Рішення № 98117487, 02.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2021 року м. Київ № 640/18218/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СКОРПІОН-2000»

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН-2000" (далі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 19 липня 2018 року №00008571402 про донарахування ТОВ "СКОРПІОН-2000" 29 381,00 грн. податку на додану вартість та 7 345,00 грн. штрафних санкцій.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що в акті перевірки відповідачем не наведено фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника податків наміру набути безпідставну податкову вигоду, оскільки реальність здійснення господарських операцій позивача із контрагентом ТОВ «АЙРЕС ГРУП» підтверджується відповідними первинними документами, а наведені відповідачем обґрунтування щодо безтоварності господарських операцій із вказаним контрагентом не можуть визнаватися належним доказом встановлених порушень та відповідно обґрунтованості і правомірності прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення. В той же час, висновки Акту перевірки є суб`єктивними оціночними судженнями, які спростовуються даними самого Акту перевірки та первинними документами.

Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити, оскільки податкове повідомлення-рішення винесено безпідставно.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Через канцелярію суду 03 грудня 2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в прохальній частині якого, зокрема, просить здійснити розгляд справи у судовому засіданні за правилами позовного провадження з призначенням засідання для розгляду справи по суті з підготовчим засіданням та викликати в судове засідання свідка.

У відзиві на позов представник відповідача вказує, що фінансово-господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Айрес Груп» не мають реального характеру з огляду на те, що головний бухгалтер названого товариства повідомила, що вона не має ніякого відношення до такого товариства. Зазначено, що перевіркою не підтверджено джерело походження придбаного товару, внаслідок не встановлення фактичного ланцюга постачання товару, одержаного від ТОВ «АЙРЕС ГРУП». Крім того, зауважено про відсутність інформації про транспортування товару.

Враховуючи обставини, які свідчать про фіктивність контрагента позивача, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Через канцелярію суду 19 грудня 2018 року позивачем подано відповідь на позовну заяву, в якій позовні вимоги підтримано, та зазначено, що сам факт отримання свідчень посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом підтвердження відсутності реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених між таким підприємством - контрагентом та платником податків. Зауважено, що транспортування здійснено на умовах самовивозу. Наполягає, що вся технічна документація, що була отримана позивачем під час придбання товару у ТОВ «АЙРЕС ГРУП» була передана разом з товарами в ході їх реалізації третім особам.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2021 року клопотання відповідача про здійснення розгляду справи у судовому засіданні за правилами позовного провадження з призначенням засідання для розгляду справи по суті з підготовчим засіданням повернуто без розгляду. Клопотання відповідача про виклик свідка повернуто без розгляду.

Через канцелярію суду 25 вересня 2019 року та 15 квітня 2020 року позивачем подано клопотання про пришвидшення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11 червня 2018 року №9643 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СКОРПІОН-2000» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом - постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙРЕС ГРУП» за липень 2015 року, тривалістю 5 робочих днів, з 11 червня 2018 року по дату завершення перевірки, за результатом якої складений акт від 22 червня 2018 року №416/26-15-14-02-02/36858243 (далі також - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20 та зареєстрованого в Міністерстві фінансів України 11 лютого 200 року за №85/4306, пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листова 1999 року №290 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 31 732 грн, у тому числі за 2015 рік в сумі 31 732 грн;

пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статі 188, пункту 198.1, пункту 198.3., пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 29 381 гривень, в тому числі за липень 2015 рік у сумі 29 381 гривень.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на відсутності підтвердження реальності господарських операцій ТОВ «СКОРПІОН-2000» з контрагентом-постачальником ТОВ «АЙРЕС ГРУП», відсутності інформації про транспортування придбаного позивачем товару та відсутністю документів, що свідчать про технічні характеристики придбаного товару.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2018 року №00008571402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість підприємств у сумі 36 726,00 гривень, з яких за податковим зобов`язанням - 29 381,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 7 345,00 гривень.

Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним, позивач звернувся до суду із позовом з метою захисту порушених прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У відповідності до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами і доповненнями) (далі також - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Таким чином фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 185.1. статті 185, пункту 187.1. статті 187, пункту 188.1. статті 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пункту 201.1., 201.4., 201.6. статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених пунктом 201.1. статті 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.1. статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до пункту 198.2., 198.3., 198.6. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів висновується, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі також - Закон №996-XIV) цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону №996-XIV є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону № 996-XIV).

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

За наявності у контролюючого органу сукупності належних та достатніх доказів нереальності задекларованої господарської операції з постачання-придбання (отримання) товарів/послуг (зокрема, неможливості здійснення постачання ідентифікованого товару у зв`язку із відсутністю факту його придбання та/або виробництва постачальником) або перерахування коштів як нібито авансу за товари/послуги (за відсутності будь-яких об`єктивних обставин їх реального постачання у майбутньому), та враховуючи наведені вище норми Кодексу і Закону, є підстави для фіксації в матеріалах контрольних заходів фактів порушення норм:

- частин першої і другої статті 9 (з урахуванням абзаців п`ятого і одинадцятого статті 1) Закону - при складанні первинного документа (видаткової накладної, акта або іншого документа, що містить недостовірні відомості про дії з передачі-приймання товару/послуги, платіжного доручення, що містить недостовірні дані щодо призначення платежу);

- частини п`ятої статті 9 Закону та відповідних положень (стандартів) бухгалтерського обліку - при перенесенні інформації з неправомірно складеного первинного документа до облікових регістрів;

- підпункту «а»/«б» пункту 185.1 статті 185; підпункту «а»/«б» пункту 187.1 статті 187; абзаців перших пунктів 201.1, 201.7 і 201.10 статті 201 Кодексу - при складанні і реєстрації «постачальником» податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- підпункту «а» пункту 198.1, абзаців першого - третього пункту 198.2, абзаців першого - другого пункту 198.3 і абзацу третього пункту 198.6 статті 198; абзацу другого - третього пункту 201.10 статті 201 Кодексу при нарахуванні «покупцем» сум податку на додану вартість з їх віднесенням до податкового кредиту на підставі неправомірно складеної і зареєстрованої «постачальником» податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі також - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Як висновується зі змісту акту перевірки та відзиву відповідача, висновки щодо порушення ТОВ «СКОРПІОН-200» приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «АЙРЕС ГРУП», не підтверджується джерело походження придбаного товару внаслідок не встановлення фактичного ланцюга постачання, одержаного від ТОВ «АЙРЕС ГРУП», податкові накладні підписані зі сторони ТОВ «АЙРЕС ГРУП» директором О.О. Трофімовим, інформація про транспортування товару відсутня.

А саме, відповідач дійшов висновку, що в даному випадку за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено вказані висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основним видом господарської діяльності ТОВ «СКОРПІОН-200» за КВЕД-2010 є: роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; ремонт обладнання зв`язку; неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах; інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем; установлення та монтаж машин та устаткування; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

Судом встановлено, що позивачем на підставі рахунків-фактур від 08 липня 2015 року №708/22 та від 20 липня 2015 року №2007/12 було придбано товар у Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙРЕС ГРУП», що підтверджено видатковими накладними від 08 липня 2015 року №0708/18, від 20 липня 205 року №0720/15.

На підтвердження факту реального виконання господарських операцій з ТОВ «АЙРЕС ГРУП» позивачем у ході проведення перевірки було надано контролюючому органу належним чином оформлені у встановленому законом порядку копії документів первинного бухгалтерського обліку, зокрема, договори, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки фактури, оборотно-сальдові відомості, платіжні доручення, звіт про фінансові результати, акти здачі-прийняття (надання) послуг, банківські виписки.

Також матеріалами справи підтверджено реалізацію позивачем товару, який по номенклатурі співпадає з придбаним у Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙРЕС ГРУП» товаром.

В акті перевірки відсутні посилання на оформлення з порушенням вимог законодавства наданих позивачем первинних документів.

Копії вказаних документів позивачем долучено до матеріалів справи; зазначення про їх ненадання під час перевірки в акті перевірки відсутнє.

В той же час, погоджені сторонами господарського договору документи на підтвердження якості продукції первинними документами не є і факт здійснення господарської операції не підтверджують, а їх відсутність такого факту не спростовує. (постанова Верховного Суду від 19.11.2018 р. у справі №810/145/16 http://reyestr.court.gov.ua/Review/77925903).

Щодо доводів відповідача про відсутність доказів транспортування придбаного позивачем товару суд зазначає, що товарно-транспортна накладна не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. З урахуванням наведеного, слідує висновок, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а, у постанові від 21 серпня 2018 року №816/786/15-а.

При цьому, суд враховує пояснення позивача, що товар було отримано шляхом самовивозу.

Доказів на спростування викладеного відповідачем не надано.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 30.01.2018 року у справі № 2а- 15124/11/2670 (К/9901/612/18), від 06.02.2018 року у справі №816/166/15-а: «…відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.».

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року по справі №820/4648/13-а /№К/9901/873/18): «...Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. В межах перевірки позивача відповідачем не досліджено можливість залучення постачальниками позивача матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або іншій не забороненій законом формі у період поставок ТМЦ... . Більш того, законодавство не ставить у обов`язок суб`єкту господарювання наявності працівників саме у штаті такого суб`єкту для можливості здійснення ним господарської діяльності. Так, працівники можуть працювати на умовах найму, аутсорсингу, на підставі цивільно-правових та інших договорів тощо. Зазначені факти також не перевірялися Податковим органом, отже не є підтвердженою їх відсутність. При цьому, необхідно звернути увагу на специфіку самих договорів, адже вони за своїх предметом не є договорами надання послуг чи виконання робіт, які безпосередньо пов`язані з особами, які такі послуг надають/роботи виконують. Договори постачання за своєю природою не потребують великої кількості працівників, адже у процесі постачання не задіяно великої кількості осіб та виконання договорів з таким предметом напряму чи опосередковано не пов`язане з конкретними особами, їх професійними якостями тощо, тобто поставка може у будь-який час виконана залученою для цього особою.».

Таким чином, висновки податкового органу про відсутність у контрагентів платника податків необхідних трудових та виробничих ресурсів не знаходять свого правового обґрунтування у відповідності до норм чинного законодавства та у відповідності із вже усталеною практикою Верховного Суду, позаяк не можуть бути основою висновку щодо нереальності господарських операцій.

Щодо посилання Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві на відсутність технічної документації товару (паспортів, сертифікатів), придбаного у ТОВ «АЙРЕС ГРУП», як на одну з підстав, що свідчить про безтоварність господарських операцій, суд зазначає, що відсутність окремих документів, які не являються документами первинного бухгалтерського обліку не доводять протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж або поставку за умови наявності інших первинних документів, які в повному обсязі підтверджують факт реального виконання господарських операцій.

При цьому, матеріалами справи встановлено, що ТОВ «СКОРПІОН-200» придбало у ТОВ «АЙРЕС ГРУП» товар, зокрема, електронну апаратуру побутового призначення та комплектуючі, детальний перелік яких міститься в номенклатурі товарів/послуг рахунків-фактури. Придбаний у ТОВ «АЙРЕС ГРУП» товар реалізовано позивачем іншим контрагентам, що підтверджується відповідними копіями наступних документів: видаткових накладних, рахунків-фактури, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), довіреностей на отримання матеріальних цінностей, банківських виписок.

Зокрема, із змісту Акту перевірки встановлено, що висновок про неможливість підтвердження операцій сформовано на підставі даних ІС «Податковий блок».

Необхідно зазначити, що процес аналізу інформаційних баз даних ДПС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 року у справі № 811/2154/13-а зазначено, що будь - яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Податковий орган як орган державної влади зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стосовно права платника на податковий кредит це означає, що податковий орган може посилатись на неправомірність включення платником податків суми ПДВ до складу податкового кредиту лише у випадках, визначених законом, і лише з посиланням на норми Податкового кодексу України.

У Податковому кодексі України відсутня будь - яка норма, яка б позбавляла платників ПДВ права на податковий кредит у випадку, коли постачальники (продавці) такого платника ПДВ не декларують та/або не сплачують ПДВ за тими ж операціями, а платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідне документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (статті 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (статті 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення у постановах Верховного Суду України від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі 21-14-а10, від 31.01.2010 року у справі № 21-47а10, у яких встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у розумінні статті 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини можуть мати негативні наслідки саме для таких постачальників та жодним чином не впливають на права ТОВ «СКОРПІОН-200», як добросовісного платника податку, на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не визначає таких підстав для збільшення податків грошового зобов`язання ПДВ, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов`язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, тоді як фактичність господарських операцій ТОВ «СКОРПІОН-200» з контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, перелік яких визначено в Додатку №3 до Акта перевірки, що в свою чергу, не заперечувалось контролюючим органом в ході перевірки.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини (далі також - Суд) вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяженню компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини викладено у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії.

Також, у справі «Інтерсплав» проти України» (2007 рік, заява № 803/02), Судом у пункту 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу № 1, Європейським судом з прав людини застосовано принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Судом визнано, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит / бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо / повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Судом констатовано факт порушення статті 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Права на податковий кредит фактично прирівнюється до права власності на майно платника податку, відшкодування якого останній правомірно очікує від податкового органу.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

Рішенням Суду по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгари» (заява №6689/03) у пункті 23 вказано, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Однак це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника (позиція підтримано ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.09.2014 року провадження К/800/15845/14, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.10.2015 року у справі №822/5413/15, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 року у справі №804/4983/15).

Крім того, відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми попередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарських операцій, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17.01.2018 року у справі №826/1244/13-а, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника. за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Також, Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 року у справі № 811/2154/13-а зазначено, що «норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 06.02.2018 року у справі №816/166/15-а.

Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

А відтак, за умови невстановлення контролюючим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що ані з акту перевірки, ані з письмових заперечень відповідача не вбачається, що контролюючим органом досліджувався реальний рух активів в процесі здійснення відповідних господарських операцій, не наведено доказів залучення контрагента позивача до схеми мінімалізації податкового навантаження та отримання неправомірної податкової вигоди, зокрема, відсутні докази порушення фіскальних інтересів за результатами таких взаємовідносин, ухилення від сплати податків.

Також, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, висновки контролюючого органу мають базуватися за результатами проведеної перевірки безпосередньо на підставі дослідження наданих первинних документів, тим паче, що платником податку були пред`явлені необхідні первинні документи, які є підставою для належного формування складу податкового кредиту.

Натомість, податковий орган не посилається навіть на результати перевірки контрагентів, а наводить, як докази нереальності операцій лише податкову інформацію, повністю ігноруючи первинні документи платника податку у їх сукупності та взаємозв`язку.

Надані позивачем первинні документи свідчать про здійснення позивачем господарських операцій із контрагентом ТОВ «АЙРЕС ГРУП» за липень 2015 року.

На переконання відповідача, вищенаведені операції ТОВ «СКОРПІОН-200» не можливо підтвердити оскільки згідно протоколу допиту ОСОБА_1 від 04 січня 2017 року про непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «АЙРЕС ГРУП», що свідчить про нереальність господарських операцій.

Зокрема, відповідачем надано суду для долучення до матеріалів справи копію протоколу допиту ОСОБА_2 від 04 січня 2017 року.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши на предмет належності та допустимості наданого відповідачем протоколу допиту свідка, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Суд зауважує, що зі змісту протоколу допиту ОСОБА_1 неможливо встановити за яких обставин та в рамках якого кримінального провадження відібрано пояснення, а також чи триває на цей час досудове кримінальне розслідування або є такий, що набрав законної сили вирок, постановлений у кримінальній справі.

Враховуючи викладене, суд не бере до уваги долучені відповідачем у якості доказів протокол свідка допиту свідка від 04 січня 2017 року.

Правову позицію щодо необхідності дослідження прийнятності протоколу допиту, як належного доказу у справі, висловлено у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 року у справі №520/8681/18.

Крім того, відповідно до частини першої статті 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частиною другою цієї статті визначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Аналогічну правову позиція викладено в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 року у справі №822/551/18, від 08.08.2018 року у справі №820/4428/17 від 26.06.2018 року у справі №808/2360/17.

Суд звертає увагу, що вироку суду щодо посадових осіб контрагента позивача відповідачем не надано, про наявність у Акті перевірки не зазначається.

Інших доказів, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом, податковим органом не надано.

Верховним Судом у своїй постанові від 13.03.2018 року у справі № 809/1062/17 зроблено висновок про обґрунтованість відхилення доводів контролюючого органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій позивача, зважаючи на те, що вони ґрунтуються виключно на припущеннях, які в свою чергу базуються на узагальненій податковій інформації без дослідження первинних документів позивача. При цьому, можливе порушення контрагентом податкової дисципліни не може свідчити про відсутність у позивача права, за результатами господарської діяльності з таким контрагентом, на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, з огляду на відсутність дослідження та аналізу господарських операцій за результатами здійснення яких, сформовано позивачем податковий кредит. Інформаційні бази даних ОДПІ не мають статусу офіційних, не сертифіковані і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачено належність таких баз до засобів доказування.

Аналогічну позицію висловлено у постановах Вищого адміністративного суду України від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11.

Таким чином, дослідивши Акт перевірки в частині взаємовідносин позивача із ТОВ «АЙРЕС ГРУП» судом встановлено, що висновки податкового органу про відсутність у контрагентів платника податків необхідних трудових та виробничих ресурсів та нереальності господарських операцій, про що свідчить, на переконання відповідача, протокол допиту свідка, не знаходять свого правового обґрунтування у відповідності до норм чинного законодавства та у відповідності із вже усталеною практикою Верховного Суду, тому не можуть бути основою висновку щодо нереальності господарських операцій.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведені висновки суду, відповідач на виконання наведених вимог Кодексу, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності винесених на підставі Акту перевірки від 22 червня 2018 року №416/26-15-14-02/36858243 оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Суд при вирішенні даної справи також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», яке згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Так, у пункті 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Враховуючи вищевикладене, суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2018 року №00008571402, яким ТОВ «СКОРПІОН-200» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на додану вартість підприємств у сумі 36 726,00 грн., з яких за податковим зобов`язанням - 29 381,00 грн. та за штрафними санкціями - 7 345,00 грн.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У матеріалах справи міститься платіжне доручення від 12 жовтня 2018 року №985 на суму 1 762,00 грн., яким підтверджується сплата позивачем судового збору по даній справі.

З огляду на задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, суд дійшов висновку про стягнення сплаченої суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на користь ТОВ «СКОРПІОН-200».

Разом з тим, з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) з 17.05.2019 року перебуває у стані припинення.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 зареєстровано юридичну особу 30.07.2019 року, номер запису: 1 074 102 0000 086626, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Таким чином, з огляду на припинення відповідача у справі, з метою забезпечення виконання рішення суду в частині присудженої до стягнення суми судових витрат, суд дійшов висновку про здійснення процесуального правонаступництва та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві суму судового збору на користь позивача.

Керуючись статтями 6, 9, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон-2000" задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 19 липня 2018 року №00008571402 про донарахування ТОВ "СКОРПІОН-2000" 29 381,00 грн. податку на додану вартість та 7 345,00 грн. штрафних санкцій

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон-2000" (04050, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 8А, офіс 505, код ЄДРПОУ 36858243) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Скорпіон-2000" (04050, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 8А, офіс 505, код ЄДРПОУ 36858243);

Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19);

Повне судове рішення складено 02.07.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна