Рішення № 98102032, 18.06.2021, Старобільський районний суд Луганської області

18.06.2021

Справа 431/5031/20

Провадження 2/431/169/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2021 року Старобільський районний суд Луганської області

у складі: головуючого – судді Ткач О.В.,

за участю секретаря: Кустової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Старобільського районного суду Луганської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «БАНК ФОРВАРД» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

АТ «БАНК ФОРВАРД» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_1 в сумі 22010,32 гривень, з яких: заборгованість за договором – 20327,85 гривень; 3% річних – 1682,47 гривень, а також повернення судового збору у розмірі 2102 гривень.

Позовну заяву обґрунтовує тим, що 31.07.2012 року відповідач підписала Заяву №98810675, яка в п. 1 містить пропозицію (оферту) про укладення договору про надання та використання платіжної картки. 31.07.2012 року ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард» акцептував (прийняв) пропозицію (оферту), викладену в заяві ОСОБА_1 , і уклав з нею Договір про надання та використання платіжної картки № НОМЕР_1 (далі – Договір про картку), шляхом відкриття поточного рахунку № НОМЕР_2 та випустив на ім`я відповідачки платіжну картку.

Разом з тим, у зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 умов Договору, в останньої станом на 01.12.2020 року виникла заборгованість перед АТ «Банк Форвард» в сумі 22010,32 гривень, з яких: заборгованість за договором – 20327,85 гривень; 3% річних – 1682,47 гривень.

Ухвалою суду від 18.12.2020 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 просить відмовити позивачу у задоволенні вимог з зазначених у відзиві підстав (а.с. 88-94).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність на підставі наявних у справі матеріалів (а.с. 108).

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, підтримав відзив наданий на позов позивачем ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав:

У своїй позовній заяві позивач Акціонерне товариство «Банк Форвард» вказує, що відповідно до заяви відповідача №98810675 до позивача, написаної 31.07.2012 року між ОСОБА_1 і Акціонерним товариством «Банк Русский Стандарт» правонаступником якого, згідно витягу з Статуту, є позивач було укладено «Договір про картку». Але ні в заяві відповідача до АТ «Банк Русский Стандарт» ні в позовній заяві не вказано суми грошових коштів які було перераховано на видану ОСОБА_1 картку (а.с. 5).

У заяві зазначено, що ОСОБА_1 згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 5).

До кредитного договору банк додав «Умови надання банківських послуг» розміщені на сайті банку (а.с. 7-14).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Банк Русский Стандарт).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 31.07.2012 року процентна ставка не зазначена (а.с. 5).

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, та збільшення відсотків по кредиту.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути 3 % річних за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 31.07.2012 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Банк Русский Стандарт» розміщених на сайті АТ «Банк Русский Стандарт» як невід`ємні частини спірного договору, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ «Банк Русский Стандарт», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та зміні процентної ставки за кредитом, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, збільшення процентної ставки, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 81 ЩІК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29 вересня 2009 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Враховуючи що строк дії картки виданої відповідачу сплив 31 липня 2014 року, тому зі спливом строку дії картки припинилась її можливість отримувати кошти на вказану картку, оскільки вона стала недійсною. Іншу картку ОСОБА_1 від позивача не отримувала і тому можна вважати, що саме сума яку відповідач отримала до цієї дати і є сумою дійсно отриманих коштів.

Згідно розрахунку позивача до вказаного періоду часу і наданих відповідачем суду чеків про сплату заборгованості (а.с. 96-102) відповідачем вживались заходи про сплату заборгованості.

Таким чином, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «БАНК ФОРВАРД» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України – у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 13, 81, 141, 259, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 526, 625, 626, 628, 633, 634, 638, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «БАНК ФОРВАРД» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду через Старобільський районний суд шляхом подачі скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. В. Ткач