Рішення № 98070270, 03.06.2021, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/243/21

Провадження № 2/333/1468/21

рішення

Іменем України

03 червня 2021 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого-судді Кулик В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Даниленко В.С.,

представника позивача Гриценка О.Ю., представника відповідача – адвоката Никоненка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

18.01.2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 14 094 грн. 01 коп. та судові витрати в розмірі 2 270 грн. 00 коп., посилаючись на те, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 18.02.2008 року, останньому позивачем виданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (далі – договір), що підтверджується підписом у заяві.

У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 7 000 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до заяви. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 3.2, 3.3 договору, на підставі яких, відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) за рішенням та ініціативою банку.

Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених цим договором. Однак відповідач порушує вимоги кредитного договору, в зв`язку з чим станом на 31.10.2020 року у нього утворилась заборгованість у сумі 18 294 грн. 01 коп., яка складається з: 2 627 грн. 56 коп. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9 466 грн. 45 коп. – заборгованість за простроченими відсотками; 4 200 грн. 00 коп. – нарахована пеня; 2 000 грн. 00 коп. – нараховано комісії, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Банк просить стягнути з відповідача на користь позивача тільки заборгованість у розмірі 14 094 грн. 01 коп., яка складається з наступного: 2 627 грн. 56 коп. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9 466 грн. 45 коп. – заборгованість за простроченими відсотками; 2 000 грн. 00 коп. – нараховано комісії.

Ухвалою суду від 09.02.2021 року відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, сторонам встановлено строк для подачі до суду відзиву за позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.

11.03.2021 року представник відповідача – адвокат Никоненко О.О. надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає у повному обсязі, просить у задоволенні позову відмовити з наступних підстав. Представник відповідача просить суд застосувати строк позовної давності, оскільки відповідачу видано картку VISA № НОМЕР_1 , термін дії якої 02/10, кредитний ліміт за карткою було встановлено в сумі «0». Отже строк позовної давності почав перебігати саме з лютого 2010 року. Картка припинила дію, а тіло кредиту повернуто не було. Тобто, з моменту закінчення дії картки і до звернення банка в суд пройшло більше дев`яти років, при цьому, що позовна давність складає три роки, яка позивачем була порушена. Щодо нарахованих позивачем відсотків, пені та інших виплат зазначив наступне. Відповідач кредитний договір не укладав, про суттєві умови кредитного договору з банком не домовлявся. Наявна заява про ці обставини не свідчить і укладання кредитного договору не доводить. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг. Представник відповідача вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору зі ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, доброчесності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону – споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. У зв`язку з чим, представник відповідача вважає, що підстав для стягнення відсотків за кредитом та пені не має та така позиція повністю відповідає позиції Великої палати Верховного суду, викладеній у справі 342/180/17 провадження № 14-131цс19.

22.03.2021 року представник позивача надав суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, він не згоден, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі. Представник позивача зазначає, що виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначалися. Вважає, що кредитний договір є чинним, а заперечення відповідача нічим не обґрунтовані.

Представник позивача в судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та заперечення, зазначені у відповіді на відзив, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом своєчасно та належним чином. Свої інтереси представляти в суді довірив адвокату Никоненку О.О., який в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 18.02.2008 року. Відповідно до умов даної заяви, ОСОБА_1 видано картку за № НОМЕР_1 , рахунок відкритий 18.02.2008 року, дата видачі картки 17.03.2008 року. Тип картки: Visa Gold mini основна, з сумою кредитного ліміту 7 000 грн. 00 коп., з базовою відсотковою ставкою 30 % із розрахунку 360 днів в році, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Порядок погашення заборгованості щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості.

З заяви позичальника вбачається, що позичальник надав свою згоду на те, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, які були надані відповідачу в письмову вигляді.

Оцінюючи надані позивачем на підтвердження пред`явлених вимог витяг з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування банківських карт, як підставу для здійснення нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, суд вважає, що надані документи не можуть вважатися невід`ємною складовою кредитного договору, оформленого шляхом підписання заяви, оскільки не містять підпису відповідача, як клієнта банку про ознайомлення з ними.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування банківських карт та витяг з Умовами та Правилами надання банківських послуг відповідач отримав та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови.

Відповідно до умов заяви про надання кредиту, відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Згідно з розрахунку наданого позивачем, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов даного кредитного договору, станом на 31.10.2020 року утворилась заборгованість у сумі 18 294 грн. 01 коп., яка складається з: 2 627 грн. 56 коп. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9 466 грн. 45 коп. – заборгованість за простроченими відсотками; 4 200 грн. 00 коп. – нарахована пеня; 2 000 грн. 00 коп. – нараховано комісії.

Однак, банк просить стягнути з відповідача на користь позивача тільки заборгованість у розмірі 14 094 грн. 01 коп., яка складається з наступного: 2 627 грн. 56 коп. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9 466 грн. 45 коп. – заборгованість за простроченими відсотками; 2 000 грн. 00 коп. – нараховано комісії, що є його правом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

З огляду на вказані норми суд визнає, що для кредитного договору тільки підписані сторонами умови договору вважаються узгодженими між ними, а від так Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи, які відповідач не підписував, не можуть вважатися складовою кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦПК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам, доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не будь-які інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В наданій позивачем заяві позичальника на отримання кредиту, зазначені тип картки, сума кредитного ліміту, відсоткова ставка, строк дії кредитного ліміту, у зв`язку з чим суд погоджується з позивачем, що у відповідача виникла заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за простроченими відсотками.

При цьому, суд не може погодитися, з розміром нарахованих банком відповідачу відсотків, оскільки, хоча в договорі і зазначалася конкретна відсоткова ставка з якою погодився відповідач (30 % на рік), однак банк своєчасно в межах строку позовної давності не звернувся до суду з позовом з вимогами про стягнення з відповідача на його користь нараховані відсотки з березня 2008 року по строк закінчення строку дії картки – лютий 2010 року (пропустив строк позовної давності). Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості банк продовжував нараховувати позичальнику відсотки в період коли строк дії картки вже скінчився, а саме з березня 2010 року по 31.10.2020 року.

Перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтересів позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи, що строк кредитування за картковими рахунками встановлюється строк дії картки (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14) та закінчується останнім днем лютого 2010 року, суд зробив висновок про відсутність правових підстав нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом у цій цивільній справі, а тому після його закінчення банк мав право вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором, що виникла виключно у межах строку кредитування.

Як вбачається з довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК», строк дії кредитної картки № НОМЕР_1 до лютого 2010 року та більше вона позичальнику не перевидавалася, не пролонгувалася.

Із заяви відповідача на надання банківських послуг від 18.02.2008 року вбачається, що сторони погодили строк кредитування, який відповідає строку дії картки, тобто до лютого 2010 року.

Відтак, у межах строку кредитування до лютого 2010 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 01 березня 2013 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування. Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Дана позиція узгоджується з правовим висновком Великої палати Верховного суду по цивільній справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 року.

Банк не мав права нараховувати відсотки вже саме після закінчення строку дії картки, тому суд не погоджується з нарахованим банком позичальнику розміром відсотків саме в сумі 9 466 грн. 45 коп., при цьому суд не може стягнути нараховані банком відсотки до закінчення строку дії картки (до лютого 2010 року), оскільки позивачем пропущений загальний строк позовної давності три роки. На момент закінчення строку дії картки (02.2010 рік) відповідач не погасив перед банком заборгованість (заборгованість за кредитом, заборгованість по процентам за користування кредитом). Банк мав право починаючи з наступного місяця (03.2010 рік) в період трьох років (03.2013 рік) звернутися до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення даної заборгованості.

З огляду на вищезазначене, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитним коштами за період з 17.03.2008 року по 31.10.2020 року відсутні, оскільки вказана вимога є необґрунтованою.

Що стосується вимог про стягнення заборгованості за комісією суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «універсальна» gold mini, банк зазначив декілька видів комісії за надання ним послуг відповідачу за користування кредитним коштами з якими, відповідач погодився підписавши дану довідку.

Однак, банком в розрахунку заборгованості не зазначено, яку саме комісію він бажає стягнути з відповідача та за які саме надані ним послуги.

Отже, враховуючи те, що встановивши в договорі сплату щомісячної комісії, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу, суд вважає, що нарахування такої комісії є необгрунтованим.

Враховуючи наведене, позов в частині стягнення з відповідачки заборгованості за комісією не підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту, а також процентів за користування кредитними коштами за період з березня 2008 року по березень 2010 року, суд приймає до уваги заяву представника відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності та відсутність контрозрахунку відповідача щодо розміру заборгованості по тілу кредиту та процентів. При вирішенні цієї заяви відповідача суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем останній платіж по погашенню кредиту здійснено 08.07.2009 року в сумі 200 грн., з цього часу відповідач більше карткою не користувався та кредитні кошти не погашав.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення з відповідача кредитної заборгованості по тілу кредиту, а також процентів за користування кредитними коштами, комісії з 17.03.2008 року по 31.10.2020 року, лише 18 січня 2021 року, враховуючи, що строк дії картки закінчився в лютому 2010 року, тобто з пропуском строку позовної давності, із заявою про поновлення пропущеного строку позивач до суду не звертався, в зв`язку з чим дані позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що в задоволені позову відмовлено, судовий збір відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно залишити за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 251-254, 256-261, ст. 266, ч. 3,4 ст. 267, ст. ст. 610, 612, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 5, 12, 13, 76-81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 08 червня 2021 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя В.Б. Кулик