Рішення № 98139636, 06.07.2021, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.07.2021 Справа № 920/417/21 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/417/21

за позовом Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури

(40000, м. Суми, вул.. Першотравнева,12) в інтересах держави в особі

позивача Садівської сільської ради (42343, Сумська область,

Сумський район, с. Сад, вул. Войти,5, код ЄДРПОУ 05383323)

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Шкарупи Ольги Володимирівни

(

АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1

про визнання недійсним договору та повернення нерухомого майна

за участю представників сторін:

Прокурор: Васянович М.В., посвідчення № 047218 від 01.10.2020,

від позивача: Мельник В.П., довіреність № 293 від 16.02.2021,

від відповідача: не прибув.

Суть спору: 20.04.2021 прокурор в інтересах позивача звернувся до суду з позовом, відповідно до вимог якого просить суд:

1. Визнати недійсним договір оренди комунального майна від 19.06.2020, укладений між Терешківською сільською радою та Фізичною особою - підприємцем Шкарупою Ольгою Володимирівною.

2. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Шкарупу Ольгу Володимирівну ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді в особі Садівської сільської ради об`єкти водопостачання, що використовувались на підставі договору оренди комунального майна від 19.06.2020, перелік яких визначено в акті приймання-передачі від 1 0.09.2014.

А також стягнути з відповідача на користь Сумської обласної прокуратури судовий збір, сплачений при поданні даного позову.

Ухвалою суду від 26.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.05.2021, 11:40.

Ухвалою суду від 25.05.2021 відкладено підготовче засідання на 10.06.2021.

02.06.2021 Сумською окружною прокуратурою надано витяг з ЄДРПОУ щодо відповідача.

Протокольною ухвалою від 10.06.2021 витяг з ЄДРПОУ щодо ФОП Шкарупи О.В. долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 10.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 920/417/21 до судового розгляду по суті, призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 06.07.2021, 11:20.

В судовому засіданні 06.07.2021 прокурор та представник позивача надали усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 06.07.2021 не прибув, ухвала суду від 10.06.2021 про призначення справи до розгляду по суті повернута на адресу суду відділенням поштового зв`язку з зазначенням підстав повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою»..

При цьому, суд зауважує, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилася ухвала суду про відкриття провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи повернуті відділенням поштового зв`язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02.06.2021, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частини перша, друга статті 114 ГПК України).

При здійсненні судочинства суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Прокурором дотримано вимоги Закону України "Про прокуратуру", Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду.

Прокурор в обґрунтування позовних вимог зазначає, що оспорюваний договір укладено всупереч вимогам чинного законодавства.

У вказаному випадку вбачаються порушення інтересів держави, що полягають у використанні комунального майна відповідачем без відповідної правової підстави, що в свою чергу ослаблює економічну основу територіальної громади, в значній мірі стримує наповнення місцевого бюджету, що позбавляє можливості здійснювати благоустрій, використовувати кошти на інші необхідні потреби села. Разом з тим, Садівською сільською радою будь-яких заходів на усунення порушень під час користування майном комунальної власності до цього часу не вжито, що свідчить про бездіяльність зазначеного органу та небажання вживати відповідні заходи.

На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Сумською окружною прокуратурою 15.04.2021 повідомлено позивача про намір реалізувати представницькі повноваження прокуратури шляхом звернення до суду з вищевказаним позовом.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що прокурором дотримано вимоги Закону України «Про прокуратуру», Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду.

З матеріалів справи вбачається, що 05.09.2014 між Терешківською сільською радою (та фізичною особою - підприємцем Шкарупою Ольгою Володимирівною (відповідач, орендар) укладено договір оренди коммунального майна.

10.09.2014 на підставі акту приймання-передачі передано відповідачу об`єкт водопостачання.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що він укладається на два роки одинадцять місяців, тобто до 05.08.2017.

Рішенням Терешківської сільської ради від 14.07.2017, яке набрало чинності 10.08.2017, продовжено дію договору оренди коммунального майна від 05.09.2014 (об`єктів водопостачання) між Терешківською сільською радою та фізичною особою -підприємцем Шкарупою О.В. на два роки 11 місяців.

На виконання вказаного рішення між Терешківською сільською радою та фізичною особою-підприємцем 14.07.2017 укладено договір оренди коммунального майна, який відповідно до п. 10.1 набрав чинності 10.08.2017.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що він укладається на два роки одинадцять місяців, тобто до 10.07.2020.

Рішенням Терешківської сільської ради від 19.06.2020, яке набрало чинності 10.07.2020. продовжено дію договору оренди комунального майна (об`єктів водопостачання).

Між сторонами на тих самих умовах, що й договір від 14.07.2017, укладено договір від 19.06.2020, який відповідно до п. 10.1 набрав чинності 10.07.2020.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що, аналізуючи зміст договору від 19.06.2020 вбачається, що його укладено із порушеннями норм чинного законодавства, а відтак він підлягає визнанню недійсним, в зв`язку з чим і подано даний позов до суду.

Аналізуючи подані документи та докази, суд приходить до наступних висновків:

Відповідно до п. 1.1 та п. 1.1.1 договору від 14.07.2017 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування комунальне майно - об`єкти водопостачання (далі - Майно) загальною вартістю 471101 грн.

Згідно п. 2.1 вказаного договору Орендодавець передав Майно в оренду з метою надання послуг із водопостачання.

Пунктом 2.2 вказаного договору передбачено, що після закінчення терміну його дії Орендар за умови належного виконання обов`язків, відповідно до умов цього Договору, має за інших рівних умов, переважне право на поновлення Договору. У цьому разі Орендар повинен повідомити письмово Орендодавця про бажання щодо продовження дії Договору на новин термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Шкарупа О.В. звернулась до Терешківської сільської раді із заявою про продовження дії договору оренди комунального майна 11.06.2020, тобто за 29 днів до закінчення його дії (10.07.2020), чим порушила 2-місячний строк передбачений п. 2.2 договору від 14.07.2017, щодо повідомлення Орендодавці про намір продовжити договір на новий строк.

Також сторонами за договором оренди комунального майна не дотримано положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2020 № 157-ІХ, яким передбачено порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна за результатами проведення аукціону.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше:

набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих та Перехідних положень Закону цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020.

Встановлено, що із вищенаведених правових актів першою прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, якою затверджено порядок передачі в оренду державного та комунального майна, яка набрала чинність 17.06.2020 (з дня дати публікації в Урядовому кур`єрі №1 13).

Таким чином, після 17.06.2020 в питаннях продовження договорів оренди державного та комунального майна має застосовуватись порядок, визначений цим Законом.

Зокрема, відповідно до ч. 1-3 сг. 18 Закону продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

- укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

- укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

- укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

- укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Отже, Законом визначено вичерпний перелік підстав коли продовження договорів оренди здійснюється за без проведення аукціону. До переліку суб`єктів, з якими договори оренди продовжуються без аукціону, ФОП Шкарупа О.В. не належить.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, Терешківська сільська рада прийняла рішення про продовження договору оренди комунального майна та уклала його з ФОП Шкарупою О.В. 19.06.2020, тобто після набрання чинності постановою КМУ від 03.06.2020 №483, однак здійснила це з порушенням порядку, визначеного ст. 18 Закону, без проведення аукціону, що фактично призвело до порушення конкурсних засад передачі комунального майна в оренду та звуження кола потенційних орендарів.

Таким чином, орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкти водопостачання за спірним договором всупереч вимогам закону щодо обов`язкового проведення конкурсу на оренду комунального майна, порушивши процедуру укладення договору, а саме: не забезпечили відкритість і прозорість передачі майна в оренду, передбачену Законом України «Про оренду державного та комунального майна», тим самим обмежили права інших осіб, які зацікавлені в оренді даного майна та могли б запропонувати більшу орендну плату.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодекс іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з ч. 1 та ч. З ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до положень ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов' язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Ураховуючи викладене, правовим наслідком визнання недійсним договору від 19.06.2020, укладеного між Терешківською сільською радою та ФОП Шкарупою О.В., є залишення в силі дії вказаного договору в попередній редакції, а саме в редакції договору від 14.07.2017. За умовами вказаного договору строк його дії закінчився 10.08.2020.

Відповідно до п. 10.7 договору оренди від 14.07.2017 у разі припинення або розірвання цього договору Майно протягом 15 робочих днів повертається Орендарем - Фізичною особою-підприємцем Шкарупою Ольгою Володимирівною орендодавцю.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

У відповідності до положень ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послуг, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки договір оренди комунального майна від 19.06.2020 укладено з порушенням ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» наявні правові підстави для визнання вищевказаного договору оренди недійсним та застосування наслідків недійсності шляхом зобов`язання повернути майно.

Рішенням Садівської сільської ради від 27.11.2020 припинено Терешківську сільську раду як юридичну особу в результаті реорганізації шляхом приєднання до Садівської сільської ради та визнано її правонаступником всього майна, усіх прав та обов`язків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірне майно підлягає поверненню Садівській сільській раді.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, витрати прокурора по сплаті судового збору в сумі 9336 грн 52 коп. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір оренди комунального майна від 19.06.2020, укладений між Терешківською сільською радою та Фізичною особою - підприємцем Шкарупою Ольгою Володимирівною .

3. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Шкарупу Ольгу Володимирівну ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді в особі Садівської сільської ради об`єкти водопостачання, що використовувались на підставі договору оренди комунального майна від 19.06.2020, перелік яких визначено в акті приймання-передачі від 10.09.2014.

4. Стягнути з фізичну особу-підприємця Шкарупи Ольги Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Сумської обласної прокуратури (40030, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, буд. 33, код ЄДРПОУ 03527891) 9336 (дев`ять тисяч триста тридцять шість) гривень 52 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 07.07.2021

Суддя С.В. Заєць