Рішення № 98079870, 25.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2021 р. Справа№200/4863/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1

до відповідача Головного управління Національної поліції в Донецькій області

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення невиплаченої компенсації на невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 80570 грн., середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2020 року по день фактичного розрахунку.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, ненарахувуючи та не виплачуючи грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учасника бойових дій, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань соціального захисту військовослужбовців.

Зазначає, що при звільненні з військової служби відповідачем неправомірно не виплачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив та заяву про розгляд справи за його участю не надав.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з`ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, згідно посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с. 8-11).

ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відомостями зі свідоцтва про народження від 05.02.2013 року (а.с.22).

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 30.12.2010 року № 521 о/с ОСОБА_1 прийнятий на службу до органів внутрішніх справ України

Наказом ГУНП у Донецькій області від 02.10.2020 року № 421 о/с ОСОБА_1 звільнений зі служби за власним бажанням з 05.10.2020 року (а.с.15).

Відповідно до довідок від 07.10.2020 року № 3859/12/04-2020, від 25.09.2020 року № 3613/12/03-2020 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України ОСОБА_1 брав безпосередню участь у проведені АТО в період з 01.02.2015 року по 06.11.2015 року, з 07.11.2015 року по 25.09.2020 року на території Донецької області (а.с.12-13).

Згідно довідки ГУНП у Донецькій області від 21.05.2021 року № 691 про нарахування та виплату грошового забезпечення при звільненні в жовтні 2020 року ОСОБА_1 перераховані кошти у розмірі 41560 грн. 99 коп.

Згідно довідки ГУНП у Донецькій області від 31.03.2021 року № 410 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 встановлений на день звільнення, розмір грошового забезпечення встановлений на день звільнення - 14121 грн. 09 коп., середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення - 470 грн. 70 коп. (а.с.19).

Відповідно до довідки ГУНП у Донецькій області від 31.03.2021 року № 107/12/03-2021 ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2016-2020 року не використовував (а.с.20).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію".

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно статті 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Згідно ст. 92 цього Закону поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону України "Про Національну поліцію" та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 року № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відповідно до статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовані Постановою № 988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно пункту 8 розділу III Порядку № 260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Положеннями Закону України "Про Національну поліцію" визначені підстави та умови отримання відпустки поліцейськими. Наведеним законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому положеннями цього закону не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки"та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

З огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.

Таким чином, зазначеною нормою фактично встановлюється право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

В даному випадку до правовідносин, що виникли між сторонами, пріоритетному застосуванню підлягають спеціальні норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 7 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність в позивача права на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016-2020 рік тривалістю 70 календарних днів.

При визначенні розміру компенсації суд виходить з положень пункту 8 Порядку № 260, відповідно до якого виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

На день звільнення зі служби позивач мав право на грошове забезпечення в розмірі 14121 грн. 09 коп., тому сума компенсації становить 32949 грн. (14121,09 грн./30) *70 календарних дні).

Враховуючи наведене, суд не приймає до уваги розраховану позивачем самостійно суму компенсації у розмірі 80570 грн., оскільки під час її обчисленні застосовані положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, який не підлягає застосуванню, оскільки в даному випадку спеціальні норми містить Порядок № 260.

Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, з аналізу зазначених норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.

Саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування.

Таким чином, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й у випадку вирішення спору про розмір несплачених сум при звільненні в судовому порядку.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17.

В даному випадку позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці при звільненні просив стягнути на його користь суму недоплаченої при звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та, відповідно, компенсацію у вигляді виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Законом України "Про Національну поліцію", Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" та від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.

Виходячи зі ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 Кодексу законів про працю України, залежить від таких чинників: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позивач звільнений зі служби з 05.10.2020 року.

Таким чином, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 05.10.2020 року.

Враховуючи наведене, строк несвоєчасно сплачених сум з компенсації відпустки становить з 05.10.2020 року по 25.06.2021 року (день прийняття судового рішення) - 270 днів, враховуючи розмір середньоденного грошового забезпечення визначений у довідці відповідача, - 470,70 грн., розмір компенсації за дні прострочення розрахунку складає (270*470,70 грн.) - 127089 грн.

Зважаючи на те, що кошти за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2020 роки, які не сплачені своєчасно позивачу при звільненні, складають 32949 грн., в даному випадку наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

При звільненні позивач мав отримати загалом 41560,99 + 32949 = 74509,99 грн., де частка неотриманих 32949 грн. становить 44,22 %.

Таким чином, розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні з позивачем, що має йому сплатити відповідач розрахований судом як 44,22 % від 127089 грн. та становить 56198 грн. 76 коп.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення невиплаченої компенсації на невикористані дні додаткової відпустки за період 2016-2020 року, середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення невиплаченої компенсації на невикористані дні додаткової відпустки за період 2016-2020 року в розмірі 32949 грн., середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 56198 грн. 76 коп.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність бездіяльності органу владних повноважень щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення невиплаченої компенсації на невикористані дні додаткової відпустки за період 2016-2020 року в розмірі 32949 грн., середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 56198 грн. 76 коп.

В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України "Про Національну поліцію", Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про відпустки», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058, юридична адреса: 87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86) про стягнення невиплаченої компенсації на невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 80570 грн., середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2020 року по день фактичного розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у 2016-2020 роках в розмірі 32949 грн.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 56198 грн. 76 коп.

В задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Т.В. Давиденко