Рішення № 98116230, 06.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2021 року № 520/9669/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії -

В С Т А Н О В И В:

02.06.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсії з 01.11.2013 р. протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 1 поверх, к.58, 61022) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), з 01.11.2013 року з перерахунком пенсії за час невиплати у зв`язку із змінами пенсійного законодавства та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправні дії щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.11.2013 року.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримувала пенсію по втраті годувальника, призначену на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом №9871-14646/М-02/8-2000/20 від 03.12.2020 року на звернення позивача повідомило, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в головному управлінні та отримувала пенсію по втраті годувальника, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 07.10.1997 по 31.10.2013. Зазначено, що виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.11.2013 на підставі відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в Харківській області про відсутність реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за заявленою адресою. Вказано, що відповідно до ст. 52 Закону, пенсіонерам з числа осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей пенсії виплачується установами Ощадбанку України за місцем фактичною проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 9 квітня 1992 року пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

Відповідно до ч. 2-5 ст.52 зазначеного закону іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України. Виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія. За бажанням пенсіонера доставка пенсії може здійснюватися через підприємства звязку за місцем його фактичного проживання незалежно від реєстрації місця проживання. Переказ пенсії поштою або доставка її за місцем фактичного проживання пенсіонера здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суд зазначає, що Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» не вимагає систематичних документальних підтверджень від пенсіонера відомостей щодо його фактичного місця проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд також зазначає, що відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування".

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» зокрема не визначено підстав для призупинення виплати пенсій зазначеним категоріям осіб.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон України № 1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 1 статті 4 Закону України № 1058 встановлено, що Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону України № 1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України № 1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Частиною 1 статтею 49 Закон України № 1058 визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України № 1058.

Як зазначено відповідачем виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.11.2013 року та надано до суду копію атестату №1438 від 08.10.2013 року про зняття з обліку ОСОБА_1 .

Зі змісту вказаного атестату про зняття з обліку №1438 від 08.10.2013 року встановлено, що виплату пенсії ОСОБА_1 припинено по причині - «до з`ясування».

Тобто, пенсійним органом не визначено чіткої підстави для припинення виплати пенсії позивачу.

При цьому, посилань на приписи ст. 49 Закону України № 1058 або Закону України № 2262-XII для припинення виплати пенсії позивачу у вищевказаному атестаті про зняття з обліку №1438 від 08.10.2013 року не зазначено.

За таких обставин, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

Щодо посилань відповідача на відсутність реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за заявленою адресою, суд зазначає наступне.

Так, позивачем надано до суду копію паспорта громадянина України (а.с.17-19), копію пенсійного посвідчення (а.с.20), копію картки платника податків (а.с.21).

З вищевказаних документів вбачається, що позивач є громадянкою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Отже, не виплачуючи позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у справі № 805/402/18.

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Харківській області вчинено протиправні дії щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.11.2013 року.

З огляду на викладене та враховуючи протиправність дій відповідача, суд приходить до висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2013 року.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з перерахунком пенсії за час невиплати у зв`язку із змінами пенсійного законодавства та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Так, виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.11.2013 року.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поновлення виплату пенсії, а тому відсутні підстави вважати, що вказані позивачем підстави для перерахунку пенсії не будуть враховані при нарахуванні пенсії позивачу при її поновленні.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050 від 19 жовтня 2000 року виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

При цьому, у суду відсутні підстави вважати, що право на отримання пенсії з отримання компенсації втрати частини доходів при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем.

Таким чином, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 404/6317/16-а.

Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з перерахунком пенсії за час невиплати у зв`язку із змінами пенсійного законодавства та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Позивачем при поданні даної позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 1816,00 грн.

При цьому, позивачем заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011 року судовий збір за подання позову до адміністративного суду немайнового характеру, який подано фізичною особою підлягає сплаті в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2270 гривні.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 повинна була сплатити судовий збір у сумі 908,00 грн.

З огляду на викладене, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача в сумі 908,00 грн.

При цьому, позивач не позбавлений можливості звернутись за поверненням надміру сплаченого судового збору в сумі 908,00 відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсії з 01.11.2013 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., 61022) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з 01.11.2013 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3-й під`їзд, 2-й поверх) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.