Ухвала суду № 98139701, 30.06.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

УХВАЛА

"30" червня 2021 р. Справа № 922/1536/20

вх. № 14901

Суддя господарського суду: Аюпова Р.М.

при секретарі судового засідання: Васильєв А.В.

за участю представників: не з`явились.

розглянувши скаргу стягувача - Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Надежда", м. Харків, на бездіяльність державного виконавця (вх. № 14901 від 24.06.2021) у справі

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство комплексної безпеки - охоронна фірма», м. Харків

до: Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Надежда", м. Харків

про: стягнення коштів в розмірі 15000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Надежда", м. Харків (скаржник, стягувач), звернулось до господарського суду Харківської області зі скаргою (вх. № 14901 від 24.06.2021) на бездіяльність державного виконавця, в якій просить суд:

1. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) під час примусового виконання наказу господарського суду Харківської області у справі № 922/1536/20 від 04.02.2021, котра виразилась у порушенні строків та порядку вчинення виконавчих дій із врахуванням норм Закону України "Про виконавче провадження".

2. Зобов`язати державного виконавця або іншу посадову Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) усунути допущене порушення (поновити порушене право скаржника) та провести виконавчі дії щодо стягнення заборгованості за наказом № 922/1536/20 з дотриманням законних строків та в порядку, встановленому чинним законодавством України щодо виконання судових рішень.

Також скаржник просить суд покласти на Московський ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції понесені витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2021, враховуючи відпустку судді Рильової В.В., для розгляду даної скарги визначено суддю Аюпову Р.М.

Ухвалою господарського суду від 25.06.2021 прийнято скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Надежда" (вх. № 14901 від 24.06.2021) - до розгляду. Розгляд скарги призначено на 30.06.2021 о 14:15 год.

У судове засідання 30.06.2021 представник скаржника не з`явився. Матеріали справи містять клопотання скаржника, подане разом зі скаргою, про розгляд даної скарги без участі його представника.

Представник боржника у судове засідання 30.06.2021 не з`явився, письмових пояснень по суті скарги суду не надав.

Представник Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) у судове засідання не з`явився, через канцелярію суду надав відзив на скаргу (вх. № 15274), в якому просив суд розглядати скаргу за відсутності державного виконавця. Також представником ВДВС надано до суду заперечення на клопотання скаржника про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 342 ГПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Розглянувши матеріали скарги, судом встановлено наступне.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі № 922/1536/20 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство комплексної безпеки - охоронна фірма» (ідентифікаційний код 40684354) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Надежда» (ідентифікаційний код 22629098) 15000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На виконання даної постанови, господарським судом Харківської області видано відповідний наказ від 04.02.2021.

12.03.2021 на адресу Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма «Надежда» було подано заяву про примусове виконання судового наказу.

15.04.2021 державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (з ідентифікатором) №64815221, резолютивна частина якої містила такі відомості: стягнути з ТОВ "Агентство комплексної безпеки-охоронна фірма" на користь ТОВ ВКФ "Надежда" виграти на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Як вказує скаржник, 15.06.2021 представник стягувача ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 64815221, з яких вбачається, що з 15.04.2021 по 15.06.2021 державним виконавцем не було вчинено жодних дій в межах даного виконавчого провадження, що і стало підставою для звернення до суду з даною скаргою.

Московським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на виконання вимог ухвали суду від 25.06.2021, надані до суду матеріали виконавчого провадження ВП № 64815221, з яких вбачається, що після винесення 15.04.2021 постанови про відкриття виконавчого провадження (з ідентифікатором) № 64815221, державним виконавцем здійснені наступні виконавчі дії:

10.06.2021 державним виконавцем було здійснено виклик керівника боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Комплексної Безпеки - Охоронна Фірма" щодо сплати боргу за виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату. Боржник на виклик держаного виконавця не з`явився.

20.06.2021 державним виконавцем було повторно здійснено виклик керівника боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Комплексної Безпеки - Охоронна Фірма" щодо сплати боргу за виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату. Боржник на виклик держаного виконавця не з`явився.

Відповідно до акту державного виконавця від 24.06.2021 під час виходу державного виконавця за адресою боржника, перевірити майновий стан божника виявилося неможливим, у зв`язку з тим, що двері приміщення були зачинені.

25.06.2021 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, яку у відповідності до норм чинного законодавства було направлено сторонам виконавчого провадження.

25.06.2021 державним виконавцем було направлено до банківських установ постанову про арешт майна боржника, зокрема грошових коштів, які містяться на рахунках боржника, яку направлено на адреси сторін виконавчого провадження.

25.06.2021 було винесено постанову про розшук майна боржника, а саме транспортний засіб зареєстрований за боржником - автомобіль RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

25.06.2021 було винесено постанову про арешт коштів боржника, яким постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Також, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року).

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлений обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» основними стадіями виконавчого провадження є: 1) відкриття виконавчого провадження; 2) підготовка до примусового виконання; 3) вжиття заходів примусового виконання рішення; 4) закінчення виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених п. п. 1- 4 ч. 9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Так, суд зазначає, що скаржником правомірно зазначено про порушення Московським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції положень ст. 26, ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки з матеріалів виконавчого провадження вбачається винесення постанови про відкриття виконавчого провадження лише 15.04.2021, більше ніж через місяць після звернення стягувача до ВДВС з відповідною заявою. Також матеріали виконавчого провадження не містять доказів направлення постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження», державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Банки у разі відкриття рахунку на ім`я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, у тому числі через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою зобов`язані у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та (або) на кошти на рахунках боржника в банках у порядку, визначеному статтею 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав.

За приписами ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Ч. 2 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Ч. 7 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження" у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Відповідно до положень ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на 5 робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Як встановлено судом, оскільки заява стягувача не містила рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавцем, 25.06.2021 винесено постанови про арешт коштів та майна боржника.

Натомість, суд зауважує, що відповідно до ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

А, отже, суд зазначає, що в порушення зазначеної норми права, виконавцем не було надано доказів проведення перевірки майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, а також доказів на підтвердження такої перевірки не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника.

Таким чином, суд вважає що скаржником правомірно заявлено вимогу щодо визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) під час примусового виконання наказу господарського суду Харківської області у справі № 922/1536/20 від 04.02.2021, котра виразилась у порушенні строків та порядку вчинення виконавчих дій із врахуванням норм Закону України "Про виконавче провадження", що є підставою для задоволення скарги в цій частині.

Щодо вимоги скаржника про зобов`язання державного виконавця або іншу посадову особу Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) усунути допущене порушення (поновити порушене право скаржника) та провести виконавчі дії щодо стягнення заборгованості за наказом № 922/1536/20 з дотриманням законних строків та в порядку, встановленому чинним законодавством України щодо виконання судових рішень, суд виходить з наступного.

В пункті 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17 жовтня 2012 року № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” зазначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов`язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов`язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

В п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” № 14 від 26.12.2003, у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов`язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому, суд не вправі зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України “Про виконавче провадження” можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

А, отже, вчинення державним виконавцем всіх передбачених дій, є його обов`язком, відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”.

Окрім цього, суд зазначає, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Ч. 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії.

Слід зауважити, що під час розгляду скарги, судом встановлено порушення державним виконавцем Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) строків та порядку вчинення виконавчих дій із врахуванням норм Закону України "Про виконавче провадження", за оскаржуваний період з 15.04.2021 по 15.06.2021, що і стало підставою для звернення до суду з даною скаргою та задоволення судом скарги в цій частині.

Натомість, як встановлено судом, відповідно до матеріалів виконавчого провадження ВП № 64815221, державним виконавцем, були вчинені необхідні виконавчі дії направлені на виконання наказу господарського суду Харківської області від 22.02.2021 щодо поновлення порушених інтересів стягувача.

Отже, скарга ТОВ ВКФ "Надежда" в частині зобов`язання державного виконавця або іншу посадову особу Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) усунути допущене порушення (поновити порушене право скаржника) та провести виконавчі дії щодо стягнення заборгованості за наказом № 922/1536/20 з дотриманням законних строків та в порядку, встановленому чинним законодавством України щодо виконання судових рішень, задоволенню не підлягає.

Згідно з приписами ст. 343 ГПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, враховуючи викладене, скарга ТОВ ВКФ "Надежда" підлягає частковому задоволенню.

Скаржником також заявлено до стягнення з Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) понесених витрат на правову допомогу, в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ст. 344 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Згідно з ч. 5 ст. 126 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії учинялись.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Ч. 2 ст. 901 ЦК України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар - є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правову допомогу в розмірі 5000,00 грн., до відповідної заяви надані наступні докази:

- копія додаткової угоди № 11 від 14.06.2021 до договору від 31.07.2017 про надання правничої допомоги;

- копія звіту № 02/2021 про надання правової допомоги від 22.06.2021.

Відповідно до умов додаткової угоди № 11, гонорар адвокатського об`єднання за надання послуг, визначених п.1 цієї угоди, з урахуванням їх складності, встановлюється у фіксованому розмірі та становить 5000,00 грн.

Відповідно до звіту № 02/2021 про надання правової допомоги від 22.06.2021, адвокатське об`єднання надало, а клієнт прийняв наступну професійну правничу допомогу; підготовка, написання та подання до господарського суду Харківської області скарги на бездіяльність державного виконавця Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) у виконавчому провадженні № ВП64815221 щодо примусового виконання наказу господарського суду Харківської області у справі № 922/1536/20 від 22.02.2021, що включає:

1) аналіз правовідносин між клієнтом, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство комплексної безпеки - охоронна фірма" (код ЄДРПОУ 40684354) та Московським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м, Харків), котрі виникли у виконавчому провадженні ВП 64815221 щодо примусового виконання наказу господарського суду Харківської області у справі № 922/1536/20 від 22.02.2021;

2) надання консультацій з приводу можливого, законодавчо доцільного та обґрунтованого вжиття заходів Московським ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків), направлених на примусове виконання наказу господарського суду Харківської області у справі № 922/1536/20 від 22.02.2021 та стягнення із боржника визначеного розміру грошових коштів, надання консультацій з питань практичного застосування норм виконавчого, виконавчо-процесуального та господарсько-процесуального законодавства із врахуванням останніх змін та доповнень, що стосуються зазначених правовідносин та підстав їх виникнення;

3) підготовку, написання та подання від імені клієнта до Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) заяви про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № ВП 64815221 щодо примусового виконання наказу господарського суду Харківської області у справі № 922/1536/20 від 22.02.2021 із врахуванням вимог Закону України "Про виконавче провадження", отримання постанови про відкриття виконавчого провадження № ВП 64815221 (з ідентифікатором).

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування, суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (Постанова Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

Крім цього, як вказано у ч. 5 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З цього приводу Касаційний господарський суд зазначив у Постанова від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, що критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Також варто зазначити, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Постанова КГС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Заперечуючи проти заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, державним виконавцем наголошено, що заявлені скаржником судові витрати на правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи. Окрім цього, зазначає що скаржником до заяви про стягнення витрат на правову допомогу, не надано розрахунку вартості години за певний вид послуги та час витрачений на: підготовку процесуальних документів, надання консультації, надання професійної правничої допомоги щодо аналізу правовідносин.

З приводу поданих державним виконавцем заперечень, суд вважає зазначити про наступне.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості. А, отже, укладаючи додаткову угоду № 11, сторони визначились, що гонорар адвокатського об`єднання за надання послуг, визначених п.1 цієї угоди, з урахуванням їх складності, встановлюється у фіксованому розмірі та становить 5000,00 грн.

Натомість, суд зазначає, що матеріалами наданими до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, не підтверджується підготування, написання та надання до ВДВС заяви про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, витрати скаржника на що були внесені до звіту з надання правової допомогу клієнту. Про зазначене було також наголошено державним виконавцем в наданому до суду відзиві.

Також, суд погоджується з твердженням державного виконавця щодо не співмірності заявлених скаржником витрат на правову допомогу. Так, суд вважає, що подана на розгляд господарського суду скарга, є типовою у господарських правовідносинах. Даний спір для кваліфікованого юриста, є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Так само матеріали скарги не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Господарський суд, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача, заперечення відповідача, в контексті положення п. 4 ч. 4 ст.126 ГПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу, є завищеною, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.

Таким чином, враховуючи викладене й те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, є, на думку суду, завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, а також враховуючи часткове задоволення поданої ТОВ ВКФ "Надежда" скарги, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок державної виконавчої служби, з огляду на заперечення останнього, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 234, 235, 343 ГПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Надежда" ( вх. № 15274 від 30.06.2021) - відмовити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Московського ВДВС у місті Харкові Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) під час примусового виконання наказу господарського суду Харківської області у справі № 922/1536/20 від 04.02.2021, котра виразилась у порушенні строків та порядку вчинення виконавчих дій, із врахуванням норм Закону України "Про виконавче провадження".

Стягнути з Московського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61005, м. Харків, майдан Захисників України, 7/8, код ЄДРПОУ 34952461) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Надежда" (61004, м. Харків, вул. Орєшкова, 12, код ЄДРПОУ 22629098) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Видати відповідний наказ суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання повного тексту ухвали, відповідно до ст. 256 ГПК України.

Ухвалу підписано 05.07.2021.

Суддя Аюпова Р.М.

справа № 922/1536/20