Рішення № 98099232, 29.06.2021, Волноваський районний суд Донецької області

221/735/21

2/221/576/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року м. Волноваха

Волноваський районній суд, Донецької області

в складі головуючого: судді - ПИСАНЕЦЬ Н.В.

при секретарі – Гуровій Л.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Волноваха цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Військово-цивільна адміністрація м. Волноваха про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Військово-цивільна адміністрація м. Волноваха про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням і доводи мотивує тим, що вона разом з чоловіком ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 . 18.09.1996 року у вказаній квартирі був зареєстрований їх син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована їх донька ОСОБА_3 разом зі своїм сином – онуком позивача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована її донька – онука позивача ОСОБА_5 . У вересні 2012 року син ОСОБА_2 виїхав з квартири та до теперішнього часу не проживає. У травні 2013 року донька ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_6 виїхали з квартира та до цього часу не проживають. Онука ОСОБА_5 у вказаній квартирі була лише зареєстрована, але не проживала взагалі. Через реєстрацію відповідачів позивач не може в повній мірі реалізувати своє право на вільне володіння, користування та розпорядження вказаним житлом. Тому просила визнати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позивач в судове засідання не з`явився, у своїй заяві зазначив про розгляд справи у її відсутність, на позові наполягає.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, про місце та час слухання справи були повідомлені належним чином, надали заяви про розгляд справи за їх відсутністю, не заперечують проти позову.

Представник третьої особи Військово-цивільна адміністрація м. Волноваха в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за їх участю та вирішити справу на розсуд суду, але врахувати права неповнолітніх дітей, передбачені ЗУ «Про охорону дитинства» та Декларацією прав дитини.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна із сторін зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 268 ч.5 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

З договору купівлі-продажу квартири від 15.08.1996 року вбачається, що власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно довідки військово-цивільної адміністрації м. Волноваха №110 від 02.02.2021 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .. За даною адресою прописані: син ОСОБА_2 , донька ОСОБА_3 , онука ОСОБА_5 , онук ОСОБА_7 .

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад одного року, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Аналіз наведених доказів дає суду підстави визнати, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , в будинку зареєстрована і мешкає. Відповідачі по даній справі зареєстровані в зазначеній квартирі.

У позовній заяві позивач зазначає, що її син ОСОБА_2 у вказаній квартирі зареєстрований, але не проживає з вересня 2012 року, про що до матеріалів не долучено жодного належного та допустимого доказу про те, що він дійсно не проживає у вказаній квартирі без поважних причин понад одного року.

Крім того, позивач зазначає, про визнання її доньки ОСОБА_8 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 таким, що втратили користування житлом, у зв`язку з тим, що з квартири виїхали у травні 2013 року, але до матеріалів не долучено жодного належного та допустимого доказу про те, що ОСОБА_3 не проживає у вказаній квартирі без поважних причин понад одного року. Також, не надано доказів того, що діти з матір`ю мають інше житло або місце реєстрації в іншій квартирі.

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно паспорту № НОМЕР_2 виданого 25.09.2019 року органом 1470 ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно ч.3 ст.177 СК України батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Визнання неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням призведе до порушення їх житлових прав.

Всупереч, ч.3 ст. 177 СК України, в матеріалах справи дозвіл органу опіки та піклування відсутній.

Відповідно до положень ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного житла, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказував,що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKAANDKRYVITSKYYv.UKRAINE,№ 30856/03,§ 41, від 2 грудня 2010 року).

Отже право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч.1 ст.4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст.405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи є судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Підстава, на якій місце проживання неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалось, тому вважається, що вони набули права користування цим житлом на законних підставах.

Оскільки дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, відповідно до рішення суду про визначення місця проживання дитини, оскільки дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Відповідно до ст.6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі N 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі N 337/1760/17, що ухвалені у подібних правовідносинах за аналогічних фактичних обставин.

На підставі викладеного та з урахуванням відсутності висновку органа опіки та піклування про доцільність визнання неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування зазначеним житлом та відсутності доказів того, що діти з матір`ю мають інше житло або місце реєстрації в іншій квартирі, факт не проживання неповнолітніми ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у спірній квартирі зумовлений поважними причинами, оскільки вони в силу свого віку та обставин, які склалися, не можуть самі проживати у ній, а тому відсутні передумови для позбавлення їх права на житло шляхом визнання їх такими, що втратили право користування цим житлом.

Також, з урахуванням відсутності належних та допустимих доказів не проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_8 у вказаній квартирі без поважних причин понад одного року, суд вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.47 Конституції України, ст.6 Сімейного кодексу України, ст. ст.4, 29, 317, 319, 324, 391, 405 ЦК України, ст.6 СК України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ст.ст.5, 19, 81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Військово-цивільна адміністрація м. Волноваха про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляції протягом 30-ти днів після проголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

.

Суддя Н.В. Писанець