Рішення № 98112203, 05.07.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року Справа № 280/3411/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: 72307, Запорізька область, м. Мелітополь, поштове відділення 7, Військова частина А3840; адреса місця перебування: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до: Військової частини А3840 (72307, Запорізька область, м. Мелітополь-7; код ЄДРПОУ 22990428)

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27.04.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини А3840 (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення 05.03.2021 повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2021 по 31.03.2021 в розмірі 15784,08 грн.

Ухвалою суду від 28.04.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Згідно довідки Запорізького окружного адміністративного суду за вих.№02-35/21/38 від 05.07.2021 суддя Садовий І.В. був відсутній на роботі в період з 20.05.2021 по 02.07.2021 - наказ від 26.04.2021 №135 «Про надання відпустки».

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві від 22.04.2021 (вх.№23948 від 27.04.2021). Вказуючи на протиправність дій відповідача позивач зазначає, що з Військової частини А3840 був звільнений 05.03.2021, однак повний розрахунок грошового забезпечення з ним проведено 31.03.2021. Звернувшись до відповідача з заявою про надання довідки про середній заробіток та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних йому від військової частини сум, позивач отримав відмову. Таку відмову позивач вважає протиправною та з посиланням на норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України, вказує на обов`язок відповідача сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. З наведених підстав просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву від 18.05.2021 (вх.№28814 від 20.05.2021). Відповідачем роз`яснено, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад і розміри виплати грошового забезпечення, однак і дії ст.116-117 Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки вони містять публічно-правовий характер. Виходячи з наведеного просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А3840 та був звільнений наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.02.2021 №113 відповідно до п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас за п.п. «к» та виключений зі списків особового складу військової частини А3840 05.03.2021 на підставі наказу командира Військової частини А3840 (по стройовій частині) від 05.03.2021 №44 (а.с.7-8).

При звільненні ОСОБА_1 не було виплачено весь належний йому заробіток за відпрацьований час.

22.03.2021 позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні (308793,24 грн) та остаточний розрахунок 31.03.2021 – компенсація за неотримане речове майно (58155,25 грн) (а.с.10, 14).

15.04.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою на підставі ст.116, 117 Кодексу законів про працю України, в якій просив надати довідку про середній заробіток та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних йому від Військової частини А3840 сум (а.с.16).

Листом №415 від 21.04.2021 військова частина А3840 повідомила позивача, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Зауважено, що чинність постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми їх власності, а також на фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Таким чином, видати довідку про середню заробітну плату відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 законодавчих підстав немає (а.с.17).

Не погодившись із рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України, кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно до ч.1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема: Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 №1153/2008, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ, Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 № 393, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Згідно з ч.1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Кодексу Законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст.116 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №2340/4192/18 (постанова від 31.10.2019).

При цьому, суд зауважує, що відмовляючи у виплаті середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відповідач вчинив активні дії.

За приписами ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тому, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення 05.03.2021 повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Обчислення середнього заробітку проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Абзацом 3 п.3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно абзацу 2 п.2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як свідчать матеріали справи, позивача виключено зі списку особового складу Військової частини А3840 та всіх видів забезпечення 05.03.2021.

Разом з цим, остаточний розрахунок проведено з ним 31.03.2021, що підтверджується випискою за картковим рахунком ОСОБА_1 (а.с.9-15).

Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем обраховується з 05.03.2021 по 31.03.2021 шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, на виконання вимог Порядку №100.

Довідку про середній заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи перед звільненням, яке відбулось 05.03.2021, на вимогу ухвали суду від 28.04.2021, відповідачем не надано. Заперечень проти заявленої позивачем суми до відшкодування відзив на позовну заяву не містить.

Згідно здійсненого позивачем розрахунку, його середньоденний заробіток складає 607,08 грн., період затримки фактичного розрахунку становить 26 днів.

Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку позивача при звільнені, який підлягає стягненню з Військової частини А3840 складає 15784,08 грн (607,08 * 26).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

За таких обставин, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, питання щодо розподілу судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: 72307, Запорізька область, м. Мелітополь, поштове відділення 7, Військова частина А3840; адреса місця перебування: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Військової частини А3840 (72307, Запорізька область, м. Мелітополь-7; код ЄДРПОУ 22990428) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини А3840 (72307, Запорізька область, м. Мелітополь-7; код ЄДРПОУ 22990428) щодо не проведення 05.03.2021 повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: 72307, Запорізька область, м. Мелітополь, поштове відділення 7, Військова частина А3840; адреса місця перебування: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з військової служби.

Стягнути з Військової частини А3840 (72307, Запорізька область, м. Мелітополь-7; код ЄДРПОУ 22990428) на користь ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: 72307, Запорізька область, м. Мелітополь, поштове відділення 7, Військова частина А3840; адреса місця перебування: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2021 по 31.03.2021 в розмірі 15784 (п`ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн 08 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 05.07.2021.

Суддя І.В.Садовий