Рішення № 98112329, 24.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року (о 15 год. 18 хв.)Справа № 280/9508/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.

за участю секретаря Прус Я.І.

представника відповідача Коротич Р.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, Державна судова адміністрація України

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі – ТУ ДСА України в Запорізькій області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (далі – ГУ ДКСУ в Запорізькій області, третя особа 1), в якому просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

зобов`язати відповідача провести позивачу перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину.

На обґрунтування позовних вимог в позовній заяві наголошує, що працює на посаді судді Приазовського районного суду Запорізької області та отримує суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зазначає, що з 18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким встановлено обмеження нарахування суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, на період дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби. Отже, на думку позивача, у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 він отримував суддівську винагороду в обмеженому розмірі, що суперечить положенням ст. 130 Конституції України та нормам Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Вважає, що у спірних правовідносинах норми Конституції України підлягають застосуванню як норми прямої дії, а тому виплата суддівської винагороди у заниженому розмірі є протиправною, у зв`язку із чим просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 29.12.2020 прийнято позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Підготовче засідання призначено на 28 січня 2021 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

14 січня 2021 року на адресу суду від третьої особи 1 надійшли пояснення на адміністративний позов (вх. №2229), у яких вказує, що оскільки Головне управління не володіє інформацією щодо взаємовідносин між позивачем та відповідачем по справі, то не може надати будь-які дані на підставі яких суд міг би встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Просить врахувати при розгляді справи та приєднати надані пояснення до матеріалів справи та розглянути справу за відсутності представника Головного управління.

Відповідач позов не визнав, 25 січня 2021 року на адресу суду надав відзив (вх. №4306), у якому пояснює, що територіальні управління ДСА України здійснюють функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів, а тому на них розповсюджується дія бюджетного законодавства. Вказує, що з набранням чинності положеннями Закону №553-IX суддівська винагорода була обмежена максимальним розміром 47230,00 грн. на місяць, а тому відповідач, як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати позивачу суддівської винагороди без застосування обмежень у спірному періоді. Звертає увагу, що суддівська винагорода позивача виплачувалась з обмеженнями не по 28.08.2020, а до 27.08.2020 включно, оскільки з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) з 28.08.2020 сума обмеження була відновлена та виплачена позивачу. На підставі наведеного, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 28.01.2021 провадження у справі зупинено за клопотанням сторін до 13 квітня 2021 року.

13 квітня 2021 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 13.04.2021 витребувано від Державної судової адміністрації України та ТУ ДСА України в Запорізькій області докази по справі, за клопотанням представника відповідача відкладене підготовче засідання на 11 травня 2021 року.

Відповідно до ухвали суду від 11.05.2021 залучено до участі в справі Державну судову адміністрацію України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача (далі – ДСА України, третя особа 2), продовжено строк підготовчого провадження у справі, підготовче засідання по справі відкладено на 01 червня 2021 року.

Ухвалою суду від 01.06.2021 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив судове засідання на 24 червня 2021 року.

Третьою особою 2 до суду надано пояснення на позовну заяву (вх. №31193 від 01.06.2021, №32276 від 07.06.2021), у яких зауважує, що є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судового влади в межах повноважень, здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів. Пояснює, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 були чинними положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), на підставі яких здійснювались нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди в обмеженому розмірі. З посиланням на норми ст. 19 Конституції України зазначає, що ТУ ДСА України як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати в цей період суддівської винагороди без відповідних обмежень. Враховуючи викладене, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак 22 січня 2021 року звернувся до суду із заявою (вх. №4142), в якій просив всі підготовчі та судові засідання у справі проводити без його участі, позов підтримує з викладених у ньому підстав, додаткових клопотань у нього не має.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві, долученому до матеріалів справи. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи 1 у судове засідання не з`явився, проте у поданих письмових поясненнях просить розглядати справи за відсутності представника Головного управління.

Представник третьої особи 2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представника відповідача, судом встановлені наступні обставини.

Указом Президента України від 07.11.2013 №620/2013 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області.

Наказом голови суду від 25.11.2013 №70 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Приазовського районного суду Запорізької області», позивач приступила до виконання обов`язків судді Приазовського районного суду Запорізької області.

Указом Президента України від 14.01.2020 № 7/2020 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 відповідно до частини 5 статті 126, частини 1 статті 128 та підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, частини 6 статті 147, абзацу першого пункту 3 і пункту 40 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про судоустрій і статус суддів» призначено на посаду судді Приазовського районного суду Запорізької області.

Судом встановлено, що за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно позивачу виплачувалась суддівська винагорода в обмеженому розмірі відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13.04.2020 №553-IX) – у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Так, відповідно до Довідки від 16.01.2021 №08-02/29 про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 судді Приазовського районного суду Запорізької області Діденку Є.В., сума обмеження відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 становить 95233,60 грн. Сума обмеження за період з 28.08.2020 по 31.08.2020 відновлена при перерахунку суддівської винагороди у вересні 2020 року.

Судом встановлено, що відновлення виплати суддівської винагороди без обмеження відбулось з 28.08.2020 у зв`язку з тим, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ.

Вважаючи обмеження суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині 1 статті 124 Конституції України.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі – Закон №1402-VIII) визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що розмір суддівської винагороди визначається лише на підставі норм Закону №1402-VIII.

У відповідності до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII посадовий оклад судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

У силу частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

За змістом статті 148 Закону №1402-VIII (частини 1-3) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів (окрім Верховного Суду, вищого спеціалізованого суду) здійснює Державна судова адміністрація України.

Відповідно до частини 4 статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Частинами 5-7 Закону №1402-VIII встановлено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Згідно зі статтею 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Пунктом 1 Положення про ТУ ДСА України в Запорізькій області, затвердженого головою ДСА України 25.09.2015, визначено, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області є територіальним органом Державної судової адміністрації України та їй підпорядковується. Основним завданням ТУ ДСА України в Запорізькій області є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Запорізької області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів в Запорізької області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Відповідно до пункту 4.1 Положення до повноважень ТУ ДСА України в Запорізькій області належить забезпечення належних умови діяльності місцевих судів Запорізької області в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з пунктом 4.3 Положення територіальне управління здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності ТУ ДСА України в Запорізькій області та місцевих загальних судів Запорізької області.

Отже, до повноважень ТУ ДСА у Запорізькій області віднесено фінансове забезпечення місцевих загальних судів Запорізької області, у тому числі Приазовського районного суду Запорізької області, в якому позивач працює на посаді судді.

У даній справі перед судом поставлено на вирішення питання конкуренції норм Закону №1402-VIII, яким визначається розмір суддівської винагороди, та Закону №553-IX, яким встановлено обмеження нарахування суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, на період дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби.

Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11 -р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру суддівської винагороди є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Наведені вище норми права та правові позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, оскільки це є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу на судову владу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням змін до даної Постанови неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13.04.2020 №553-IX (далі – Закон №553-IX), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині 1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Суд звертає увагу, що зміни до Закону №1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди або її обмеження не вносились.

Разом з тим, відповідач, який при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди мав керуватися виключно нормами Закону №1402-VIII, у період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди застосував положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (в редакції Закону №553-IX), що прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Аналогічної правової позиції дійшов і Верховний Суд в постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, ухвалені за позовом судді Кропивницького апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про застосування обмежень у виплаті суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по 28.08.2020, який констатував, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18.04.2020, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ) було неправомірним.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача і третьої особи 2 про те, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення з таких підстав.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах норми статті 130 Конституції України підлягають застосуванню як норми прямої дії, оскільки:

- стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій;

- частина 2 статті 135 Закону №1402-VIII визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами;

- Законом №553-ІХ зміни до Закону №1402-VIII не вносились, отже застосування норм Закону №553-IX в частині обмеження суддівської винагороди є безпідставним.

Основоположним у правових відносинах є принцип верховенства права, що в аспекті спірних відносин дає підстави для висновку, що положення Закону України №553-IX та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими обмежувався розмір суддівської винагороди, не можуть вважатись заснованою на нормах Конституції України правовою підставою для позбавлення позивача права на отримання такої суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 Закону №1402-VIII, як елементу забезпечення реального функціонування принципу незалежності суддів, а отже не повинні були застосовуватись відповідачем.

Окрім того, суд враховує, що відповідач як державний орган у системі правосуддя в силу специфіки своєї діяльності не міг не усвідомлювати змісту вказаних вище положень правових актів щодо розміру суддівської винагороди, їх пріоритетності над нормами інших нормативно-правових актів, а відтак, обмежуючи її, усвідомлено діяв в порушення статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а тому такі дії відповідача є протиправними.

Також суд вважає, що безпідставними посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2013 у справі «Савіцкас та інші проти Литви», від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 у справі «Кйяртан Асмундсон проти Ісландії», та зазначає, що законодавець не обмежений у праві на зміну правового регулювання, що встановлює рівень суддівської винагороди, через особливі обставини погіршення фінансової ситуації в державі, однак зазначене не може нівелювати того факту, що такі зміни мають відбуватись у встановлений Конституцією і законами України порядок і спосіб. Адже з урахуванням положень статті 130 Конституції України законодавець може регулювати рівень суддівської винагороди шляхом внесення змін до закону про судоустрій, однак не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, у тому числі шляхом внесення змін до інших законодавчих актів.

Крім того, відповідач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на виплату суддівської винагороди був обмежений у зв`язку із запровадженням карантину, та не дозволяв відповідачу виплатити суддівську винагороду в розмірі, передбаченому статтею 135 Закону №1402-VIII.

Навпаки, відповідно до інформації, яка отримана судом на виконання ухвали суду про витребування доказів від ДСА України, зміни до кошторису ТУ ДСА України в Запорізькій області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» не вносились.

Наданий до матеріалів справи кошторис ТУ ДСА у Запорізькій області на 2020 рік (та зміни до нього), свідчить про те, що у період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно у зв`язку із запровадженням обмеження суддівської винагороди бюджетні асигнування на оплату праці не зменшувались.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про недостатність отриманих коштів на оплату праці суддів та працівників апарату суду, та зазначає, що у рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Бюджетного кодексу України) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року у справі №1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Зокрема, у рішеннях у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та у справі «Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), Суд зазначив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд вказує, що підлягає уточненню період, протягом якого відбувалось обмеження суддівської винагороди, оскільки за встановленими обставинами справи таким періодом є період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно, оскільки у вересні 2020 року порушення прав позивача було усунено, а належна до виплати суддівська винагорода була перерахована з 28.08.2020 у належному розмірі.

При визначенні належної до виплати позивачу суми суддівської винагороди суд враховує її розмір, розрахований відповідачем відповідно до Довідки від 16.01.2021 №08-02/29 про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 судді Приазовського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 , який за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 становить 95233,60 грн.

Суд звертає увагу, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.02.2019 по справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Отже, проведення виплата на користь позивача суми нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 27.08.2020 включно в розмірі 95233,60 грн., має відбуватись з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судовий збір у відповідності до статті 139 КАС України не стягуються.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 168, код ЄДРПОУ 26316700), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 168, код ЄДРПОУ 37941997), Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо виплати судді Приазовського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 за винятком днів відпустки із застосуванням обмеження нарахування у сумі 95233,60 грн. (дев`яносто п`ять тисяч двісті тридцять три гривні шістдесят копійок).

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести виплату суддівської винагороди судді Приазовського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у загальній сумі 95233,60 грн. (дев`яносто п`ять тисяч двісті тридцять три гривні шістдесят копійок) з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 06.07.2021.

Суддя І.В. Батрак