Ухвала суду № 98097730, 16.06.2021, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/3245/16-ц

Провадження № 4-с/504/16/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2021 р. смт. Доброслав

Суддя Комінтернівського районного суду Одеської області Барвенко В.К. розглянувши скаргу Керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, суб`єкт оскарження Державний виконавець Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Мін1істерства юстиції (м. Одеса) Борисовець Вадим Васильович, зацікавлена особа (боржник) – ОСОБА_1 , на рішення державного виконавця про повернення виданого Комінтернівським районним судом Одеської області виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, -

ВСТАНОВИВ:

14 червня 2021 року Керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернувся до суду із вказаною скаргою.

На мотивування скарги прокурор вказує, що виконавець помилково прийняв рішення про повернення виконавчого документу без виконання з посиланням на п.6 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч.1 ст. 42 ЦПК України).

Учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами (п.п.1-6 ч.1 ст. 43 ЦПК України).

Суддею встановлено, що у справі № 504/3245/16-ц сторонами є Військова прокуратура Південного регіону України (позивач, стягувач) та ОСОБА_1 (відповідач, боржник).

Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону не є стороною у справі.

За правилом ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Положення частини п`ятої статті 15 цього Закону передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

У контексті наведених положень Закону України "Про виконавче провадження" слід зазначити, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону.

При цьому виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням. До того ж цей Закон не пов`язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (абзац другий частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження").

Отже, заміна сторони у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можлива на будь-якій стадії цивільного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 (справа №2-а-1864/10).

Відповідно до частин першої та другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ним органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом.

В даному випадку прокурор не надав відповідного мотивованого рішення суду про заміну сторони у справі № 504/3245/16-ц, тим самим не довів свою процесуальну дієздатність.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Суддя дійшов до висновку, що прокурор Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, в даному випадку (до заміни стягувача, позивача на правонаступника у встановленому процесуальним законом порядку), не наділений процесуальними повноваженнями учасника справи на звернення до суду із скаргою. Тобто не наділений процесуальною дієздатністю.

За таких обставин заява підлягає поверненню заявнику.

Практика ЄСПЛ щодо застосування ст. 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством і може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури, це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12.07.2007 року). Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010 року, заява № 45783/05).

Суддя звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суддя приймає до уваги і положення практики Європейського Суду з прав людини відповідно до якого право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

На підставі наведеного, керуючись ст.182, 55, п.1 ч.4 ст.185, 353 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу Керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, суб`єкт оскарження Державний виконавець Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Мін1істерства юстиції (м. Одеса) Борисовець Вадим Васильович, зацікавлена особа (боржник) – ОСОБА_1 , на рішення державного виконавця про повернення виданого Комінтернівським районним судом Одеської області виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, - повернути заявнику.

Роз`яснити, що заявник має право звернутись до суду повторно із заявою, якщо перестануть існувати обставини, що слугували підставою для повернення позову.

Роз`яснити, що орган прокуратури в даному випадку має звернутись до суду із заявою про заміну вибулої сторони справи- стягувача (позивача).

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15 днів шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.К. Барвенко