Рішення № 98128570, 30.06.2021, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1868/16-ц

провадження № 2/631/18/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участю секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», в якій з урахуванням наданих уточнень просить стягнути на його користь три відсотка річних та інфляційні втрати від прострочення виплати страхового відшкодування за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № Б/1758099 у розмірі 13132 гривні 85 копійок та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем в позові зазначено, що заочним рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково, стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 21250 гривень 00 копійок заподіяної шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2011 року заочне рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 липня 2010 року змінено та стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 25500 гривень у відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Позивач вказав, що під час розгляду вказаної цивільної справи було встановлено, що ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування 26 травня 2008 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Як зазначив позивач, він є правонаступником ОСОБА_2 , який отримав страхове відшкодування з боку відповідача лише 25 жовтня 2013 року. Тобто відповідач, у період з 26 серпня 2008 року по 25 жовтня 2013 року допускав невиконання грошових зобов`язань зі сплати страхового відшкодування. Наразі, сума заборгованості за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за вказаний період складає: пеня за прострочення виплати страхового відшкодування за Полісом № Б/1758099 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у розмірі 23232 гривень 60 копійок, три проценти річних від простроченої суми виплат страхового відшкодування у розмірі 3952 гривень 85 копійок та інфляційні втрати від прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 9180 гривень 00 копійок, а всього 36365 гривень 45 копійок, невиплата яких перешкоджає власнику мирно володіти своїм майном, що зумовило останнього звернутись з даним позовом до суду. В подальшому позивач просив залишити в силі вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційні втрати за прострочення виплати страхового відшкодування за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № Б/1758099 у розмірі 3952 гривні 85 копійок та 9180 гривень 00 копійок відповідно, а всього 13132 гривні 85 копійок та судові витрати по справі.

В поданих до суду письмових запереченнях та відзивах на позовну заяву представник Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» зазначив, що при подачі позивачем позову до суду були суттєво порушені строки позовної давності, передбачені статтею 257 та частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України у позові належить відмовити. Крім того, представник відповідача наголошує, що дорожньо-транспортна пригода мала місце 22 червня 2004 року і страховий поліс НОМЕР_1 видавався за період дії з 2003 року по 2004 рік на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 1175 від 28 вересня 1996 року «Про порядок та умови проведення обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», якою не передбачено нарахування пені страховику у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. В свою чергу, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» набрав чинності лише 01 липня 2004 року, за умови наявності дорожньо-транспортної пригоди 22 червня 2004 року, а тому при подачі позову на дані норми закону позивач посилається безпідставно. Також, позивач у своєму позові зазначає, що нібито 26 серпня 2008 року він подав відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування, але документів підтверджуючих даний факт до суду не надає. Більше того, відповідно до вимог пункту 9 Постанови Кабінету Міністрів України № 1175 від 28 вересня 1996 року «Про порядок та умови проведення обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» виплата страхового відшкодування третій особі здійснюється страховиком на підставі подачі цілого переліку документів, а не виключно заяви на виплату. Крім того, представник відповідача наголошує на тому, що позивач не підтвердив наявність у нього права вимоги до відповідача від імені ОСОБА_2 ; як зазначає позивач у позові, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча належними доказами це не підтверджує та не надає доказів щодо прийняття ним спадщини. Також представник зазначив, що відповідач не наділений повноваженнями самостійно визначати розмір спадщини, відкривати спадкову справу, тобто відповідач навіть не мав можливості визначати кому саме і в якій частині слід сплатити кошти на виконання рішення суду. Згідно вимог частини 1 статті 1230 Цивільного кодексу України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних відносинах. Будь-яких договірних відносин між відповідачем та ОСОБА_2 ніколи не існувало. Отже позивач навіть не міг спадкувати від імені ОСОБА_2 право вимагати від відповідача збитків від інфляції або 3% річних, тим більше, що будь-яких порушень чинним законодавством відповідачем при здійсненні виплати допущено не було. При цьому кошти були сплачені відповідачем у межах 7 денного строку, встановленого державною виконавчою службою для добровільного виконання вимог рішення суду. Крім того позивач, чи інша уповноважена особа не зверталась до відповідача із заявою про добровільне виконання рішення Судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області по справі № 22-ц-440/2011 від 26 січня 2011 року, а подали документи безпосередньо до виконавчої служби. З огляду на викладене представник Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Окрім іншого, представником відповідача, Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на адресу суду були подані окремо заяви про застосування до позовних вимог строків позовної давності, відповідно до яких відповідач просив суд у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 строків подання позовної заяви до суду у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області у складі судді Трояновської Т. М. від 27 жовтня 2016 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення суми.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 15 листопада 2016 року закінчено підготовче провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення суми, цивільну справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 21 серпня 2017 року за № 369 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 серпня 2017 року, справу передано до розгляду судді Пархоменко І. О., у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень судді Трояновської Т. М. відповідно до Указу Президента України від 23 січня 2012 року № 29/2012 «Про призначення суддів» та у зв`язку із прийняттям Указу Президента України від 07 серпня 2017 року № 212/2017 «Про призначення та тимчасове переведення суддів».

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 21 серпня 2017 року вказана справа прийнята до провадження суддею Пархоменко І. О.

Строк відрядження судді Пархоменко І. О. закінчився 06 серпня 2018 року, цивільна справа по суті не розглянута.

Згідно розпорядження керівника апарату суду від 20 вересня 2018 року за № 1009 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 вересня 2018 року, справу передано до розгляду судді Трояновській Т. М.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, відповідно до якого Цивільний процесуальний кодексу України викладено у новій редакції.

Згідно з підпунктом 9 пункту 1 Розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв`язку із зміною складу суду, ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 20 вересня 2018 року справу прийнято до провадження суддею Трояновською Т. М. та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, зупинення і поновлення провадження тощо) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення суми, судом не вживалось.

Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Про причини неявки суд не повідомляв та ніяких клопотань на адресу суду не направляв, про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) згідно приписів частини 1 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України, суд не повідомляв. Раніше на адресу суду позивач надсилав заяву, відповідно до якої свої позовні вимоги в редакції від 11 вересня 2017 року підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності на підставі наявних доказів у справі та наданих пояснень.

Уповноважений представник Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» у судове засідання також не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Раніше на адресу суду представник відповідача – Б. Опасенко направив заяву, яка була зареєстрована за вхідним № 7127/19 – вх. від 08 жовтня 2019 року, відповідно до якої просив застосувати до позовних вимог ОСОБА_1 строки позовної давності, судове засідання провести без участі представника Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», у задоволенні позову відмовити.

З цього приводу слід зазначити, що положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь – якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частинами 1 та 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

При цьому, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін свідчать відповідні заяви, що знаходяться у матеріалах справи.

Приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи, своїх процесуальних прав на участь у розгляді справи в суді, враховуючи, відсутність підстав для визнання їх явки обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу та закінчити її розгляд по суті вимог без участі останніх.

Вислухавши пояснення позивача, які були надані у судових засіданнях, дослідивши пояснення та доводи відповідача, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Положеннями частини 1 статті 77 вказаного нормативно – правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

ОСОБА_2 є потерпілою по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 за частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України, оскільки в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце на автодорозі Харків – Сімферополь на 63 км + 300 м 22 червня 2004 року з вини ОСОБА_3 , який керував автомобілем марки «Мерседес-Бенц 814», реєстраційний номер НОМЕР_2 , загинули її чоловік, Чигирин ОСОБА_4 хайлович, син – ОСОБА_5 та мати – ОСОБА_6 .

Вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 29 вересня 2008 року ОСОБА_3 визнання винним у скоєні злочину, передбаченому частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України.

Автомобіль «Мерседес-Бенц 814», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 на час дорожньо-транспортної пригоди був застрахований у Закритому акціонерному товаристві «Українська транспортна страхова компанія» (страховий поліс № 1758099 від 29 квітня 2004 року).

За результатами розгляду цивільного позову ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, заочним рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 липня 2010 року стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 21250 гривень 00 копійок заподіяної шкоди.

Рішенням Судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2011 року заочне рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 липня 2010 року змінено та стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 25500 гривень 00 копійок у відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Вищенаведені обставини встановлені судовим рішенням у цивільній справі, за яким ухвалено рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2011 року у справі № 22-ц-440/2011.

Як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим після її смерті відкрилась спадщина, яка складалась з 1/2 частки у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані права після смерті ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом набув її син – ОСОБА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВТБ № 093492, виданого 04 грудня 2012 року приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. А. та зареєстрованого в реєстрі № 3242.

Відповідно до копії Витягу про державну реєстрацію прав № 36867473 від 21 грудня 2012 року, реєстраційний номер 8990137, виданого Комунальним підприємством «Нововодолазьке архітектурно-інвентаризаційне бюро» вбачається, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВТБ № 093492, виданого 04 грудня 2012 року.

Положеннями статті 1216 Цивільного кодексу України обумовлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини 1 статті 1229 Цивільного кодексу України страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах.

За вимогами частини 1 та 2 статті 1230 Цивільного кодексу України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя.

Як свідчать фактичні обставини справи, виплата страхового відшкодування, що була стягнута з Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» (наразі Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія») на користь ОСОБА_2 відповідно до рішення Судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2011 року, мала місце 04 жовтня 2013 року та була перерахована відповідачем на реквізити Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції міста Києва на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 398058 від 17 вересня 2013 року, що підтверджується платіжним дорученням № 5746 від 04 жовтня 2013 року, виданим Акціонерним товариством «ВТБ Банк» місто Київ.

Як вбачається із виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 , реєстрацій номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , засвідченої 14 липня 2014 року Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (відділення «Озарянське»), позивач отримав переказ грошових коштів у розмірі 25500 гривень 00 копійок 25 жовтня 2013 року від Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції міста Києва відповідно до розпорядження № 39823058/В-6 від 04 жовтня 2013 року згідно виконавчого листа № 6/631/78/13 від 10 вересня 2013 року – боржник Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія».

Отже, знаючи про наявність рішення Судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2011 року, яким заочне рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 липня 2010 року змінено та стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_2 25500 гривень 00 копійок у відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, з боку відповідача було допущено прострочення виплати страхового відшкодування особі, яка мала право на таке відшкодування.

Прострочення виконання грошового зобов`язання тягне за собою відповідальність,

передбачену законом або договором.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування» визначено, що страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 992 Цивільного кодексу України у разі несплати страховиком

страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити

неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відтак, законодавством споживачу забезпечується достатній механізм із захисту своїх

прав у разі порушення страховиком строків виконання зобов`язань за договором страхування. У разі порушення – вимагати та отримати від страховика (добровільно чи у судовому

порядку) сплату неустойки, суми боргу з урахуванням індексу інфляції та суми річних.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 452/3519/15 (провадження № 61-

14973св18) зазначено, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися

між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової

відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

За правилами, визначеними у статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Відповідно до частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 757/26834/15-ц (провадження № 61-23871св18) зазначено, що: «оскільки за своєю правовою природою зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування є грошовим, суди дійшли обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України і стягнення з ПАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_2 трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційних втрат.

За змістом аналізованої норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових,

зобов`язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Вказана позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2021 року у справі № 337/5617/19 (провадження № 61-8564св20).

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Даючи оцінку доводам позивача щодо протиправності затримки розрахунку з виплати страхового відшкодування, суд виходить з наступного.

ОСОБА_1 у своєму позові вказав, що відповідач допустив невиконання грошових зобов`язань зі сплати страхового відшкодування починаючи з 26 серпня 2008 року (з урахуванням положень пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») по 25 жовтня 2013 року.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що померла ОСОБА_2 зверталась до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування саме 26 травня 2008 року.

Із наданих сторонами доказів можливо лише констатувати, що невиплата страхового відшкодування мала місце починаючи з 26 січня 2011 року по 25 жовтня 2013 року.

У той же час, звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення на його користь трьох відсотків річних та інфляційних втрат від прострочення виплати страхового відшкодування за страховим полісом № Б/1758099 від 24 квітня 2004 року здійснено 26 жовтня 2016 року.

Главою 19 Книги першої Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

З цього приводу слід зазначити, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Цивільне законодавство України передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Позивач, з урахуванням наданих уточнень, просить суд стягнути з відповідача три відсотка річних за страховим полісом № Б/1758099 у розмірі 3952 гривні 85 копійок та інфляційні втрати від прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 9180 гривень 00 копійок.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 – 255 Цивільного кодексу України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Поряд з цим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93 та № 22095/93; пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» за заявою № 14902/04).

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з поданих представником Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» відзивів та клопотань, відповідачем неодноразово ставилось питання про застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 .

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України.).

З огляду на вищевказане, право на звернення з позовом у ОСОБА_1 виникло з 25 жовтня 2013 року, в тому числі з підстав, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, доводи представника відповідача – Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» щодо порушення ОСОБА_1 строків звернення до суду з даним позов є слушними.

Усі заявлені вимоги ОСОБА_1 перебувають за межами загальної позовної давності, перебіг якої розпочався 25 жовтня 2013 року.

Крім того, позивачем клопотань про поновлення пропущеного строку позовної давності та визнання поважними причини пропущення позовної давності до суду не подавалось. Жодних доказів на підтвердження поважності пропущення строків позовної давності суду не надано.

За таких обставин та, враховуючи, що сторона відповідача, скориставшись своїм правом, передбаченим приписами статті 267 Цивільного кодексу України, заявила про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, суд вважає, що заява представника відповідача підлягає задоволенню.

З огляду на вказане, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення суми належить відмовити в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У пункті 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Таким чином судові втрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1 – 5, 7, 10 – 13, 17 – 19, 76 – 81, 83, 89, 128 – 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 – 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до пункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 місце проживання чи перебування: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Українська транспортна страхова компанія», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 22945712, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок № 77.

Повний текст рішення складений та підписаний 05 липня 2021 року.

Суддя: Т. М. Трояновська