Рішення № 98101291, 05.07.2021, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/4318/20

Провадження № 2/185/302/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 липня 2021 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О., за участю секретаря судового засідання Мерцалової Н.В., представника позивача адвоката Дерев`янко О.А., представника відповідача Марченко В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення моральної шкоди завданої смертю фізичної особи

В С Т А Н О В И В

Позивач 30.06.2020 року звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення моральної шкоди завданої смертю фізичної особи у якому просить суд стягнути з відповідача на її користь 500000.00 гривень без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди у зв`язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві. Обґрунтовуючи позов зазначає, що 15.01.2003 року працюючи на підприємстві відповідача, її чоловік був смертельно травмований. По факту нещасного випадку було складено акт про нещасний випадок №2 від 30.01.2003 року. Смерть ОСОБА_2 перебуває у причинному зв`язку з наслідками нещасного випадку на виробництві. Винним у його смерті є підприємство - відповідач.

Внаслідок смерті чоловіка їй завдана моральна шкода викликана тим, що вона втратила свого чоловіка, дитинство доньки пройшло без участі батька, позивач є вдовою, досі переживає загибель чоловіка, змушена переносити нервові потрясіння та душевні страждання.

Відповідач звернувся до суду з письмовим відзивом на позов у якому просив суд в задоволенні позову відмовити. Обґрунтовуючи свої заперечення на позов зазначив, що роботодавцем було забезпечено належні, безпечні умови праці, проведені потерпілому навчання та інструктажі. Причиною загибелі працівника стала його особиста недбалість та грубе порушення вимог законодавства про охорону праці.

Крім того вважає, що підприємство є неналежним відповідачем по справі, тому що згідно положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" було передбачено обов`язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, виплачувати страхові виплати відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суду від 14.04.2021 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача було залучено Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпровській області в особі структурного підрозділу - Павлоградське відділення управління соціального страхування України Дніпропетровської області.

Від третьої особи на адресу суду надійшли письмові пояснення на позов у яких зазначено наступне. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди на підставі статей 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 року №1105-ХІУ встановлено для потерпілих, а не членів їх сімей. Вказаний закон не регулює правовідносини, щодо відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві членам його сім`ї незалежно від дати смерті потерпілого.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав і просив його задовольнити. Обґрунтовуючи позовні вимоги посилався на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просила суд відмовити у його задоволенні. Посилалася на обставини викладені у письмовому відзиві на позовну заяву.

Від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника в судовому засіданні.

Вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні встановлено наступне.

Згідно акту №2 форми Н-1 «Про нещасний випадок на підприємстві» від 30.01.2003 року - 15 січня 2003 року о 15.30 годин на ДВАТ «Шахта імені Героїв Космосу» ДХК «Павлоградвугілля» стався нещасний випадок з горно робочим очисного забою ОСОБА_2 , в наслідок якого останній помер (а.с.9-14).

Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 , актовий запис №87 від 16 січня 2003 року (а.с.15).

Згідно свідоцтва про одруження, актовий запис № 124 від 21 квітня 2000 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.136).

Правонаступником ДВАТ «Шахта імені Героїв Космосу» ДХК «Павлоградвугілля» являється Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» (а.с.31-39).

Частинами першою та другою статті 153 Кодексу законів про працю України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Смерть чоловіка позивача, яка стала підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто мала місце до 01 січня 2004 року, до набрання чинності Цивільного кодексу України, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільний кодекс Української РСР 1963 року.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою прийнято розуміти всяке зменшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначала її поняття. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. Неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Отже, моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19) дійшла висновку про те, що спори про відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування.

У вказаній постанові, а також у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц та від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV.

Суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом № 1105-ХІV.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-ХІV визначено, що цей Закон набирає чинності з 01 квітня 2001 року, підпункти «а» - «в» пункту 5 та пункт 7 статті 21 набирають чинності з 01 січня 2003 року (Пункт 1 розділу XI із змінами, внесеними згідно із Законами № 2180-III (2180-14) від 21 грудня 2000 року - набирає чинності з 01 січня 2001 року; N 2272-III ( 2272-14 ) від 22 лютого 2001 року).

До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Суд встановив, що ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання трудових обов`язків на ДВАТ «Шахта імені Героїв Космосу» ДХК «Павлоградвугілля» і тому приймає до уваги положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Тобто, на момент смерті потерпілого та на дату складення акту про нещасний випадок від 30.01.2003 року був чинним Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній час настання страхового випадку, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Статтею 28 вказаного Закону було передбачено, що за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу 1 Закону № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV.

Таким чином станом на 15.01.2003 року саме на Фонд було покладено зобов`язання у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Враховуючи вищезазначене, а також те, що згідно положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV у редакції, чинній на момент виникнення права позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю її чоловіка, відшкодування завданої моральної шкоди має проводитись за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, у задоволенні позовних вимог, заявлених до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», належить відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, витрати на судовий збір у розмірі 840.80 гривень слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.263, 264, 265 ЦПК України суд

У Х В А Л И В

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про стягнення моральної шкоди завданої смертю фізичної особи - відмовити.

Витрати на судовий збір у розмірі 840.80 гривень компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Дніпропетровської області.

Повний текст рішення суду складено 06 липня 2021 року.

Суддя:В. О. Головін