Рішення № 98115805, 06.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

06 липня 2021 року № 520/1016/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини 9951 (вул.Клочківська, буд.228 П, м.Харків, 61045, ЄДРПОУ 14321742) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Військової частини 9951, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 грудня 2019 року по 14 грудня 2020 включно;

- стягнути з військової частини 9951 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 грудня 2019 року по 14 грудня 2020 включно в розмірі 189 945 (сто вісімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 81 копійка за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не сплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 грудня 2019 року по 14 грудня 2020 включно.

Через канцелярію суду представником Військової частини 9951 надано відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні не входить до фонду оплати праці та не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), а виплата середнього заробітку носить компенсаторний характер.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд зазначає наступне.

З 27.06.2014 по 26.06.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, перебуваючи на фінансовому забезпеченні у Харківському прикордонному загоні (Військова частина 9951).

23.05.2019 наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України №281-ОС позивач звільнений з військової служби за пп."а", п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Згідно з наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 355-ОС від 26.06.2019 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини 9951.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020р. у справі № 520/14371/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 9951 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини 9951 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 26.06.2019 року. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020р. у справі № 520/14371/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 року по справі № 520/14371/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано.

Прийнято в цій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 до військової частини 9951 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково.

Стягнуто з військової частини 9951 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 26.06.2019 року до 24.12.2019 року в сумі 95 093,78 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 року по справі № 520/14371/19 в частині задоволених позовних вимог залишено без змін.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 р. по справі № 520/5258/2020 визнано протиправними та скасовано рішення Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України у формі листа №11/Б-64/2246 від 23.03.2020 року. Визнано протиправною бездіяльність Харківського прикордонного загону (Військової частини 9951) щодо не здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) при звільненні з військової служби в частині невиплаті ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зобов`язано Харківський прикордонний загін (Військову частину 9951) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. В іншій частині позовних вимог відмолено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 апеляційні скарги Харківського прикордонного загону (військова частина 9951), Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 року по справі № 520/5258/2020 залишити без змін. Вказане рішення суду від 07.08.2020 року набрало законної сили 02.11.2020 року.

На виконання Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 року у справі № 520/5258/2020, 15.12.2020 військовою частиною 9951 зараховані кошти в якості виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 58 271,02 гривень.

З урахуванням того, що відповідач вчасно не провів повного розрахунку з позивачем, не здійснив виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України та п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджених Указом Президента України від 29.12.2009 N 1115/2009, позивач вважає, що це є підставою для притягнення до відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки. Вважаючи дану бездіяльність незаконною, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством таким як: Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008р № 1153/2008.

Так, відповідно до п. 242 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними, однак норми загального законодавства ( в даному випадку - норми Кодексу законів про працю України) підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

З системного аналізу вказаних вище норм права вбачається, що законодавцем віднесено до виключних дискреційних повноважень суду визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому єдиної методології проведення такого розрахунку не існує та розмір відшкодування залежить від фактичних обставин справи, що мають бути встановлені судом.

Зі змісту норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості саме робочих днів протягом періоду такої затримки.

За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), - згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відтак, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Як зазначалось вище Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020р. у справі № 520/14371/19 стягнуто з військової частини 9951 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 26.06.2019 року до 24.12.2019 року, остаточний розрахунок на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/5258/2020 фактично проведено з позивачем 15.12.2020 р.

Таким чином, період неохоплений заходами спеціального виду відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені становить 243 робочі дні - з 25.12.2019 року (день, наступний за останнім днем періоду, що охоплений стягненням середнього заробітку у справі № 520/14371/19) до 14.12.2020 року (день, що передує даті остаточного розрахунку з позивачем за рішенням суду від 05.08.2020 р. по справі № 520/5258/2020).

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2020р. у справі № 520/14371/19 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 525,38 грн.

З урахуванням вказаного, сума середнього заробітку дорівнює: 243 р. дн. х 525,38 грн. = 127667,34 грн.

При цьому суд враховує, що на виконання рішення суду від 05.08.2020р. у справі № 520/5258/2020 позивачу 15.12.2020р. виплачено 58271,02 грн., вказана сума є більше ніж в два рази меншою ніж сума середнього заробітку за 243 робочі дні.

За наведених обставин, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 57450,31 грн. (45% від суми середнього заробітку за час затримки виплати).

Таким чином, з урахуванням викладено, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають частково задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини 9951 (вул.Клочківська, буд.228 П, м.Харків, 61045, ЄДРПОУ 14321742) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 9951 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2019 року по 14.12.2020 року.

Стягнути з військової частини 9951 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2019 року по 14.12.2020 року в розмірі 57450 (п`ятдесят сім тисяч чотириста п`ятдесят) грн. 31 коп.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рубан В.В.