачеві) дозвіл на розробку документації щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:027:0022 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 27.11.2020 звернувся із публічним запитом щодо надання інформації відносно вільних земельних ділянок у межах м. Вінниці, за наслідком розгляду якого був повідомлений, що є сформовані земельні ділянки, які не зареєстровані, серед яких і земельна ділянка за кадастровим номером 0510100000:01:027:0022 по АДРЕСА_1 . В подальшому 18.12.2020, як зазначає позивач, звернувся із клопотанням до Вінницької МР про надання дозволу на розробку проекту/документації на вказану вище земельну ділянку, однак рішенням № 181 від 18.12.2020 у задоволенні такого клопотання було відмовлено.

З таким рішенням Вінницької МР позивач не погоджується, вважає, що воно прийнято за відсутності правових підстав та підлягає скасуванню. Вказує, що як учасник бойових дій має першочергове право на відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва. Також позивач вважає, що повноваження стосовно видачі дозволу не є дискреційними.

Відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

09.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання заяв по суті справи.

30.04.2021 на адресу суду від Вінницької МР надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю. Свою позицію мотивує тим, що за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 0510100000:01:027:0022 по АДРЕСА_1 , з метою її безоплатної передачі у власність, прийнято правомірне рішення про відмову у наданні відповідного дозволу у зв`язку з тим, що бажана земельна ділянка вже є сформованою. Також відповідач з посиланням на рішення виконавчого комітету Вінницької МР від 28.05.2015 № 1155 із внесеними змінами рішенням від 11.06.2015 № 1282, яким затверджено Положення про розподіл земельних ділянок між учасниками бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, та членам загиблого учасника антитерористичної операції, для передачі земельних ділянок у власність" зазначає, що відмова органу місцевого самоврядування полягає у тому, що земельна ділянка, щодо якої заявник просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, була розподілена між учасниками бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, для передачі земельних ділянок у власність на території міста. А відтак вважає, що посилання позивача на п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), який встановлює перелік підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, в даному випадку не може бути застосований. Також відповідач вказує, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки, такі дії виходять за межі, визначених законодавцем повноважень суду.

На відзив Вінницької МР 18.05.2021 ОСОБА_1 подав відповідь, в якій зазначає, що звертався із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту/документації, в тому числі враховуючи факт, що земельна ділянка була сформована. Щодо доводів відповідача про те, що спірна земельна ділянка була розподілена між учасниками бойових дій, на підтвердження чого надано рішення від 20.08.2015 та протоколи комісії, то позивач вказує, що із наданих документів неможливо встановити чи дійсно земельна ділянка, яку він бажає отримати, була розподілена між учасниками бойових дій. Звертає увагу, що відповідач не надає доказів надання дозволів на розробку проектів/документації на спірну землю та реєстрації права власності іншої особи та таку. Також ОСОБА_1 вказує, що відповідач листом від 02.12.2020 підтвердив факт того, що земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:01:027:0022 по АДРЕСА_1 є вільною та ні за ким не зареєстрована. Окрім того, позивач наголошує, що підстави для відмови у наданні дозволу є вичерпними та визначені ст. 118 ЗК України. З огляду на викладене позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими та просить задовольнити позов.

Вінницька МР в свою чергу на відповідь на відзив позивача 19.05.2021 подала до суду заперечення, зазначаючи, що дозволи на складання проектів землеустрою на сформовані земельні ділянки згідно з нормами чинного законодавства не надаються. Крім того, спростовуючи доводи позивача, відповідач вказує, що чинним законодавством не визначено термін, протягом якого особа зобов`язана звернутись із заявами щодо реєстрації права власності на земельну ділянку. Доводить, що спірна земельна ділянка на момент звернення позивача із відповідним запитом, на який 02.12.2020 надано відповідь, була вільною (в розумінні законодавства щодо оформлення права власності) та сформованою, однак розподілена між учасниками АТО.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін, докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 включений до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, в Департаменті соціальної політики як учасник бойових дій, що підтверджується довідкою управління соціального захисту (Правобережне) Департаменту соціальної політики Вінницької МР від 07.12.2020 № 99883.

27.11.2020 позивач звернувся до Вінницької МР із запитом про надання публічної інформації щодо переліку вільних земельних ділянок у межах м.Вінниці, на який листом від 02.12.2020 № К-01-138914/1-00-10 йому надано відповідь.

Отримавши таку відповідь, позивач 18.12.2020 звернувся до відповідача із клопотанням у порядку ч. 6 ст. 118 ЗК України, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту/документації землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,0952 га, за рахунок земель комунальної власності Вінницької МР, яка розташована на території м. Вінниці. До клопотання були додані графічні матеріали із бажаним місцем розташування земельної ділянки, копії паспорта, коду, акта про місце проживання, довідки про взятті на облік як пільговика, листа Вінницької МО, посвідчення учасника бойових дій.

Пунктом 46 рішення 5 сесії 8 скликання Вінницької МР від 29.01.2021 № 181 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди на земельні ділянки громадянам" відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:027:0022 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій ст. 19 ЗК України , до яких зокрема належать землі житлової та громадської забудови.

Як зазначено у ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом "г" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в розмірі : у селах - не більше 0,25 гектара, у селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,1 гектара.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в містах в розмірі не більше 0,01 гектара.

При цьому на підставі п. 14 ч. 1 ст. 12 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII учасникам бойових дій надається пільга на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Порядок набуття права на землю визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.02.2020 у справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 у справі за № 818/1707/16, від 14.05.2020 у справі за №360/536/17-а, та інших.

Частиною 5 статті 242 КАС України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 33 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону №280/97-ВР).

Аналізуючи вказані норми права, суд наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову в його наданні у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.

Оцінюючи спірне рішення, суд керується нормами ч. 2 ст. 2 КАС України, за змістом якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У відзиві відповідач зазначає, що рішення про відмову у наданні позивачеві відповідного дозволу є правомірним, оскільки бажана земельна ділянка вже є сформованою, їй присвоєний кадастровий номер 0510100000:01:027:0022, а тому дозволи на складання проектів землеустрою не надаються.

Оцінюючи вказані доводи, суд враховує, що cтаттею 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV (далі - Закон № 858-IV) передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Частиною 6 статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, якщо земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер вона має площі і межі, зміна цільового призначення не відбувається, то формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Стаття 118 ЗК України, на яку посилався у клопотанні позивач, не містить застережень, а тому встановлена нею процедура одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами поширюється як на земельні ділянки, які на момент подання клопотання не є сформованими як об`єкти земельних правовідносин, так і на земельні ділянки, які в процесі набуття прав на них формуються шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Останні теж можуть бути надані громадянам у власність у встановленому ст. 118 ЗК України порядку.

Позивачем у клопотанні зазначено про надання дозволу на розробку проекту/документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. А тому суд вважає що відповідач, в силу своїх повноважень, а також враховуючи надані позивачем до клопотання документи, яких достатньо для ідентифікації земельної ділянки, міг встановити статус земельної ділянки та те, що в даному випадку необхідно надати дозвіл на розробку саме технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Надаючи оцінку обґрунтуванням відповідача про те, що бажана земельна ділянка була розподілена між учасниками бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, суд зазначає, що обставини на які вказує відповідач, регулюють питання передачі (надання) земельних ділянок, а не питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яке є предметом спору у цій справі.

Відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Отже, виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до уповноважених органів з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Відтак, за наведених обставин посилання відповідача в обґрунтування доводів оскаржуваного рішення про відмову позивачеві у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) є помилковим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та положенням законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оскільки у даному випадку ще не здійснюється передача (надання) позивачеві у власність земельної ділянки, а відбувається лише перша стадія земельно-правової процедури, що полягає в отриманні дозволу на розробку проекту відповідної документації відносно спірної земельної ділянки.

Суд також зазначає, що всі обставини, які враховуються при ухваленні рішення суб`єктом владних повноважень, мотиви його прийняття, мають зазначатися в самому рішенні. Тобто, підстави для відмови наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки мають бути пояснені у самому рішенні вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Наведений висновок узгоджується із встановленими законом вимогами щодо "обґрунтованості рішення", що полягають в дослідженні суб`єктом владних повноважень усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується також із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15.09.2009).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що відмова є вмотивованою, адже відповідач не навів жодних мотивів прийняття такого рішення.

Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема, оскаржуване рішення не містить обґрунтування підстав відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачеві у реалізації права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача та ефективне і швидке оскарження рішення. Крім того, за таких обставин суд позбавлений можливості надати оцінку чи виконані всі умови, визначені нормами ЗК України для прийняття такого рішення.

У зв`язку з вищевикладеним суд доходить висновку, що оскаржуване рішення 5 сесії 8 скликання Вінницької МР від 29.01.2021 № 181 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди на земельні ділянки громадянам", в частині що стосується відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:027:0022 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) є протиправним, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування п. 46 цього рішення.

Щодо вимог зобов`язального характеру, то суд зазначає таке.

Наслідком скасування судом у цій справі п. 46 рішення 5 сесії 8 скликання Вінницької МР від 29.01.2021 № 181 є те, що клопотання позивача від 18.12.2020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається нерозглянутим.

Згідно із ч. 3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору з будь-ким.

Повноваження відповідача за результатами розгляду клопотання громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України, згідно із якою орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Виходячи із обставин цієї справи, суд встановив, що оскаржуване рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами ст. 118 ЗК України умов для прийняття рішення про надання дозволу.

За цих обставин і враховуючи, що законом чітко визначено порядок отримання дозволу на розроблення технічної документації землеустрою щодо поділу земельної ділянки у власність, відсутні підстави без дотримання такої процедури зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти відповідний орган влади. Тому в цій частині позов не може бути задоволений. Водночас суд вбачає підстави для часткового задоволення похідної позовної вимоги у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 18.12.2020 щодо надання дозволу на розробку проекту/документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,0952 га, за рахунок земель комунальної власності Вінницької МР, яка розташована на території м. Вінниці, та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд не встановив факту їх понесення позивачем, адже від сплати судового збору її звільнено на підставі Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, а доказів понесення інших витрат не надано.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 5 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 29.01.2021 № 181 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди на земельні ділянки громадянам", в частині що стосується відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:01:027:0022 у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а саме пункт 46 цього рішення.

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 18.12.2020 про надання дозволу на розробку проекту/документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,0952 га, за рахунок земель комунальної власності Вінницької міської ради, яка розташована на території м. Вінниці, та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницька міська рада (21100, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 25512617)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович