Рішення № 98112615, 02.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2021 року № 320/415/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулась Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (м. Київ, вул. Народного ополчення 5а) в якому просила суд: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області від 10.11.2020 №Ф-24665-13; відкоригувати відомості, що містяться в інтегрованій картці платника податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач була зареєстрована як Фізична особа-підприємець 14.01.2010 Стахановським міським управлінням юстиції, за адресою місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

31.03.2015 ФОП ОСОБА_1 виключено з реєстру платників єдиного податку.

У червні 2020 року ФОП ОСОБА_1 змінила адресу проживання та внесла відомості до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну місцезнаходження ( АДРЕСА_3 ).

Внаслідок таких дій, станом на час складання оскаржуваної вимоги, ФОП ОСОБА_1 перебувала на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у Київській області. В той же час, у період з квітня 2014 року до червня 2020 року позивач не здійснювала підприємницьку діяльність та не отримувала дохід від такої діяльності, оскільки в населеному пункті, в якому проживала та в якому здійснювала підприємницьку діяльність, розпочалась антитерористична операція відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014.

Згідно з пунктом 9-3 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Згодом в пункт 9-3 Закону №1669-VII (пункт 9-4 зі змінами) були внесені доповнення, а в подальшому Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020, який набув чинності 13.02.2020, пункт 9-4 Закону №1669-VII - виключено.

Таким чином з 14.04.2014 до 13.02.2020 позивач була звільнена від обов`язків щодо сплати ЄСВ, а недоїмка, що виникла у неї та обліковується в окремому (позабалансовому) порядку підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України (ПК України) для списання безнадійного податкового боргу.

Крім того позивач зазначила, що дані інформаційної системи органу доходів і зборів не можуть бути підставою для прийняття рішення щодо повноти та правильності нарахування ЄСВ, в той час як положення статті 9 Закону чітко встановлюють, що перевірка правильності та повноти сплати ЄСВ здійснюється виключно на підставі акту перевірки.

Відтак, на думку позивача, податковим органом було порушено порядок виставлення спірної вимоги.

Суд ухвалою від 08.02.2021 відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали суду подати відзив на позов.

25.03.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому доводи позивача вважав необґрунтованими та безпідставними. Зокрема відповідач зазначив, що відповідно до наказу МФУ від 09.12.2011 №1588 «Про затвердження порядку обліку платників податків і зборів» підставою для зняття ФОП як платника податків з обліку у контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення діяльності ФОП за її рішенням. Державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 припинено 09.02.2021. Позивач була платником ЄСВ згідно з Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». При цьому обов`язок зі сплати мінімального страхового внеску покладено на платників незалежно від наявності бази для нарахування. За даними інтегрованих карток платника податків станом на 30.10.2020 у позивача обліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску в розмірі 48 638,52 грн., а тому у відповідності до статті 25 Закону №2464 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 №Ф-24665-13.

Також відповідач вказував на безпідставність доводів позивача щодо протиправності вимоги про сплату боргу з підстав перебування позивачки до 10.06.2020 на обліку в Головному управлінні ДПС у Луганській області, що на думку останньої є підставою для звільнення від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464. Так, відповідач зауважив, що приписи Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 №1669-VII, якими були внесені відповідні зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення від обов`язку сплати єдиного внеску та зупинення застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норми статей 25 і 26 цього Закону втратили чинність з 01.01.2016. Окрім того, приписами пункту 9-4 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2464 для звільнення платника від сплати ЄСВ необхідним є подання до органу фіскальної служби заяви, складеної в довільній формі. Посилання у вказаному пункті на порядок списання недоїмки, передбачений ПК, стосується лише здійснення самої процедури/порядку списання недоїмки (питання щодо чого у межах даної справи не вирішується). У свою чергу підтвердженням існування підстав для звільнення платника від сплати ЄСВ відповідно до зазначеного пункту є виключно знаходження платника на обліку в органах фіскальної служби, що розташовані на території населених пунктів, визначених відповідним переліком, де проходить АТО, та подання таким платником відповідної заяви до контролюючого органу. Однак позивач не подавала відповідної заяви до контролюючого органу.

Більше того, посилаючись на рішення Верховного Суду від 30.03.2018 у справі №812/292/18, відповідач звернув увагу, що Закон №2464 не скасовує обов`язків платника ЄСВ, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та у повному обсязі.

З приводу позовної вимоги здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці особового рахунку платника, то відповідач вказав на те, що відомості в інтегрованій картці є податковою інформацією та по суті відображають дії працівників податкових органів по збору та відображенню інформації і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків.

Позивач надала відповідь на відзив, в якій вказала, що звернулась до органів податкової служби для списання заборгованості з ЄСВ внаслідок припинення підприємницької діяльності. 09.03.2021 отримала відповідь від відповідача про списання заборгованості з ЄСВ станом на 01.12.2020 у сумі 35 588,74 грн. Проте відповідачем не було проведено повне списання заборгованості, а лише за період з 01.01.2018 по 01.12.2020. Тобто, відповідач не врахував період з 2013 року, який включений до суми боргу з ЄСВ до вимоги, та що становить 13049,78 грн. На думку позивача відповідачем протиправно нараховано суму недоїмки за період до 01.01.2017.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, доводи та заперечення сторін, судом встановлено наступне.

ФОП ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 14.01.2010 Стахановським міським управлінням юстиції, за адресою місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

У червні 2020 року ФОП ОСОБА_1 змінила адресу проживання та внесла відомості до ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про зміну місцезнаходження ( АДРЕСА_3 ). ФОП ОСОБА_1 перебувала на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у Київській області.

Як наголошує позивач, у період з квітня 2014 року до червня 2020 року вона не здійснювала підприємницьку діяльність та не отримувала дохід від такої діяльності, оскільки в населеному пункті, в якому проживала та в якому здійснювала підприємницьку діяльність, розпочалась антитерористична операція відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014.

30.11.2020 ФОП ОСОБА_1 отримала вимогу ГУ ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 №Ф-24665-13, не погоджуючись з якою звернулась з даним позовом до суду.

В той же час, після припинення підприємницької діяльності та внесення 09.02.2021 запису до ЄДР, позивач звернулась до податкового органу щодо списання заборгованості з ЄСВ. 09.03.2021 отримала відповідь від відповідача про списання заборгованості з ЄСВ станом на 01.12.2020 у сумі 35 588,74 грн. Проте відповідачем не було проведено повне списання заборгованості, а лише за період з 01.01.2018 по 01.12.2020. Тобто відповідачем не враховано період з 2013 року, який включений до суми боргу з ЄСВ до вимоги, та що становить 13049,78 грн.

Відтак, на думку позивача, відповідачем протиправно нараховано суму недоїмки за період до 01.01.2017.

Платники єдиного внеску та порядок його нарахування визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VII).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VII для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VII мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

За змістом статей 4, 7 Закону №2464-VII необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Зважаючи на наведене суд відхиляє доводи позивача з приводу того, що оскільки у період з квітня 2014 року до червня 2020 року позивач не здійснювала підприємницьку діяльність та не отримувала дохід від такої діяльності, у неї був відсутній обов`язок сплачувати у цей період ЄСВ.

Щодо доводів позивача про її перебування до 10.06.2020 на обліку в Головному управлінні ДПС у Луганській області, що на її думку, є підставою для звільнення від обов`язку, визначеного частиною другою статті 6 Закону №2464-VII, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VII платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством, подавати звітність до фіскального органу за основним місцем обліку платника та інше.

Разом з цим, пунктом 9-3 до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VII внесено зміни, згідно з якими платники єдиного внеску, зазначені у статті 4 цього Закону, які перебувають на обліку у фіскальних органах, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», звільняються від виконання своїх обов`язків, передбачених частиною другою статті 6 Закону №2464-VII, на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

З огляду на наведене, платники єдиного внеску, які перебувають на обліку у фіскальних органах, розташованих на території, де проводилась антитерористична операція або було оголошено військовий чи надзвичайний стан, на період антитерористичної операції звільняються від своїх обов`язків, зокрема щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, подання звітності тощо.

Таким чином, Закон №1669 не скасовує обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VII, а надає можливість платникам єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 30.03.2018 у справі №812/292/18.

Згідно з вимогами Закону №1669 зазначені обов`язки мають бути виконані платниками єдиного внеску після закінчення антитерористичної операції.

Таким чином, твердження ФОП ОСОБА_1 , що у період з квітня 2014 року до червня 2020 року, перебуваючи на обліку у фіскальному органі на території, де проводилась антитерористична операція, вона взагалі звільнена була від обов`язку нараховувати та сплачувати єдиний внесок і заборгованість зі сплати ЄСВ мала бути скасованою - є помилковим.

Утім, щодо нарахування позивачеві податковим органом сум єдиного внеску за період до квітня 2014 року, суд зазначає, що із набранням 15.10.2014 чинності Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI доповнено пунктом 9-3 (надалі - 9.4) зокрема такого змісту: "Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Надалі, зазначений пункт було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 №440-IX, що набрав чинності 13.02.2020.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з даними інтегрованої картки платника податків по ЄСВ позивачу автоматично податковим органом здійснені нарахування і, станом на 30.10.2020, у позивача обліковувалась заборгованість по ЄСВ у розмірі 48 638,52 грн.

Відповідно до пункту 3 розділу 6 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №449 та згідно зі статтею 25 Закону №2464-VII, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник на кінець календарного місяця має борги зі сплати фінансових санкцій.

За наявності заборгованості у ФОП ОСОБА_1 їй була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 №Ф-24665-13.

При цьому, із наданого відповідачем розрахунку щодо підстав та періоду нарахування єдиного соціального внеску позивачу згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2020 №Ф-24665-13 убачається, що сформована відповідачем станом на 10.11.2020 податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-24665-13 на суму 48638,52 грн. включала в себе наступні нарахування: 11.09.2013 - 271,40 грн., 21.10.2013 - 1194,03 грн., 20.01.2014 - 1218,67 грн., 22.04.2014 - 1267,95 грн., 21.07.2014 - 1267,95 грн., 20.10.2014 - 1267,95 грн., 20.01.2015 - 1267,95 грн., 20.04.2015 - 1267,95 грн., 20.07.2015 - 1267,95 грн., 19.10.2015 - 1323,47 грн., 19.01.2016 - 1434,51 грн., 09.02.2018 - 8448,00 грн., 19.04.2018 - 2457,18 грн., 19.07.2018 - 2457,18 грн., 19.10.2018 - 2457,18 грн., 21.01.2019 - 2457,18 грн., 19.04.2019 - 2754,18 грн., 19.07.2019 - 2754,18 грн., 21.10.2019 - 2754,18 грн., 20.01.2020 - 2754,18 грн., 21.04.2020 - 2078,12 грн., 20.07.2020 - 1039,06 грн., 19.10.2020 - 3178,12 грн.

Тобто, сформована відповідачем і оскаржувана позивачем податкова вимога включала в себе також суми, нараховані податковим органом в період чинності пункту 9-3 (9-4) розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", редакція якого вказувала на необхідності визнання безнадійним та списання податкового боргу платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Відтак, наявні підстави для твердження, що нарахування відповідних сум податковим органом було неправомірним, а отже спірна вимога про сплату боргу, зокрема в частині вказаного періоду - сформована протиправно.

Крім того, як повідомила позивач, вже після звернення з даним позовом до суду, вона звернулась до податкового органу з заявою щодо списання недоїмки з ЄСВ і 09.03.2021 отримала відповідь від відповідача про списання заборгованості з ЄСВ станом на 01.12.2020 у сумі 35588,74 грн.

Однак відповідачем не проведено повне списання заборгованості, а лише за період з 01.01.2018 по 01.12.2020. Тобто, відповідачем не враховано період з 2013 року, який включений до суми боргу з ЄСВ до Вимоги, та що становить 13049,78 грн. На думку позивача, відповідачем протиправно нараховано суму недоїмки за період до 01.01.2017.

Втім, списання суми боргу з ЄСВ за період з 01.01.2018 по 01.12.2020 здійснено за заявою платника у порядку, визначеному Законом №2464, за яким підлягають списанню несплачені станом на 01.12.2020 з урахуванням особливостей, визначених п. 9 прим. 15 розділу VIII Закону №2464, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пп. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону №2464, за період з 01.01.2017 до 01.12.2020, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання заяви до 01.03.2021.

Щодо повідомлених позивачем відомостей про списання відповідачем її заборгованості з єдиного внеску, суд зазначає наступне.

До суду з даним адміністративним позовом позивач звернулась з метою оскарження спірної податкової вимоги від 11.10.2020, згідно якої заборгованість позивача з єдиного внеску, штрафів та пені станом на 31.10.2020 становила 48638,52 грн.

Провадження по справі відкрито 08.02.2021, а 09.02.2021 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача за власним рішенням.

09.03.2021 позивачем після звернення до відповідача із заявою про списання заборгованості з ЄСВ внаслідок припинення підприємницької діяльності, отримано відповідь, згідно якої відповідно до вимог пункту 9-15 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19,спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2") ГУ ДПС у Київській області проведено списання заборгованості з єдиного внеску, яка обліковувалась станом на 01.12.2020 у сумі 35588,74 грн.

Отже, вказані обставини, пов`язані зі списанням заборгованості позивача, мали місце після винесення відповідачем оскаржуваної вимоги та поза періодом, за який така вимога була сформована, а відтак вони не є предметом даного спору та не розглядаються судом.

Суд зазначає, що формування та винесення у відношенні платників податків, у тому числі вимоги про сплату боргу - є компетенцію контролюючого органу, а тому суд не вправі підміняти такого суб`єкта владних повноважень і втручатися в дискреційні повноваження останнього.

Натомість, у відповідності до завдання адміністративного судочинства та, зокрема, в контексті предмета спору даної справи, предметом дослідження була саме правомірність формування відповідачем спірної вимоги із заборгованості позивача по сплаті ЄСВ в цілому.

Як встановлено судом, при формування спірної вимоги податковим органом всупереч діючим вимогам законодавства безпідставно включено до загального розміру боргу суми, які підлягали списанню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, відповідач не виконав покладеного на нього обов`язку, оскільки не довів належними і допустимими доказами правомірності формування та винесення у відношенні позивача спірної вимоги про сплату боргу в цілому, а отже виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що заявлені позивачем вимоги в частині скасування зазначеної вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача здійснити коригування відомостей, що містяться в інтегрованій картці платника податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , також підлягає задоволенню, оскільки встановлені судом обставини за результатами розгляду справи та, відповідно, скасування оскаржуваної вимоги про сплату боргу матимуть наслідком необхідність приведення даних ІКП позивача у відповідність до наразі актуального стану.

Власне, як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.03.2020 по справі №826/9288/18 - у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.02.2019 (справа №825/999/17) та від 26.02.2019 (справа №805/4374/15-а).

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, за подання до суду адміністративного позову із заявленими вимогами майнового та немайнового характеру позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 3178,00 грн. (згідно квитанцій від 05.01.2021 №6 на суму 908,00 грн. та від 28.01.2021 №10 на суму 2270,00 грн.), що за наслідком розгляду справи підлягає до відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області від 10.11.2020 №Ф-24665-13.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області відкоригувати відомості, що містяться в інтегрованій картці платника податків Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 шляхом виключення відповідних сум податкового боргу, нарахованих згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Київській області від 10.11.2020 №Ф-24665-13.

Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код: 43141377, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5а) понесені позивачем витрати у вигляді судового збору на суму 3178 (три тисячі сто сімдесят вісім),00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складання рішення: 02.07.2021

Суддя Панченко Н.Д.