Рішення № 98075114, 29.06.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року Справа № 915/483/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ткаченко О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Ойл Плюс»,

(54055, м.Миколаїв, вул. Чкалова, 199/1, код ЄДРПОУ 42684089, e-mail: grand_2019@ukr.net, представник адвокат Ярославська Оксана Миколаївна, АДРЕСА_1 ).

до відповідача: Приватного підприємства «Братський Агрошляхбуд»

(55401, Миколаївська обл., Братський район, смт Братське, вул. Промислова, буд.5, код ЄДРПОУ 32165920).

про: стягнення заборгованості у загальній сумі 86878,45 грн., -

встановив:

12.04.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Ойл Плюс» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 09.04.2021р. про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №610 від 17.04.2020р. у загальній сумі 86878,45 грн. з яких: 44618,88 грн. основного боргу, 41049,37 грн. штрафу, 674,78 грн. 3% річних, 535,42 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору №610 від 17.04.2020р. поставки нафтопродуктів в частині своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2021р., справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/483/21 та визначено головуючим у справі суддю Ткаченко О.В.

Ухвалою суду від 29.04.2021р., після усунення позивачем виявлених судом недоліків, було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами.

Відповідач відзиву на позов не надав, заперечень проти позовних вимог не висловив.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала від 29.04.2021р. була направлена на адресу відповідача повернулась з відміткою органу поштового зв`язку «За закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Ухвали направлялись на адреси відповідачів та третіх осіб, вказані в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.

За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ст. 252 ГПК України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

17 квітня 2020 року за №610 між товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Ойл Плюс», як постачальником, та приватним підприємством «Братський агрошляхбуд», як покупцем, був укладений договір поставки нафтопродуктів, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати нафтопродукти у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість) (п.1.1).

Відповідно до умов 1.3 договору кількість товару може складати за договором 100000,0 літрів. Але загальна кількість товару, що передається за цим договором у власність покупця, сторонам не обмежується і визначається на підставі фактичного обсягу поставленого (переданого у власність) товару.

Поставка товару здійснюється погодженими партіями автомобільним транспортом (п.2.1).

Товар передається покупцеві окремими партіями (частинами). Кожна окрема партія товару передається в рамках цього договору лише після попереднього усного узгодження сторонами її асортименту, номенклатури, кількості, якості, цін (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність), що може бути відображено у відповідній накладній або у відповідному акті приймання-передачі товару чи специфікації (п.2.2).

Згідно з п.2.3 договору, кількість товару (партії товару) зазначається сторонами у відповідній видатковій накладній або у відповідному акті приймання-передачі товару чи специфікації.

Пунктом 2.4 договору його учасники згодили, що факт поставки (передання у власність) товар в рамках цього договору може підтверджуватись або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в акті приймання-передачі товару. Постачальник не несе відповідальності за пошкодження чи втрату товару з моменту поставки (передачі) товару покупцеві відповідно до умов цього пункту та пункту 2.1 цього договору.

Учасники договору узгодили, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на переданий товар є документом, який засвідчує факт передачі у власність товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву та кількість товару. Кожна видаткова накладна (акт приймання-передачі) на переданий товар є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до умов п. 3.6 договору, сплата вартості пального здійснюється на умовах 100% авансової оплати нафтопродуктів (тобто до моменту їх фактичного отримання).

Рішення щодо суми та строку відстрочення платежу приймається постачальником та узгоджується сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору, яка(і) є його невід`ємною частиною (п.3.7 договору).

Специфікацією №31 від 21.04.2020р., складеною на виконання умов договору, було узгоджено, що продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти оплатити товар, зазначений у цій специфікації, а саме, паливо дизельне у кількості 2720 літрів за ціною 16,4 грн. за літр на загальну суму 44618,88 грн. з ПДВ, порядок оплати - оплата проводиться згідно рахунку №334 ід 17.04.2020р. не пізніше 05.05.2020р., дата поставки - 21 квітня 2020 року.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу дизельне паливо у кількості 2720 л на загальну суму 44618,88 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної №340 від 21.04.2020р., товарно-транспортної накладної №340 від 21.04.2020р. та довіреності на отримання ТМЦ від 21.04.2020р. №1.

Для оплати позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №334 від 17.04.2020р.

Відповідач, в свою чергу, свої зобов`язання за договором не виконав, вартість отриманого дизельного палива позивачу не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.

Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з приписами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За нормами статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати в тому числі з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

На підставі ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, а також статті 193 Господарського кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Станом на дату розгляду справи, відповідач не надав суду доказів, що спростовують твердження позивача або доказів сплати заборгованості за спірним договором.

Враховуючи викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 44618,88 грн. є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім суми основного боргу, позивач відповідно до умов п.5.4 договору, нарахував та просить суд стягнути з позивача штраф за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання в сумі 41049,37 грн., нарахований за період з 06.05.2020р. по 05.11.2020р.

А також в силу приписів ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача втрати від інфляції за період з травня 2020 року по жовтень 2020 року у загальному розмірі 535,42 грн. та 3% річних за період з 06.05.2020р. по 05.11.2020р. в сумі 674,78 грн.

Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та процентів річних, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних.

За перевіркою суду, позивач нарахування інфляційних втрат та процентів річних виконав правильно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми штрафу суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання, її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або несвоєчасне виконання обов`язку (постанова КГС ВС від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня може обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання не лише за кожен день прострочення виконання, а й місяць (п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Розмір погодженої сторонами у мировій угоді штрафної санкції, обрахованої у відсотковому розмірі за кожен місяць прострочення, відповідає поняттю "пеня". Зазначення в мировій угоді неустойки (пені) як штрафу не перетворює її в штраф і не є підставою для відмови у стягненні неустойки (пені) у разі прострочення виконання зобов`язання (сплати коштів) (постанова КГС ВС від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними (відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 та від 18.11.2019 року у справ № 910/16750/18).

Враховуючи наведені положення законодавства, строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань за договором, зокрема, в частині оплати поставленого товару, тому помилковим є твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування продавцем пені поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, яке мало місце під час дії цього договору (постанова КГС ВС від 04.05.2018 у справі № 927/333/17).

В розумінні статей 173 та 230 Господарського кодексу України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання) (постанова КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18).

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання (постанова КГС ВС від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18).

За змістом п. 5.4 укладеного між сторонами договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов цього договору, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 0,5% від несвоєчасно перерахованої (простроченої суми).

Отже, умовами п. 5.4 договору його учасники погодили нарахування та стягнення за порушення термінів постачання товару штрафу у розмірі 0,5 % від вартості товару за кожен день прострочки, який за своєю правовою природою є пенею. Проте, зазначення сторонами в договорі неустойки (пені) як штрафу не перетворює її в штраф і не є підставою для відмови у стягненні неустойки (пені) у разі прострочення виконання зобов`язання.

Відповідачем зобов`язання з оплати вартості поставленого товару не виконано, за таких обставин суд погоджується із вимогою позивача про стягнення пені за порушення даного зобов`язання.

При цьому, стосовно заявленого розміру нарахованої позивачем пені, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, та від 18.04.2019 у справі №914/1126/14.

Судом перераховано суму пені в межах заявлених позивачем вимог з урахуванням викладеного обмеження щодо її розміру обчислення та встановлено в сумі 2880,05 грн. (облікові ставки НБУ - 8%, з 12.06.2020р. - 6%), виходячи з наступного розрахунку:

- з 06.06.2020р. по 11.06.2020р. (37 к.д., ставка НБУ 8%)

44618,88 грн. * 16% * 37 к.д. / 365 = 723,68 грн.;

- з 12.06.2020р. по 05.11.2020р. (147 к.д., ставка НБУ 6%)

44618,88 грн. * 12% * 147 к.д. / 365 = 2156,37 грн.

Загальна сума пені визначена судом в розмірі 2880,05 грн., яка і підлягає стягненню.

За таких обставин, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

В позовній заяві позивач також просив суд стягнути з відповідача 3500,0 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем в позовній заяві зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого витрати на правову допомогу становлять 3500,0 грн.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються позивачем наступними доказами:

- договором про надання правової допомоги №21/07-01 від 21.07.2020р., укладеним між адвокатом Ярославською О.М. та ТОВ «Гранд Ойл Плюс»;

- додатковою угодою №1 від 07.04.2021р. до вказаного договору;

- актом здачі-прийняття робіт (виконання послуг) за договором від 08.04.2021р.;

- платіжним дорученням №155 від 08.04.2021р.

Відповідно до умов п. 1.1 даного договору, адвокат зобов`язався надавати клієнту юридичну допомогу для захисту ого прав, свобод та законних інтересів, а клієнт зобов`язався сплатити адвокату винагороду на умовах даного договору.

Розділом 4 даного договору узгоджено, що за надання юридичної допомоги клієнт зобов`язується сплатити адвокату фіксовану суму винагороди - гонорар крім того компенсувати адвокату всі фактичні затрати, пов`язані з виконанням зобов`язань по даному договору. Розмір гонорару, порядок його виплати, а також порядок компенсації фактичних затрат визначаються додатковою угодою сторін, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Із додаткової угоди №1 від 07.04.2021р. до даного договору вбачається, що сторони дійшли згоди про виплату гонорару адвокату за складання позовної заяви про стягнення заборгованості з приватного підприємства «Братський агрошляхбуд» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Ойл Плюс» в розмірі 3500,0 грн.

Відповідно до акту здачі-прийняття робіт (виконання послуг) від 08.04.2021р. адвокатом були виконані наступні роботи: стягнення позовної заяви про стягнення заборгованості за позовом ТОВ «Гранд Ойл Плюс» до ПП «Братський агрошляхбуд», вартість наданих послуг визначена в сумі 3500,0 грн.

Даний акт підписаний адвокатом та директором ТОВ «Гранд Ойл Плюс» без заперечень та зауважень.

З наданого суду платіжного доручення №155 від 08.04.2021р. вбачається, що сума гонорару була перерахована адвокату у повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідач не надав суду заперечень щодо розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Братський Агрошляхбуд» (55401, Миколаївська обл., Братський район, смт Братське, вул. Промислова, буд.5, код ЄДРПОУ 32165920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Ойл Плюс» (54055, м.Миколаїв, вул. Чкалова, 199/1, код ЄДРПОУ 42684089) 44618,88 грн. основного боргу, 2880,05 грн. пені, 674,78 грн. - 3% річних, 535,42 грн. втрат від інфляції, 1272,79 грн. судового збору та 1962,45 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний « 05» липня 2021 року.

Суддя О.В. Ткаченко