Ухвала суду № 98106138, 01.07.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/12309/21

Провадження № 1-в/127/365/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року місто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді: Гайду Г.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бойко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання засудженого ОСОБА_1 про припинення порушення його прав під час виконання вироку Київського міського суду від 27.08.2000,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора: Порохницького М.Ю.,

захисника: Сілакової О.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про припинення порушення його прав під час виконання вироку Київського міського суду від 27.08.2000.

Клопотання мотивоване тим, що засуджений ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі, утримується під вартою більше 22 років. Згідно практики Європейського суду з прав людини, довічне позбавлення волі є катуванням, нелюдським, жорстоким, таким, що принижує гідність покаранням, а тому подальше перебування ОСОБА_1 під вартою є грубим порушенням ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку із чим засуджений ОСОБА_1 просить припинити його катування.

У ході судового розгляду захисник Сілакова О.Ю. підтримала клопотання засудженого ОСОБА_1 , просила суд його задовольнити, оскільки перебування ОСОБА_1 під вартою буде порушувати ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Прокурор Порохницький М.Ю. заперечував, щодо задоволення клопотання засудженого ОСОБА_2 , оскільки вказане клопотання не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, яке не передбачає будь яким чином замінювати покарання у виді довічного позбавлення волі або будь яким іншим чином пом`якшувати його.

Засуджений ОСОБА_1 надав на адресу суду заяву, відповідно до якої просив суд проводити розгляд клопотання у його відсутність.

Суд, вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотання та матеріали особової справи засудженого ОСОБА_2 , приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 539 КПК України слідує, що питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

На даний час ОСОБА_1 утримується та відбуває покарання в межах територіальної юрисдикції Вінницького міського суду Вінницької області – в Державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№1)».

Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджений вироком Київського міського суду від 27.08.2000 до довічного позбавлення волі із конфіскацією майна. Ухвалою Верховного суду України від 08.02.2001 вирок Київського міського суду від 27.08.2000 залишено без змін.

Так, статтею ст. 51 КК України визначено два види покарання у виді позбавлення волі: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Разом з тим, законодавством України про кримінальну відповідальність не передбачено механізму звільнення від відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, однак передбачений механізм захисту прав таких засуджених, шляхом помилування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 87 КК України помилування здійснюється президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років.

Крім того, зі змісту ч. 7 ст. 151 КВК України випливає, що засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання.

За змістом рішення ЄСПЛ від 09.07.2013 у справі «Вінтер та інші проти Об`єднаного Королівства (Великобританія)», Велика Палата Європейського суду з прав людини у цій справі постановила, що відсутність в законодавстві Англії і Уельсу ефективного механізму реалізації можливості помилування або перегляду рішення суду про призначення міри покарання у вигляді довічного тюремного ув`язнення, з врахуванням прогресу ув`язненого на дорозі соціальної реабілітації, є порушенням прав засуджених і статті 3 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод.

У справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20.05.2014 Європейський суд з прав людини у своєму рішенні висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення. Для належного виконання цього рішення держава-відповідач повинна провести реформи переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув`язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах, і надати особам засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов.

Водночас, у рішенні «Ласло Магьяр проти Угорщини» Європейський суд з прав людини зазначив, що встановлення судом порушення вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у даній справі не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання. Судом також не визначено, чи повинне дострокове звільнення від відбування покарання бути правом особи, чи має відноситися до сфери дискреції. Вказане питання має бути вирішено державою-відповідачем відповідно до кримінального законодавства країни.

У рішенні «Петухов проти України» від 12.03.2019 Європейський суд з прав людини визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить статті 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми, у разі набуття вказаним рішенням Європейського суду з прав людини статусу остаточного, держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоб гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоб дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачати, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці Європейського суду з прав людини (§ 194).

З урахуванням викладеного, на думку суду, на даний час відсутні передбачені законодавством України та практикою Європейського суду з прав людини підстави для звільнення від відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі, а тому клопотання засудженого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 370, 372, 537, 539 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про припинення порушення його прав під час виконання вироку Київського міського суду від 27.08.2000 – відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: