Рішення № 98070425, 24.06.2021, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/3108/20 Провадження № 2/450/578/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2021 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Данилів Є.О.

при секретарі Ориняк Н.М.

з участю: позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служби у справах дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області - Іванової Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служби у справах дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області

про (предмет позову):

усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом виселення і зняття з реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , виселення ОСОБА_4 з будинку АДРЕСА_1 ,

підстава позову (позиція позивача): позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстрований її син ОСОБА_2 , проживає його дружина ОСОБА_4 , та зареєстровані її діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які спочатку були зареєстровані за адресою реєстрації їхньої матері у с. Шишоровичі, Мостиського району Львівської області. Крім того, позивачу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 червня 2003 року належить на праві власності земельна ділянка площею 0,1002 га, кадастровий № 4623682400:01:002:0027, на які розташований згаданий житловий будинок. 09 серпня 2019 року позивач поставила перед сином вимогу про виселення з будинку незареєстрованих дітей та тодішньої співмешканки, оскільки їхнє проживання у будинку позивача створювало для неї значні незручності та обмежувало її право на користування її майном. Стверджує, що зараз проживання у власному будинку є неможливим. ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_4 фактично заволоділи будинком, перешкоджають перебуванню заявниці там, вчиняють домашнє насильство, влаштовуючи постійні бійки та сварки. Це триває ще з 2018 року. Вони застосовують щодо неї фізичну силу, виганяють з дому, погрожують, принижують, нецензурно лаються. Це підтверджують довідки з травмпункту, висновок судово-медичної експертизи, її звернення за допомогою в поліцію та протоколи - копії цих документів вона долучає до позовної заяви.

Окрім цього, ОСОБА_2 не пускає квартирантів, які б позивач хотіла поселити у вищевказаний будинок, а також відповідач не дає можливості продати будинок. Також позивач не змогла зайти у будинок, бо вхідні двері були зачинені. Після того, як їх (позивача та її внучку ОСОБА_9 ) через вікно побачила ОСОБА_4 , приїхав її чоловік. Позивач з внучкою попросили працівника газової служби відвести їх у людне місце, через страх агресії з боку ОСОБА_2 . Бачачи свою безкарність та відчуваючи вседозволеність, син та невістка поводять себе ще більш нахабно та агресивно. Неможливість проживати вдома створює для позивача значні незручності - їй доводиться мешкати у сторонніх осіб, в онучки ( ОСОБА_9 ). Окрім цього, вона не може вжити належних заходів з утримання будинку, проведення необхідного ремонту - сам ОСОБА_2 за будинком не доглядає. Через фізичне, психологічне та економічне насильство з боку сина та невістки позивач не може перебувати у власному домі. Боїться за свою безпеку, життя і здоров`я, адже не здатна самостійно захистити себе. Вона є людиною похилого віку, пенсіонеркою, інвалідом III групи. Вважає, що відповідачі перешкоджають позивачеві у реалізації її права власності на згадане майно, оскільки вони не є власниками такого, втратили право користування таким і не погоджуються добровільно виселитися. Враховуючи наведене, просить позовні вимоги задовольнити.

позиція відповідача ОСОБА_2 : у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю, оскільки він проживає у будинку від дня його побудови - від 2010 року, в будівництві якого приймав безпосередню участь, а саме: перебуваючи на заробітках в Португалії, висилав на ім`я матері чималі грошові кошти для зведення фундаменту, стін та накриття їх дахом; після приїзду організував друзів та власноруч і з допомогою товаришів доводив будову до житлового стану, також купуючи будівельні матеріали власним коштом, що можуть підтвердити свідок ОСОБА_10 . Також ним було капітально відремонтоване та впорядковане будинковолодіння за адресою АДРЕСА_2 , котре було успадковане позивачем. Цю обставину можуть підтвердити родичі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які проживають за адресою АДРЕСА_2 . Між відповідачем та позивачем була домовленість, що після виходу на пенсію вона буде проживати у зазначеному будинку в с. Тур`є, а він із сім`єю будуть проживати в будинку АДРЕСА_1 . Однак із незрозумілих йому причин матір не захотіла там проживати та не дозволяє ОСОБА_2 із сім`єю користуватись ні цим будинком ні будинком в с. Тур`є. За згодою матері, на яку оформлено на праві приватної власності спірний будинок, була вселена дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - та їхні малолітні діти - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При вселенні до спірного житла угод про порядок користування спірним приміщенням нами не укладалось, реєстрація місця проживання проводилась за усною згодою позивача.

Щодо наданих позивачем доказів за фактом її звернення до поліції та про притягнення ОСОБА_2 та його дружини - ОСОБА_4 , до кримінальної відповідальності не підтверджує наявність систематичного порушення нами правил співжиття, що робить неможливим для позивача проживання з ними в одному будинку. З наданих позивачем доказів вбачається, що позивачем вчиняються дії для умисного безпідставного звернення до правоохоронних органів з метою тільки фіксації в електронному журналі звернень, що в подальшому за повідомленням самого позивача залишаються без розгляду. Дані обставини свідчать про те, між сторонами часто виникають конфліктні ситуації на побутовому рівні у зв`язку з проживанням у спірному будинку, але обставини наведені позивачем не можуть у достатній мірі підтверджувати наявність підстав для виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та їхніх малолітніх дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , з домоволодіння, в якому вони на законних підставах проживають вже тривалий час. Твердженням про наявність у ОСОБА_4 власного житла в селі Шишоровичі Мостиського району позивач свідомо вводить суд в оману, оскільки вказане житло належить ОСОБА_13 - тітці ОСОБА_4 , на вимогу якої вона знялась з реєстрації із вказаного будинку АДРЕСА_3 . Це підтверджується копією будинкової книги на даний будинок. Зазначає, що вказаний будинок знаходиться в аварійному стані та не придатний до житла.

позиція відповідача ОСОБА_4 : у судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, та в якій проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечує в повному обсязі.

позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області: в судовому засіданні представник надала пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях на позовну заяву, просила у задоволенні позову відмовити за недоведеністю позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними доказами систематичність протиправних дій відповідачів щодо порушення правил співжиття і безрезультатність застосування до них заходів попередження і громадського впливу, виселення їх з спірного житлового будинку є невиправданим втручанням в приватну сферу особи.

позиція свідка ОСОБА_9 : у судовому засіданні пояснила, що разом з бабцею ОСОБА_1 декілька разів приходила до будинку АДРЕСА_1 і виникали конфлікти між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу проживання у будинку. ОСОБА_9 разом з бабцею приїхали до вищевказаного будинку і виявили, що ОСОБА_2 поміняв замки до хвіртки, і тепер вони взагалі не можуть потрапити на подвір`я свого будинку. Також позивач не змогла зайти у будинок, бо вхідні двері були зачинені. Після того, як їх через вікно побачила ОСОБА_4 , приїхав її чоловік. Позивач з внучкою попросили працівника газової служби відвести їх у людне місце, через страх агресії з боку ОСОБА_2 . З цього приводу ОСОБА_1 писала заяву в поліцію, однак відповіді на неї досі не отримала. Бачачи свою безкарність та відчуваючи вседозволеність, син та невістка поводять себе ще більш нахабно та агресивно.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

08.10.2020 року ухвала суду про відкриття провадження у справі; 20.11.2020 року клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; 16.01.2021 року клопотання відповідача про розгляд справи у його відсутності; 19.01.2021 року заява позивача про збільшення позовних вимог; 02.02.2021 року клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи; 03.02.2021 року правова позиція відповідача ОСОБА_2 у справі; 12.03.2021 року заява позивача в порядку ст. 197 ЦПК; 17.03.2021 року заява відповідача ОСОБА_4 про розгляд справи у її відсутності; 18.03.2021 року заява позивача про надання матеріалів справи для ознайомлення; 05.05.2021 року заява позивача про надання матеріалів справи для ознайомлення; 09.06.2021 року заперечення Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області на позовну заяву про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення з будинку без надання іншого житлового приміщення.

Суд заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, пояснення свідка ОСОБА_9 дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що стверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.02.2011 року виданого Давидівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області на підставі рішення № 23 від 15.12.2010 року.

Відповідно до довідки про склад сім`ї від 04.08.2020 року № 1189 виданої Давидівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області вбачається, що у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , 2013 року народження, та ОСОБА_5 , 2019 року народження.

Відповідно до будинкової книги ОСОБА_2 , зареєстрований у житловому будинку АДРЕСА_1 з 14.12.2017 року.

Визнано учасниками справи, що в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації проживає дружина сина позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14.08.2019 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 14.08.2019 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

09.08.2019 року позивач надіслала відповідачу лист, в якому просила виселитися в добровільному порядку з житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

За змістом статей 383 ЦК України, 150 ЖК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 ЦК України).

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно вимог ст. 156 ЖК України, відповідно до яких члени сім`ї власника житлового будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користуватися займаним приміщенням. Таке право вони втрачають лише в разі вибуття на інше постійне місце проживання і припинення внаслідок цього сімейних стосунків з власником.

Щодо виселення, то ст. 157 ЖК Української РСР встановлює, що членів сім`ї власника житлового будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР.

Згідно зі ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР виселення членів сім`ї власника жилого будинку без надання іншого жилого приміщення допускається, якщо систематичне порушення правил співжиття робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Положеннями статті 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Вищевказані норми свідчать про те, що при розгляді справи про виселення члена сім`ї власника житла, суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі набули право користування спірним будинком як члени сім`ї власника, а також враховуючи, що будинок у якому проживають відповідачі є власністю позивача, однак є єдиним місцем проживання відповідачів, враховуючи що іншого житла в них немає, а також разом із ними проживають та зареєстровані за даною адресою їхні малолітні діти, а позивач має інше місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , суд не вправі обмежити право на проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та їхніх малолітніх дітей - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , у будинку, в якому вони правомірно набули право на проживання.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України , в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом, яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі Прокопович проти Росії, заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства, заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі Прокопович проти Росії Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі Баклі проти Сполученого Королівства від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Вирішуючи питання про необхідність у демократичному суспільстві, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Отже, при вирішенні справи, передбачених законом підстав для виселення особи, чи визнавання такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що відповідач ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 та малолітніми дітьми проживає у спірному житловому будинку. Відповідач у вказаному житловому будинку проживає з 2017 року. Належних доказів на підтвердження наявності у нього іншого житла, земельних ділянок, нерухомого майна на праві власності, чи праві користування позивачем суду не надано, як і не надано доказів, що відповідач має фінансову можливість придбати собі чи винаймати інше житло. Відповідач несе витрати на утримання даного нерухомого майна, зокрема щодо сплати комунальних послуг. Виселення відповідачів з будинку за адресою, фактично позбавить їх житла і покладе на них надмірний тягар.

Покликання позивача про наявність у ОСОБА_4 власного житла в селі Шишоровичі Мостиського району не підтверджене належними доказами, оскільки вказане житло належить ОСОБА_13 - тітці ОСОБА_4 , на вимогу якої вона знялась з реєстрації із вказаного будинку АДРЕСА_3 .

Покликання позивача на її письмові звернення до Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області щодо протиправних дій відповідачів, не підтверджені матеріалами справи, оскільки відсутні відомості про притягнення відповідачів до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення щодо позивача неправомірних дій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями.

Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 та його малолітні діти: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з 2017 і 2019 року зареєстровані у спірному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , незалежно від його правового режиму, такий спірний житловий будинок в розумінні ст. 8 Конвенції є єдиним житлом відповідачів та їх малолітніх дітей, а тому наступне виселення їх з спірного житлового будинку є невиправданим втручанням в приватну сферу особи та призведе до порушення прав малолітніх дітей. Іншого житла, земельних ділянок, нерухомого майна на праві власності чи праві користування вони не мають.

Покликання позивача, що відповідач ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 чинять їй перешкоди у користуванні житловим будинком, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо позовної вимоги про зняття відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з реєстрації, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Отже, вказана норма закону прямо вказує на те, що рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, є прямим доказом для зняття особи з реєстрації місця проживання і не потребує інших додаткових рішень суду для скасування реєстрації.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача щодо зняття відповідачів з реєстрації задоволенню не підлягає.

Отже, в даному випадку, право позивача на майно, не може бути захищено шляхом виселення відповідачів, які внаслідок цього стануть « безхатченками », що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи.

З врахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , слід відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про (предмет позову):

усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом виселення і зняття з реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , виселення ОСОБА_4 з будинку АДРЕСА_1 , - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 02.07.2021 року.

Учасники справи: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 ; ОСОБА_4 , АДРЕСА_1 ; ОСОБА_5 , АДРЕСА_1 ; ОСОБА_6 , АДРЕСА_1 ; Служба у справах дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області, с. Давидів, вул. Незалежності, будинок 1А.

СуддяЄ. О. Данилів