Ухвала суду № 98117289, 06.07.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

06 липня 2021 року Чернігів Справа № 620/6271/21

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Непочатих В.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні,

В С Т А Н О В И В:

Ради України з прав людини, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини по реєстрації та наданні відповіді на її звернення, а саме заяву від 22.04.2021 та зауваження від 22.04.2021; стягнути з відповідача на користь позивача 3000,00 грн. моральної шкоди; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 914,80 грн. та інші можливі витрати, пов`язані з цим позовом.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 дану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу 5-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків, шляхом подання до суду: 1) належним чином оформленої позовної заяви з додержанням вимог статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та її копії відповідно до кількості учасників справи; 2) доказів на підтвердження зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) позивача; 3) оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн.

На виконання ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 позивачем надіслано до суду заяву про усунення недоліків позовної зави від 30.06.2021, до якої будо додано позовну заяву в двох примірниках та копію однієї сторінки паспорта.

Так, в позовній заяві від 30.06.2021 позивач посилається на пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», а тому на його думку позовна вимога з приводу відшкодування моральної шкоди, яка заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір є похідною від немайнової вимоги - визнання противоправними рішень, дій та бездіяльності відповідача, та не є об`єктом справляння судового збору, в зв`язку з чим суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.

Між тим, з позовної заяви слідує, що основним предметом позовних вимог, що складає суть спірного питання, є визнання протиправною бездіяльності відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання надати такий дозвіл.

Суд наголошує, що наведене вище положення Закону України «Про судовий збір» передбачає звільнення від сплати судового збору у разі відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, а отже, для звільнення від сплати судового збору на цій підставі, на час звернення із вимогою про відшкодування шкоди ці рішення повинні бути визнані судовим рішенням незаконними.

Разом з тим, із самостійним позовом про відшкодування завданої моральної шкоди до суб`єкта владних повноважень позивач не звертався, а в межах даної справи рішення ще не прийнято та, як наслідок, не встановлено, що позивачу заподіяно шкоду незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.

Згідно частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України, зокрема, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб.

Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою, а тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.

Таким чином, вимога про відшкодування моральної шкоди, що визначена у грошовому вимірі, та що складає ціну матеріальних вимог, є майновою вимогою, а тому, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.

Виходячи з того, що на даний час не встановлено прийняття відповідачем незаконного рішення чи вчинення дій або бездіяльності по відношенню до позивача, суд дійшов висновку, що позивач в межах даної справи не входить до переліку осіб, які звільняються від сплати судового збору згідно пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалах від 16.03.2020 у справі № 9901/64/20, від 15.01.2020 у справі № 826/12286/15, від 30.07.2020 у справі № 9901/194/20.

Верховним Судом звернуто увагу на ті обставини, що сплата судового збору при поданні позовної заяви є законодавчо встановленим обов`язком та не може розцінюватися, як обмеження доступу до правосуддя. При цьому, як положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, так і Законом України «Про судовий збір» передбачений та визначений порядок та механізм не тільки повернення судового збору за певних обставин (стаття 7 цього Закону), а також розподілу судових витрат (стаття 139 Кодексу адміністративного судочинства України). Так, при задоволенні позовних вимог позивача понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню та стягненню таких коштів з суб`єкта владних повноважень.

Одночасно суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини, за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11.09.1997, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що вимога щодо сплати судового збору не є обмеженням гарантованого захисту прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом, а є вимогою дотримання якої матиме наслідком розгляд позовних вимог, що є гарантією рівності усіх учасників перед законом.

Таким чином, наведене свідчить, що позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 14.06.2021 та не надано до суду доказів сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. за вимогу майнового характеру (про стягнення моральної шкоди).

Крім того, позивачем не виконано ухвалу суду від 14.06.2021 в частині надання доказів на підтвердження зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) позивача.

Надана позивачем копія 10-11 сторінки паспорта серії НОМЕР_1 без надання інших сторінок паспорта, зокрема, 1-9 та 12-13, не дає можливості встановити особу, якій належить даний документ, тому не є належним доказом, що підтверджує зареєстроване місце проживання позивача.

У відповідності до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За приписами частини першої статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Тлумачення вказаної статті свідчить про те, що підсудність за вибором позивача - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів.

Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, зокрема, що:

- довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання особи;

- документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Враховуючи, що позивач при реалізації свого права вибору між судами, яким згідно з правилом територіальної підсудності, належить розглядати справу, подав позов за місцем свого проживання, тому позивачу необхідно надавати докази, які згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» підтверджують зареєстроване місце його проживання.

Обов`язок з`ясування підстав для відкриття провадження в адміністративній справі, зокрема, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, згідно вимог частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, покладається на суд.

Слід зауважити, що Європейський суд з прав людини у декількох своїх рішеннях («Coeme та інші проти Бельгії», «Gurov проти Молдови», «Олександр Волков проти України») наголосив, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

Відтак, умовою належного розгляду судової справи є дотримання правил підсудності, встановлених законом.

Згідно пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Враховуючи положення пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України та те, що недоліки позовної заяви не усунені, позовна заява підлягає поверненню позивачеві.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя В.О. Непочатих