Ухвала суду № 98106847, 30.06.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 201/4053/21

Номер провадження 1-кп/201/661/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року м. Дніпро

вул. Паторжинського, 18 а

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючого - судді Ополинської І.Г.,

при секретарі судового засідання – Горностаєвій О.М.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Щербина О.В.,

потерпілого – ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого – адвоката Логойди О.В.,

обвинуваченого – ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпрі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 04 квітня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040650000833 за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новочеркаськ Ростовської області Російської Федерації, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 04 квітня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040650000833 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор Щербина О.В. висловила думку про можливість призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом. Вважала, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України і підстави для його повернення прокурору відсутні. Зазначила, що обвинувальний акт підсудний Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська, підстав для закриття кримінального провадження не має.

Потерпілий ОСОБА_1 , обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Логойда О.В. не заперечували проти призначення судового розгляду на підставі наданого суду обвинувального акту.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт та доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, зіставивши їх з вимогами кримінального процесуального закону, суд приходить до висновку, обвинувальний акт відносно ОСОБА_2 підлягає поверненню прокурору, з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, виходячи з наступного.

Відпові дно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статі 7 цього Кодексу.

До загальних засад кримінального провадження згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, яка встановлює обов`язок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Виходячи з тлумачення кримінального процесуального закону, положення п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюються не лише на випадки, коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України.

Така позиція, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках, передбачених КПК України, узгоджується і з висновком у постанові Верховного Суду України № 5-11кс15 від 25 травня 2015 року.

Згідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити наступні відомості, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.

Пунктом 3 (а) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно ч. 2 ст. 1 КПК України, є частиною національного кримінального процесуального законодавства України, визначено, що обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення повинен бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.52).

Отже, виходячи із змісту наданого суду обвинувального акту, вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прокурором не були виконані належним чином, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні доказуванню підлягають, в тому числі, подія злочину (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Згідно до наданого суду обвинувального акту обвинуваченому ОСОБА_2 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, а саме заволодіння правом на майно шляхом обману (шахрайство), вчинене у великих розмірах.

При цьому, мотив, мета вчинення злочину та спосіб вчинення злочину є ознаками, за якими диференційовано відповідальність за шахрайство.

Об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник майна, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомосте й, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.

Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.

Суб`єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Так, виходячи з викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, наведених в обвинувальному акті, ОСОБА_2 інкримінується, що він «02.02.2019 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, діючи умисно, реалізуючи свій умисел, спрямований на заволодіння права на майно шляхом обману у великому розмірі, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , залучив приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу ОСОБА_3 , підписанта ОСОБА_4 , зібравши вказаних осіб за вищевказаною адресою у присутності власника майна – ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , усвідомлюючи наслідок свого суспільно небезпечного діяння, користуючись ситуацією, яка склалася, а саме безпорадністю ОСОБА_5 у зв`язку зі станом здоров`я, заволодів Ѕ часткою квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , тим самим спричинив майнову шкоду потерпілому ОСОБА_6 на суму 454 864 гривень 00 копійок …».

При цьому, кваліфікуючи дії обвинуваченого за ч. 3 ст. 190 КК України, як заволодіння правом на майно шляхом обману (шахрайство), органом досудового розслідування в обвинувальному акті взагалі не викладено об`єктивну сторону шахрайства, не заначено у який спосіб ОСОБА_2 заволодів правом на майно, не вказано мотив інкримінованого злочину та місце його вчинення, обмежившись лише формальним посиланням про те, що обвинувачений заволодів Ѕ частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Тому, суд вважає висунуте ОСОБА_2 обвинувачення за ч. 3 ст. 190 КК України неконкретним, оскільки формулювання обвинувачення не містить таких обов`язкових ознак об`єктивної сторони, як відомості про те, що потерпілий добровільно передав право на майно (1\2 частка квартири) ОСОБА_2 в результаті обману, у чому саме полягали, за версією слідства, шахрайські дії обвинуваченого, направлені на заволодіння правом на майно, у тому числі, обман з боку обвинуваченого та які саме він повідомив потерпілому неправдиві відомості або приховав певні відомості, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого з метою введення останнього в оману, а також не містить і такої обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони, як мотив (корисливий) вчинення шахрайства.

Більш того, орган досудового розслідування, яким складений обвинувальний акт, обмежився лише посиланням на те, що 02 лютого 2019 року у невстановлений час, ОСОБА_2 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , у присутності власника майна – ОСОБА_5 , ОСОБА_2 за вказаною адресою зібрав приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу ОСОБА_3 , підписанта ОСОБА_4 та заволодів Ѕ часткою квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що не є місцем вчинення злочину, адже, виходячи із формулювання висунутого ОСОБА_2 обвинувачення, останньому інкримінується заволодіння правом на майно (1\2 частки квартири) і місце заволодіння таким правом (укладання відповідного правочину) не вказано, що, у свою чергу, позбавляє суд об`єктивної можливості визначити таке суттєве питання, як підсудність вказаного кримінального провадження Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська, адже, у разі встановлення непідсудності вказаного кримінального провадження цьому суду, відповідно до вимог п. 4 ч. 3 ст. 314 КПК України суд має право прийняти лише рішення про направлення такого обвинувального акту до відповідного суду для визначення підсудності.

Викладені факти свідчать про неналежне встановлення органом досудового розслідування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, зокрема, способу, мотиву та місця вчинення злочину, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що зумовило всупереч вимогам закону пред`явлення ОСОБА_2 неконкретного обвинувачення, чим суттєво порушено право останнього на захист.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити наступні відомості, зокрема, анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

Так, в обвинувальному акті потерпілим вказаний ОСОБА_1 .

Водночас, в тексті цього ж обвинувального акту зазначено, що «… ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 10 липня 2007 року все рухоме та нерухоме майно заповів ОСОБА_7 …», якому виходячи зі змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, у разі смерті ОСОБА_5 мала перейти у власність за заповітом 1\2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_2 , і який лише у разі смерті ОСОБА_5 та за умови шахрайських дій по заволодінню правом на вказане майно, може бути потерпілим у даному кримінальному провадженні.

Однак, виходячи з того ж викладу обвинувачення, відомості про факт смерті ОСОБА_5 , відсутні.

Окрім того, ОСОБА_1 , який є батьком ОСОБА_7 , і який вказаний в обвинувальному акті, як потерпілий, може бути потерпілим в рамках даного кримінального за наведених вище обставин та за умови смерті ОСОБА_7 , однак, такі відомості в обвинувальному акті також відсутні.

Більш того, з незрозумілих обставин, у формулюванні обвинувачення вказано, що «… ОСОБА_2 … спричинив майнову шкоду потерпілому ОСОБА_6 », що суперечить відомостям про потерпілого, викладеним в обвинувальному акті.

Разом з тим, в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, який є невід`ємною частиною обвинувального акту, містяться відомості про наявність у даному кримінальному провадженні представника потерпілого – ОСОБА_8 , який був допитаний під час досудового розслідування, однак, в обвинувальному акті відомості про вказану особу відсутні.

Тобто, ураховуючи наведені суттєві протиріччя стосовно особи потерпілого, суд вважає, що органами досудового розслідування однозначно не було встановлено потерпілого по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

Неможливо залишити поза увагою і те, що відповідно до п. 14 розділу 1 Реєстру матеріалів досудового розслідування ОСОБА_2 було повідомлено про підозру 05.02.2021 року, однак, в порушення вимог п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України, обвинувальний акт відносно останнього складений слідчим та затверджений прокурором лише 23.04.2021 року, тобто після закінчення строку досудового розслідування, при цьому, відомості про продовження строку досудового розслідування Реєстр матеріалів досудового розслідування не містить.

Отже, суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню судового розгляду і не можуть бути усунені під час судового розгляду.

З урахуванням наведеного, суд позбавлений можливості призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом, оскільки наведені порушення закону не можуть бути усунені під час судового розгляду, а суттєво порушене право обвинуваченого на захист під час досудового розслідування не може бути поновлене судом.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне повернути обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 04 квітня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040650000833 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України прокурору Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра Щербина О.В., з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України, зокрема п. 3 ч. 2 ст. 291, п. 5 ч. 2 ст. 291 цього кодексу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 9, 42, 91, 219, 291, 314, 369-372 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 04 квітня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040650000833 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України повернути прокурору Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра Щербина О.В. з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала суду набирає законної сили після спливу семиденного строку, встановленого ст. 395 КПК України для її оскарження. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 395 КПК України.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська протягом семи днів з дня її проголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 16 годині 00 хвилин 05 липня 2021 року.

Суддя І.Г. Ополинська