Рішення № 98108076, 06.07.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1095/21

Провадження № 2/344/1914/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

06 липня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді Татарінової О.А.,

секретаря Кондратів Х.І.,

розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2021року представник АТКБ «ПриватБанк»(надалі Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_3 підписав Заяву № б/н від 10.02.2014 року. Позичальнику було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. ОСОБА_3 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_3 помер. Позивач з посиланням на ст. 1218, 608 та 1219 ЦК України вказав, що спадкоємцями, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 02.04.2020 року позивачем була направлена претензія кредитора до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, та 15.04.2020 року отримана відповідь, в якій зазначалось, що спадкоємці померлого позичальника із заявами про прийняття спадщини чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії АТ КБ «Приватбанк». Таким чином, відповідачі прийняли спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 ЦПК Укравїни, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов`язання померлого позичальника. 11.06.2020 року до спадкоємців позичальника було направлено лист-претензію, згідно яких позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано. Банк вказав, що станом на дату смерті заборгованість позичальника перед позивачем за кредитним договором №б/н від 10.02.2014 року становить14 817,33 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 278,57 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 278,57 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 459,06 грн.; нарахована пеня - 14 079,70 грн., яку просив стягнути з відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу за відсутності представника банку, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечував.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Жодних заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, від відповідачів не надійшло.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитор/ зобов`язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

10.02.2014 року ОСОБА_3 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_3 встановлено, що 10.02.2014 року встановлено кредитний ліміт на картці на суму 500,00 грн., 21.08.2015 року зменшено кредитний ліміт на суму 280,00 грн., 24.01.2020 року зменшено кредитний ліміт на суму 0,00 грн.

З виписки по картковому рахунку ОСОБА_3 вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та періодично погашав заборгованість.

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 02.12.2020 року, заборгованість ОСОБА_3 за договором № б/н від 10.02.2014 року становить 14 817,33 грн.

Як вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 23 квітня 2018 року, виданого Івано-Франківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, позичальник ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Встановлено, що 27 квітня 2020 року Банком направлено лист-претензію до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як спадкоємців померлого боржника ОСОБА_3 в якому позивач пред`явив до відповідачів свої вимоги кредитора по зобов`язанню позичальника.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини(частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України позивач заявив вимоги до спадкоємця.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Разом з тим положення зазначеної правової норми застосовуються у випадку дотримання кредитором статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право.

Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язанням, а також припинення такого зобов`язання.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18.

З матеріалів справи також встановлено, що 02.04.2020 року Банком направлено претензію до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори.

На вказану претензію отримано відповідь від 15 квітня 2020 року, з якої вбачається, що в Першій Івано-Франківській державній нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена спадкова справа 08.04.2020 року за №195/2020.

Як вбачається з копії паспорта серії НОМЕР_2 виданого Івано-Франківським МВ УМВС в Івано-Франківській області від 20.03.2002 року ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з копії паспорта серії НОМЕР_3 виданого Івано-Франківським МВ УДМС в Івано-Франківській області від 05.04.2013 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з копії паспорта серії НОМЕР_4 виданого Івано-Франківським МВ УДМС в Івано-Франківській області від 19.02.2014 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є його правом, а не обов`язком, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Оскільки після смерті боржника зобов`язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

При вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника.

Так, аналізуючи встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що факт наявності договірних відносин та невиконаних зобов`язань ОСОБА_3 банком доведено розрахуноком заборгованості та анкетою-заявою.

Доведеним також є факт прийняття спадкоємцями-відповідачами по справі спадщини, оскільки як вбачається з копій їх паспортів, вони на момент відкриття спадщини проживали разом з спадкодавцем.

Однак, з матеріалів справи встановлено, АТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів на підтвердження наявності у спадкодавця рухомого та/або нерухомого майна, а також вартості отриманого спадкоємцями майна.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 84ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст 13 ЦПК України).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Слід зауважує, що позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо витребування доказів на підтвердження наявності у спадкодавця рухомого та/або нерухомого майна в суді першої інстанції, не скористався.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Без доведення вказаних обставин суд не може вважати, що наявні всі підстави для задоволення позову, а тому в його задоволенні слід відмовити.

На підставі наведеного та ст.ст. 526, 626,628, 1054, 1216, 1218, 1268, 1269, 1270, 1281, 1282, керуючись ст..ст. 12, 81, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Татарінова О.А.