Ухвала суду № 98106669, 06.07.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/1085/18

н\п 2/490/739/2019

Центральний районний суд м. Миколаєва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу №490/1085/18 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_1 , третя особа - Мале приватне підприємство "Алексстрой Приват" про стягненя боргу за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

З 2018 року в провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває справа за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_1 , третя особа - Мале приватне підприємство "Алексстрой Приват" про стягненя боргу за кредитним договором.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2018 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Чулупа О.С.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. від 27.03.2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом.

На підставі розпорядження керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва Мізюна Р.І. від 23.12.2020 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2020 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Черенкову Н.П.

Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Черенкової Н.П. від 03.02.2021 року відведено суддю ОСОБА_2 від розгляду справи за вказаним позовом.

На підставі розпорядження керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва Мізюна Р.І. від 19.03.2021 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

19.03.2021 року матеріали справи передано судді Саламатіну О.В.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначене на 20.05.2021 року.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 20 травня 2021 року відкладено підготовче засідання у даній справі на 06.07.2021 року.

05.07.2021 року представник позивача надав до суду заяву про закриття провадження у справі, мотивуючи її тим, що вирішення вказаного спору віднесено до юрисдикції господарських судів.

В підготовче засідання відповідач та третя особа не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про розгляд справи без їх участі не надали.

Представник позивача надав суду заяву в якій просив підготовче засідання проводити без його участі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому, судом враховано, що підготовче засідання у даній справі вже відкладалося, інформація про стан судового розгляду даної справи була розміщена на офіційному веб-сайті судової влади. Сторони, в розумні інтервали часу не вжили заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. За такого підготовче засідання проводиться без участі сторін.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що предметом даного спору є стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" коштів за Кредитним договором №2к від 15.05.2009 року та Договором поруки від 15.05.2009 року.

Як вбачається зі змісту статті 2 Договору поруки від 15.05.2009 року, вказаний договір поруки між сторнами було укладено на забезпечення зобов`язань, що випливають з Кредитного договору №2к від 15.05.2009 року, з усіма змінами та доповненнями до нього.

При цьому, сторонами Кредитного договору №2к від 15.05.2009 року були юридичні особи ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та МП "Алексстрой Приват".

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до приписів частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до положень частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

Відповідно до статті 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою позицію щодо розмежування цивільної та господарської юрисдикції, зокрема в питаннях оспорювання правочину, укладеного для забезпечення основного зобов`язання.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Велика Палата Верховного Суду також додатково звернула увагу на те, що положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не з об`єднанням позовних вимог до боржника у забезпечувальному зобов`язанні з вимогами до боржника за основним зобов`язанням, а з тим, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року справа № 910/1733/18, від 19 березня 2019 року № 904/2538/18).

Згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, у даному випадку звернення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до суду із позовом щодо стягнення коштів на підставі Договору поруки від 15.05.2009 року, в якому поручителем є фізична особа - ОСОБА_1 , а кредитором юридична особа - ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", для визначення юрисдикції цього спору необхідно було встановлювати сторони основного зобов`язання.

Як зазначалось вище, основне зобов`язання - Кредитний договір №2к від 15.05.2009 року, на виконання якого і укладався Договір поруки від 15.05.2009 року, був укладений 15 травня 2009 року між юридичними особам ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та МП "Алексстрой Приват", а відтак, враховуючи суб`єктний склад, спір щодо правочину спрямованого на його забезпечення має розглядатися в порядку господарського судочинства.

У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року «Верховенство права» (CDL-AD (2011) 003rev), вказано, що Rule of Law («верховенство права») є невід`ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У межах цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Цим документом визначено, що обов`язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя (пункт 41 розділу IV), де законність – це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42 розділу IV). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно до принципу верховенства права, з яким несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52).

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).

У рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (пункт 143) Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених вище норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів. Аналогічна позиція міститься у рішенні у справі «Дія 97» проти України» (пункт 47).

Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Пунктом 2 частини 2 статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Враховуючи наведене вище, клопотання представника позивача про закриття провадження у справі обгрунтоване та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 197 - 200, 255, 260, 261 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника позивача Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" - адвоката Рехлецького Р.В., про закриття провадження у справі - задовольнити.

Провадження по цивільній справі №490/1085/18 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_1 , третя особа - Мале приватне підприємство "Алексстрой Приват" про стягненя боргу за кредитним договором - закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суду міста Миколаєва протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.

Суддя О.В. Саламатін