Рішення № 98066591, 01.07.2021, Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області

Справа № 318/389/21 Номер провадження №2/318/407/2021

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2021 р. м. Кам`янка-Дніпровська

Кам`янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: суддя Васильченко В.В.; секретар Крук О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчий комітет Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суд з цим позовом в якому зазначала, що їй на праві приватної власності належить буд. АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про паво на спадщину за законом від 28.01.2021 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.01.2021 року. Під час оформлення спадщини їй стало відомо, що в цьому будинку зареєстрований відповідач - ОСОБА_2 , який є невідомою їй людиною. Факт реєстрації місця проживання відповідача у цьому будинку підтверджується довідкою №415 від 03.02.20121 року виконавчого комітету Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області. Згідно довідки голови квартального комітету від 03.02.2021 року, відповідач з моменту реєстрації (з 15.03.2006 року) та по даний час у будинку за цією адресою не проживає, комунальні послуги ніколи не сплачував, його особисті речі у будинку відсутні.

Оскільки місцезнаходження відповідача на теперішній час їй не відоме, зняти його добровільно з місця реєстрації неможливо. Відповідач без поважних причин 15 років не проживає в належному позивачці житловому приміщені та не бере участь у витратах по утриманню будинку, у ньому відсутні будь-які особисті його. Та обставина, що він зареєстрований у належному позивачці на праві приватної власності будинку, порушує її права як власника, оскільки вона має право на отримання пільг від держави у вигляді субсидії, для отримання якої необхідні довідки про доходи всіх зареєстрованих осіб. До того ж, в майбутньому, позивачка має намір продати належний їй будинок, а реєстрація місця проживання в ньому сторонніх осіб буде перешкодою для майбутніх покупців.

Позивач просила суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 25.03.2021 року справу було прийнято до свого провадження, призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся судовою повісткою, направленою за адресою місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у наданий судом строк своїм правом подання до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на позов не подав, будь-яких клопотань та заяв від нього подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 та ч. 8 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Керуючись приписами ст. 280 ЦПК України, суд розглянув справу заочно.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 року (заява № 43768/07)).

Крім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Разом з тим у ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

На підставі ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

На підставі приписів ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).

Судом установлено, що ОСОБА_1 , на праві приватної власності належить буд. АДРЕСА_1 . Цей факт підтверджується свідоцтвом про паво на спадщину за законом від 28.01.2021 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.01.2021 року.

Під час оформлення спадщини позивачу стало відомо, що в успадкованому будинку зареєстрований відповідач - ОСОБА_2 , який є невідомою їй людиною.

Факт реєстрації місця проживання відповідача у будинку АДРЕСА_1 підтверджується довідкою №415 від 03.02.20121 року виконавчого комітету Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області.

Згідно довідки голови квартального комітету від 03.02.2021 року, відповідач з моменту реєстрації (з 15.03.2006 року) та по даний час у будинку АДРЕСА_1 не проживає, комунальні послуги ніколи не сплачував, його особисті речі у будинку відсутні.

Оскільки місцезнаходження відповідача на теперішній час позивачці не відоме, зняти його добровільно з місця реєстрації неможливо. Відповідач без поважних причин 15 років не проживає в належному позивачці житловому приміщені та не бере участь у витратах по утриманню будинку, у ньому відсутні будь-які особисті його.

Та обставина, що відповідач зареєстрований у належному позивачці на праві приватної власності будинку, порушує її права як власника, оскільки вона має право на отримання пільг від держави у вигляді субсидії, для отримання якої необхідні довідки про доходи всіх зареєстрованих осіб. До того ж, в майбутньому, позивачка має намір продати належний їй будинок, а реєстрація місця проживання в ньому сторонніх осіб буде перешкодою для майбутніх покупців.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 ЖК України, право на житлове приміщення за тимчасово відсутнім наймачем зберігається протягом шести місяців, а відповідач вже понад шість місяців не використовують його за призначенням, а тому є такою, що втратили право користування житловим приміщенням.

За правилами ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. З Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Суд вважає, що з огляду на положення ст. 391 ЦК України наявні правові підстави для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки відповідач не проживає у спірній квартирі понад 15 років, жодних угод між сторонами щодо порядку користування спірним житлом укладено не було, у зв`язку з реєстрацією у вказаній квартирі відповідача у позивача виникають проблеми зі сплатою комунальних послуг, які також нараховуються на відповідача, що є обмеженням ОСОБА_1 , як власника, на мирне володіння її майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до конвенції. При цьому, суддів зауважує, що судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що відповідач в силу положень ч. 2 ст. 64 та ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР, не є членом сім`ї власника квартири за вказаною вище адресою, оскільки не проживав разом із нею у зазначеній квартирі, не вів спільного господарства.

На підставі ст. 64, 71, 72, 156 ЖК України, ст. 15, 16, 319, 321, 383, 391 ЦК України, керуючись ст. 2, 4, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-284, 288, 289 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчий комітет Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Кам`янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Повне найменування учасників судового процесу:

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , фактично проживає: АДРЕСА_3 ;

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;

ТРЕТЯ ОСОБА: Виконавчий комітет Кам`янсько-Дніпровської міської ради Запорізької області, ЄДРПОУ 04526928, адреса: 71304, Запорізька обл., м. Кам`янка-Дніпровська, вул. Каховська, буд. 98.

Суддя: В. В. Васильченко