Вирок № 98064505, 01.07.2021, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/3728/21

провадження № 1-кп/415/804/21

ВИРОК

Іменем України

01.07.21 р. м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючої судді Старікової М.М.,

за участі секретаря судового засідання Малахова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області об`єднане кримінальне провадження у відношенні

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лисичанська Луганської області, громадянина України, з професійно - технічною освітою, не одруженого, який не є особою з інвалідністю, не працюючого, раніше судимого: 1) 22 вересня 1995 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 3 ст. 140 КК України до 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 46-1 КК України з відстрочкою виконання вироку на строк 2 роки; 2) 13 лютого 1997 року Попаснянським районним судом Луганської області за ч. 3 ст. 81, ст. 43 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, звільнений 13 серпня 1999 року умовно - достроково згідно постанови Перевальського районного суду від 10 серпня 1999 року на невідбутий строк - 2 роки 4 місяці 27 днів; 3) 22 жовтня 2001 року Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 42, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 309, ст. 43 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений 13 травня 2005 року умовно - достроково згідно постанови Брянківського міського суду від 06 травня 2005 року на невідбутий строк - 1 рік 1 місяць 9 днів; 4) 14 серпня 2007 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік; 5) 29 травня 2008 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 309, ст. 71 КК України до 4 років позбавлення волі, звільнений 08 жовтня 2010 року умовно - достроково згідно постанови Брянківського міського суду від 30 вересня 2010 року на невідбутий строк - 1 рік 3 місяці 12 днів; 6) 13 квітня 2012 року Лисичанським міським судом за ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі; 7) 13 вересня 2017 року Попаснянським районним судом Луганської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі; 9) 08 листопада 2019 року Лисичанським міським судом за ч. 2, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ч. 1, ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК України до 3 років 11 місяців позбавлення волі, звільнений 17 грудня 2019 року по відбуттю строку покарання, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора Забари М.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

22 квітня 2021 року в обідній час доби, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_1 , перебував за адресою: АДРЕСА_3 , де у нього виник умисел на повторне таємне викрадення чужого майна. Реалізуючи свій злочинний умисел, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_1 , впевнившись що за його діями ніхто не спостерігає, переліз через паркан до подвір`я вказаного будинку, та, опинившись у подвір`ї, виявив один алюмінієвий бідон, який знаходився у напівзруйнованому приміщенні гаражу та другий алюмінієвий бідон, який стояв біля будинку, які останній таємно, повторно викрав, спричинивши потерпілому ОСОБА_2 майнову шкоду на суму 466 гривень 66 копійок.

Після чого ОСОБА_1 з викраденим майном зник з місця вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись ним на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у сховище.

04 травня 2021 року, у вечірній час доби, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_1 , перебував за адресою: АДРЕСА_3 , де у нього виник умисел на повторне таємне викрадення чужого майна. Реалізуючи свій злочинний умисел, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_1 , впевнившись що за його діями ніхто не спостерігає, переліз через паркан до подвір`я вказаного будинку, після чого через незачинені двері, що ведуть до приміщення будинку, незаконно проник до кухонної кімнати. Далі, впевнившись, що потерпілий ОСОБА_2 міцно спить та не спостерігає за його злочинними діями, таємно повторно викрав велосипед ХВЗ серії «Україна LUX» моделі «64», чим спричинив останньому майнової шкоди на суму 1598 гривень 50 копійок.

Після чого ОСОБА_1 з викраденим майном зник з місця вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись ним на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України, за обставин викладених в обвинувальних актах визнав повністю, зазначивши, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушень, описаних в обвинувальних актах, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Дійсно, на прикінці квітня 2021 року, у вечірній час доби, він вирішив проникнути до подвір`я будинку АДРЕСА_3 з метою здійснення крадіжки. Впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, проник на територію подвір`я через паркан. Далі, проникнувши до приміщення напівзруйнованого гаражу, він виявив один алюмінієвий бідон, та другий алюмінієвий бідон, який стояв у дворі біля будинку, які він вкрав та здав до пункту металобрухту, отримавши грошові кошти в сумі 300 гривень, та витративши на власні потреби. Крім того, на початку травня 2021 року, у вечірній час доби, він повторно проник до будинку вищевказаного подвір`я, де з кухні вкрав велосипед, потім здавши його до пункту металобрухту та отримавши грошові кошти у сумі 43 гривні, в подальшому придбавши на отримані грошові кошти алкогольні напої. У скоєному щиро кається, виказавши готовність нести кримінальну відповідальність за вчинене та усвідомивши свою провину, під час досудового розслідування просив вибачення перед потерпілим, зобов`язався надалі такого не вчиняти. Майнова шкода потерпілому відшкодована ним в повному обсязі шляхом компенсації грошовими коштами. Просив суд суворо його не наказувати та врахувати наявність на утриманні матері похилого віку - ОСОБА_3 , 1953 року народження, яка потребує за станом здоров`я і віком стороннього догляду, крім того, він допомагає їй по господарству та фінансово у разі можливості.

Потерпілий ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 провести без його участі. Покарання обвинуваченому просив призначити на розсуд суду. Майнову шкоду йому відшкодовано в повному обсязі. Претензій матеріального характеру до обвинуваченого не має.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_1 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальних актах, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини подій, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_1 , дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість обвинуваченого по епізоду від 22 квітня 2021 року, а саме: у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у сховище, та по епізоду від 04 травня 2021 року - у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у житло, повністю доведена, а його суд кваліфікує за ч. 3 ст. 185 КК України.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з п. 3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів;

- особу винного, який не працює, не є особою з інвалідністю, має постійне місце проживання, за яким характеризується задовільно, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, має на утриманні матір похилого віку - ОСОБА_3 , 1953 року народження, на консультативному та диспансерному нагляді у лікаря нарколога не перебуває, у лікаря психіатра м. Лисичанська амбулаторну психіатричну допомогу не одержує, раніше судимий;

- обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, визнання вини та добровільне відшкодування завданих збитків.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений у повному обсязі визнав свою провину у вчиненому кримінальному правопорушенні, щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду вибачався за вчинене та висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з її вини.

В якості обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , згідно ст. 67 КК України, суд визнає рецидив кримінальних правопорушень, оскільки обвинувачений будучи судимим за вчинення умисного кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, судимість за яке не знята та непогашена в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 309 КК України), знову вчинив умисне кримінальне правопорушення проти власності.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, а також враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого та його репутацію, який на час вчинення кримінальних правопорушень не працював, єдиного джерела доходів не мав, маючи незняті та непогашені судимості, за вчинення умисних корисливих, в тому числі тяжких кримінальних правопорушень, не зробив належних висновків для себе, на шлях виправлення не став і знову вчинив нові умисні корисливі кримінальні правопорушення, які відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, яке передбачене санкцією ч. 3 ст. 185 КК України. При цьому, підстав для призначення мінімальної міри покарання у виді позбавлення волі, суд не вбачає.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів) та являлись передумовою для застосування вимог ст. 69 КК України судом не встановлено.

Суд також не вбачає підстав для застосування приписів, передбачених ст. 69-1 КК України, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

При цьому суд враховує, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні «Бемер проти Німеччини» (заява 37568/97, п. 61 від 03.10.2002) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз…суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою».

Суд, на основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи практику Європейського суду з прав людини та приписи ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до яких покарання являється не тільки карою за вчинені кримінальні правопорушення, а має мету виправлення та перевиховання засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, враховуючи наявність обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, щире каяття винного, усвідомлення характеру своєї протиправної поведінки і її наслідків, поведінку обвинуваченого після вчинення кримінальних правопорушень, який під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні надав змістовні, повні та правдиві свідчення про обставини вчинених злочинів, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, майнову шкоду відшкодував потерпілому в повному обсязі шляхом компенсації грошовими коштами, беручи до уваги задовільну характеристику обвинуваченого за місцем його проживання та думку потерпілого ОСОБА_2 , який, не маючи майнових претензій до останнього у зв`язку з їх відшкодуванням в повному обсязі, щодо призначення покарання посилався на розсуд суду, вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою зі звільненням від відбування покарання із застосуванням вимог ст.75 КК України з покладенням ряду обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

При цьому, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 759/13520/18 від 06 серпня 2020 року, згідно якої наявність у особи непогашеної судимості відповідно до закону не є перешкодою для застосування до нього ст. 75 КК України (постанови ВС від 19 лютого 2019 року у справі № 337/3654/16-к, від 28 травня 2020 року у справі № 753/13972/17).

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили.

Вирішуючи питання про заявлений потерпілим ОСОБА_2 цивільний позов про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 466 грн. 66 коп. та у розмірі 1598 грн. 50 коп., суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 зазначив, що майнова шкода потерпілому ОСОБА_2 відшкодовано ним у повному обсязі, крім того, потерпілим ОСОБА_2 в заяві зазначено про відсутність матеріальних претензій до обвинуваченого ОСОБА_1 у зв`язку з їх повним відшкодуванням.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільними позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Пороте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17.

Судом встановлено, що між сторонами у позасудовому порядку врегульовано питання щодо відшкодування майнової шкоди, що в судовому засіданні було підтверджено особисто обвинуваченим та зазначено в письмовій заяві потерпілим, у зв`язку з чим між сторонами відсутній предмет спору.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про необхідність закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України, процесуальні витрати на залучення експертів у зв`язку з проведенням в рамках досудового розслідування кримінального провадження відносно ОСОБА_1 :

- судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-21/6154-ТВ від 24.05.2021, що згідно довідки Луганського НДЕКЦ № Д-19/113-21/6154-ТВ від 24.05.2021 складає 686 грн. 48 коп.,

- судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-21/6150-ТВ від 24.05.2021, що згідно довідки Луганського НДЕКЦ № Д-19/113-21/6150-ТВ від 24.05.2021 складає 686 грн. 48 коп., а в сумі дорівнює 1372 грн. 96 коп., підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави.

Речові докази по справі відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 466 грн. 66 коп. та у розмірі 1598 грн. 50 коп. - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_2 , що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати за проведення:

- судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-21/6154-ТВ від 24.05.2021, що згідно довідки Луганського НДЕКЦ № Д-19/113-21/6154-ТВ від 24.05.2021 складає 686 (шістсот вісімдесят шість) грн. 48 коп.,

- судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/113-21/6150-ТВ від 24.05.2021, що згідно довідки Луганського НДЕКЦ № Д-19/113-21/6150-ТВ від 24.05.2021 складає 686 (шістсот вісімдесят шість) грн. 48 коп., а в сумі дорівнює 1372 (одна тисяча триста сімдесят дві) грн. 96 коп. (отримувач ГУК у Луганській області./МТГ м. Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ 37991110, банк - Казначейство України (ЕАП), рахунок UA468999980313070115000012491, код класифікації доходів бюджету 24060300).

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, прокурору та направити потерпілому в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя М.М. Старікова