Ухвала суду № 98109342, 06.07.2021, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Комінтернівський районий суд м.Харкова

Номер провадження № 1-кп/641/70/2021 Справа № 641/7298/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року м. Харків

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Онупко М.Ю.,

суддів – Боговського Д.Є., Маньковської О.О.,

за участю секретаря – Ігнатової О.Є.,

за участі прокурора – Тимченко Н.О.,

потерпілого – ОСОБА_1 ,

захисника – Бакалкіна О.В.,

обвинуваченого – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові матеріали кримінального провадження, за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова знаходиться вказане кримінальне провадження.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.05.2021 року відносно обвинуваченого ОСОБА_2 продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 09.07.2021 року.

ОСОБА_3 05.07.2021 року до суду було подано клопотання, яке прокурор підтримала в ході судового розгляду, про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_2 , посилаючись на наявність ризиків передбачених п.п. 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити свою злочинну діяльність, оскільки він неодноразово судимий, обвинувачується у злочині за яким йому загрожує покарання від семи до п`ятнадцяти років позбавлення волі., та може переховуватися від суду, чим перешкоджати розгляду кримінального провадження.

Захисник обвинуваченого Бакалкін О.В. в судовому засіданні заявив клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт в обґрунтування якого зазначив, що прокурором в порушення п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 194 КПК України не додано документів, які містять фактичні дані про те, що обвинувачений переховувався від слідства; документів, які містять фактичні дані про те, що ОСОБА_4 має намір знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; документи, які містять фактичні дані про те, що ОСОБА_4 має намір незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Крім того, з відповіді Центру охорони здоров`я випливає, що у ОСОБА_4 в крові є ознаки наявності небезпечного вірусного захворювання – гепатиту С. Однак, для точного і достовірного встановлення діагнозу у закладі немає відповідних технічних засобів. Також, зазначив, що обвинувачений має стійкі соціальні зв`язки, здатні забезпечити йому перебування під домашнім арештом. Проти клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні проти клопотання прокурора заперечував, та підтримав думку захисника. 29.06.2021 року надав до суду клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт в обґрунтування якого зазначив, що стороною обвинувачення за весь час його перебування під вартою, близько чотирьох років, не надано жодних доказів на підтвердження його вини у скоєному кримінальному правопорушенні, що також підтверджується наданими в судовому засіданні показаннями потерпілого. Окрім того, пояснив, що знаходження в умовах СІЗО впливає на стан його здоров`я.

Колегія суддів, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали провадження в рамках заявлених клопотань, приходить до наступного.

У відповідності до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.

Дослідивши матеріали кримінального провадження в рамках заявленого клопотання, колегія суддів приходить до висновку, що обраний обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжний захід у виді тримання під вартою необхідно продовжити.

Колегія суддів, враховуючи характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, свідчить про підвищену суспільну небезпеку, оскільки ОСОБА_2 звинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Європейський суд з прав людини в справах «Летельє проти Франції», «І. А. проти Франції», зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

З приводу посилань захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - Бакалкіна О.В. та обвинуваченого ОСОБА_2 на стан його здоров`я, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я. Порядок надання ув`язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув`язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров`я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.

Тобто, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув`язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.

Будь-яких доказів того, що стан здоров`я обвинуваченого перешкоджає його перебуванню в умовах СІЗО, обвинуваченим та його захисником до суду не надано.

При розгляді питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, суд враховує наявність ризиків, передбачених пунктами 1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, а також тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_2 в разі визнання його винуватим в кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується. Крім того, суд враховує суспільну небезпечність інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Колегією суддів враховано аргументи, які наводилися захисником обвинуваченого ОСОБА_2 - Бакалкіним О.В. та обвинуваченим ОСОБА_2 у їх клопотаннях, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що на даний час відсутні підстави вважати, що запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а тому є необхідним продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою.

Крім того, колегія суддів вважає, що згідно вимог ст.178 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим в кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, а також з огляду на те, що на даний час не відпали ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були встановлені під час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, оцінивши в сукупності всі вище перелічені обставини, приходить до висновку, що на цей час не має підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 , а тому є необхідним продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою на 60 днів.

Разом з тим, виходячи з принципів, закріплених в ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, суд, продовжуючи ОСОБА_2 раніше обраний запобіжний захід, вважає за необхідне періодично, але не рідше, ніж раз на два місяці переглядати питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою.

Керуючись ст. ст. 314-316, 369 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Клопотання захисника Бакалкіна О.В. та обвинуваченого ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу – залишити без задоволення.

Клопотання прокурора Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Тимченко Н.О. – задовольнити.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити без зміни - у вигляді тримання під вартою, продовживши строк цього запобіжного заходу до 03 вересня 2021 року.

Копію ухвали направити до ДУ «Харківський слідчий ізолятор».

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду на протязі семи днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому ухвали суду.

Головуючий-суддя- М. Ю. Онупко

Судді: Д.Є. Боговський

О.О. Маньковська