Рішення № 98135031, 31.05.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/4118/20

№ 2/183/899/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

за участю секретаря судового засідання Устименко М.О.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новомосковської міської ради області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а також за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , визначивши третьою особою – Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новомосковської міської ради, в якому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням – житловим будинком за АДРЕСА_1 .

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначає, що, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку за АДРЕСА_1 , посвідченого 26.06.2019 року Новомосковською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1036, набула право власності на означений недобудований житловий будинок. Позивач зазначає, що в означеному будинку зареєстрованим значиться ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично не проживає у будинку, не являється її членом сім`ї.

ОСОБА_1 зазначає, що зверталася до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новомосковської міської ради із заявою про зняття з реєстрації місця проживання відповідача у належному їй на праві власності будинку, однак отримала відмову у знятті з реєстрації місця проживання, в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не був власником будинку та не визнаний таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

За таких обставин, посилаючись на загальні вимоги ЦК України щодо захисту права власності, позивач в судовому порядку просить визнати відповідача, що втратив право користування житловим приміщенням – недобудованим житловим будинком за АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 30 липня 2020 року позов залишено без руху (а.с. 14-15).

Ухвалою суду від 17 серпня 2020 року відкрите провадження по справі (а.с. 31).

21.10.2020 року ОСОБА_3 , як третя особа із самостійними вимогами, також звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - недобудованим житловим будинком АДРЕСА_1 .

Позов ОСОБА_3 обґрунтований тим, що 26 серпня 2020 року між нею та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу недобудованого житлового будинку АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шуваєою О.С., зареєстрований в реєстрі за № 820.

Однією із умов укладеного договору, був попередній договір, у якому ОСОБА_1 зобов`язувалася зняти відповідача ОСОБА_2 з реєстраційного обліку в будинку. З метою перевірки виконання цієї умови, ОСОБА_3 звернулася до виконавчого комітету Новомосковської ради, де 15.09.2020 року отримала довідку № 2848, з якої дізналася, що ОСОБА_2 значиться зареєстрованим у придбаному нею будинку.

ОСОБА_3 також наполягає на тому, що ОСОБА_2 не проживає у придбаному нею будинку, фактично проживає у будинку АДРЕСА_1 , реєстрація відповідача у будинку заважає їй вільно розпоряджатися своєю власністю, в тому числі вона несе надмірні витрати зі сплати комунальних послуг, які нараховуються від кількості зареєстрованих осіб, тому звернулася до суду з означеним позовом.

Ухвалою суду від 26 січня 2021 року в якості третьої особи, яка заявила самостійні вимоги залучено ОСОБА_4 , прийнято позов ОСОБА_4 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 (а.с. 57-59).

Ухвалою суду від 02 квітня 2021 року відмовлено представникові відповідача – адвокатові Олійник О.А. у задоволенні клопотання про зупинення провадження по справі (а.с. 84-86).

Ухвалою суду від 02 квітня 2021 року закінчено підготовче судове засідання, призначено розгляд справи по суті (а.с. 87-88).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 позов підтримав, наполягав на тому, що ОСОБА_2 втратив право користування житловим будинком, оскільки не проживає в ньому.

В судовому засідання представник третьої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_6 позов підтримав, наполягав на тому, що ОСОБА_2 проживає у сусідньому будинку АДРЕСА_1 , його реєстрація порушує права нового власника будинку.

В судовому засіданні представник відповідача – ОСОБА_7 позов ОСОБА_1 , а також позов ОСОБА_4 не визнала, надала пояснення про те, що її довіритель був зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 зі згоди свого сина. Його дружина – ОСОБА_8 наразі оскаржує в суді договір купівлі-продажу житлового будинку, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , і у разі задоволення її позову, він зможе користуватися житловим приміщенням. Крім того, представник відповідача звернула увагу суду на ту обставину, що ОСОБА_2 проживав саме у будинку АДРЕСА_1 з 2015 року по 22.04.2020 року, однак його примусово виселили з будинку нові власники.

Суд, дослідивши докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Так, суду надано копію договору купівлі-продажу, укладеного 26 червня 2019 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , посвідченого державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Носенко А.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 1-1036, у відповідності до якого ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок – А, незавершений будівництвом (готовністю 83,9%), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 29-30).

Станом на 23.03.2020 року у зазначеному будинку зареєстрованим значиться ОСОБА_2 , про що свідчить довідка № 1144/23.03.2020 року відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради (а.с. 28).

Позивачеві ОСОБА_1 відділом реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради відмовлено у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 (а.с. 24).

В свою чергу, 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 прийняла у власність житловий будинок АДРЕСА_2 , про що свідчить копія договору купівлі-продажу будинку, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шуваєвою О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 820 (а.с. 65-66).

Станом на момент придбання житлового будинку ОСОБА_4 у ньому зареєстрованим значився ОСОБА_2 (а.с. 67).

Правовідносини, що виникли між сторонами з приводу захисту порушеного право власності, врегульовані наступними нормами закону, а саме.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 1, 2, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

На момент розгляду справи в суді позивачем ОСОБА_3 доведено, що саме їй належить на праві власності житловий будинок незавершений будівництвом, що розташований в АДРЕСА_1 .

Наявність в провадження суду цивільної справи, у якій ОСОБА_8 оскаржує договір купівлі-продажу житлового будинку за АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , не спростовує обставин, які підлягають доказуванню у цій справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.34 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року №5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (п.3 ч.1 ст.346) із зняттям останнього з реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є.

Однак, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Зазначене відповідає правовому висновку, який міститься у Постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року № 6-158цс14. Крім того, тотожного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 595/1271/16-ц.

Суд наголошує на тому, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім`ї ні позивача ОСОБА_9 , який придбав житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу, ні позивача ОСОБА_4 , яка також придбала житловий будинок, на підставі відповідного договору купівлі-продажу.

Виникнення права членів сім`ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім`ї на користування цим будинком.

Отже, права членів сім`ї власника будинку на об`єкт власності є похідними від прав самого власника.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об`єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім`ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

Доводи представника відповідача про те, що відповідач ОСОБА_2 був примусово виселений з будинку не залежать від його правового режиму будинку на момент розгляду справи в суді.

Встановлені обставини щодо припинення права власності на будинок члена сім`ї є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Реєстрація будь-якої особи, яка мала статус члена сім`ї попереднього власника, як і наступне її вселення до відповідного житла є неправомірним втручанням в приватну сферу особи, яка на відповідній правовій підставі набула право власності на житло.

Між тим, суд позбавлений можливості задовольнити вимоги ОСОБА_1 та захистити її права на житло, враховуючи припинення її права власності на спірний будинок.

Внаслідок цього позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Крім того, у відповідності до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Як випливає із зазначеної норми закону, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно при позбавлення права власності на житлове приміщення, позбавленні права користування житловим приміщенням, визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, саме власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Аналіз зазначених норм закону та встановлені в судовому засіданні обставини дають суду підстави для визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житлом.

У ч.1 ст.3 ЦПК 2004 року встановлено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.4 ст.9 Житлового кодексу Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, з огляду на похідний характер прав відповідача на користування будинком від прав колишнього власника, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_4 в частині пред`явлених вимог до ОСОБА_2 . Попередній власник житла – ОСОБА_1 не може бути належним відповідачем у правовідносинах, що виникли між цими сторонами після укладення договору купівлі-продажу будинку.

Отже, аналіз поданих доказів у своїй сукупності, доводять суду, що відповідач ОСОБА_2 втратив право користування житлом, що належить позивачеві ОСОБА_4 на праві власності.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з огляду на часткове задоволення позову ОСОБА_4 , з відповідача ОСОБА_2 на користь належного позивача слід стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 76, 81, 89, 223, 263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ОСОБА_2 , третя особа – Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новомосковської міської ради області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням – будинком АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_3 , - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень, 80 копійок).

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новомосковської міської ради, ЄДРПОУ 04052206, 51200, Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, вул.Калнишевського, 1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сорока О.В.