Ухвала суду № 98063040, 30.06.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4059/21

Провадження №4-с/369/82/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

при секретарі Мазурик Д.С.,

представник заявника ОСОБА_1 ,

представник заінтересованої особи Наумова А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за скаргою ОСОБА_2 , стягувач: ОСОБА_3 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець Вадим Валентинович, товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕМЮРКОНСАЛТИНГ» про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця Вадима Валентиновича неправомірними (протиправними), -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року скаржник звернувся до суду із даною скаргою. Свої вимоги обґрунтовував тим, що Києво-Святошинським районним судом Київської області 11.12.2019 року був виданий виконавчий лист №369/12546/18 щодо примусового виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.09.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 87 000 дол. США, що еквівалентно 2 463 840,00 грн. та судові витрати у розмірі 8810 грн. На виконання вищевказаного виконавчого листа приватним виконавцем Кравцем В.В. було відкрито виконавче провадження №63631381.

19.02.2021 приватним виконавцем було здійснено опис, арешт та примусово вилучено у скаржника транспортний засіб TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

22.02.2021 року приватним виконавцем в межах виконавчого провадження №63631381було винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності – ТОВ «ЗЕМЮРКОНСАЛТИНГ», якою зобов`язано останнього провести оцінку описаного автомобіля та надати звіт щодо ринкової вартості майна.

Скаржник зазначає, що до моменту примусового вилучення автомобіля він не отримував жодної постанови в рамках виконавчого провадження №63631381, в тому числі і постанови про відкриття виконавчого провадження, що позбавило скаржника запропонувати приватному виконавцеві види майна, які необхідно реалізувати в першу чергу. Крім цього, скаржник зазначає, про те, що при вилученні автомобіля приватний виконавець не потримався послідовності вчинення виконавчих дій, зокрема не встановив наявність у боржника грошових коштів, крім цього, приватний виконавець не з`ясував правовий режим права власності на автомобіль та не встановив, що спірний автомобіль належить скаржнику та його дружині на праві спільної сумісної власності, оскільки був придбаний в період перебування у шлюбі.

Крім цього, скаржник зазначає, що суб`єктом оціночної діяльності протиправно та із заниженням реальної вартості проведено оцінку автомобіля. На електронному торгівельному майданчику ДП «СЕТАМ» наявна інформація щодо реалізації автомобіля за вочевидь заниженою ціною, з якою не погоджується скаржник. При цьому, сам факт реалізації автомобіля, який є спільним сумісним майном, фактично позбавляє ОСОБА_4 , як співвласника, права власності на таке майно та завдає їй матеріальних збитків.

Просив суд визнати неправомірними (протиправними) дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця Вадима Валентиновича у виконавчому провадженні №63631381 щодо опису та арешту майна – автомобіля марки TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності; щодо визначення вартості (оцінки) майна боржника, а саме: автомобіля марки TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 694 000,00 грн.; щодо реалізації автомобіля марки TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на електронних торгах, оскільки ця реалізація наносить дружині ОСОБА_2 – ОСОБА_4 , матеріальні збитки у розмірі половини вартості автомобіля, а також просив скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В.В. від 22.02.2021 року у виконавчому провадженні №63631381 про призначення суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання ТОВ «ЗЕМЮРКОНСАЛТИНГ», в особі, який має сертифікат, виданий Фондом державного майна Україна 26.03.2018 року за №256/18 (строк дії – до 26.03.2021).

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.04.2021 року відкрито провадження та зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравець В.В. надати до суду матеріали виконавчого провадження №63631381.

29.04.2021 року до суду надійшли матеріали виконавчого провадження №63631381, а також заперечення на скаргу від приватного виконавця Кравець В.В..

Представник заявника адвокат Пилюченко Інна Георгіївна в судове засідання 27.05.2021 з`явилася. Вимоги скарги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити.

Представник заінтересованої особи – приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця Вадима Валентиновича – адвокат Наумов Андрій Євгенович в судовому засіданні проти вимог скарги заперечувала, просила відмовити у її задоволенні.

Заінтересовані особи ОСОБА_3 та представник ТОВ «ЗЕМЮРКОНСАЛТИНГ» в судове засідання не з`явились. Про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення не надсилали.

В судовому засіданні 27.05.2021 було оголошено перерву до 17 год. 00 хв. В подальшому учасники справи в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, вислухавши думку осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні скарги з наступних підстав.

Згідност.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» (заява № 24465/14), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95).

Відповідно до положень Європейської Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, право доступу до суду, що гарантується статтею 6§1, передбачає не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так як у разі невиконання рішення концепція «захисту прав судом» не працює. Суд зазначив, що право за судовий захист, яке гарантується статтею 6§1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов`язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок.

Ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначає виконавче провадження як завершальну стадію судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У Законі визначено загальний порядок примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), до якого, зокрема, віднесено пошук майна боржника, арешт коштів на рахунках в банківських установах, оцінка майна та його реалізація на прилюдних торгах (статті 40, 57, 58, 62).

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Частиною ж третьою вказаної норми визначено права виконавця під час здійснення виконавчого провадження, тобто вказано спосіб та порядок здійснення заходів примусового виконання рішень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 вищезазначеного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною 5 вказаної статті визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Судом встановлено, що Києво-Святошинським районним судом Київської області 11.12.2019 року був виданий виконавчий лист №369/12546/18 щодо примусового виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.09.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 87 000 дол. США, що еквівалентно 2 463 840,00 грн. та судові витрати у розмірі 8810 грн.

На виконання вищевказаного виконавчого листа та на підставі заяви стягувача ОСОБА_3 від 16.11.2020 року приватним виконавцем Кравцем В.В. 16.11.2020 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63631381.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена боржнику ОСОБА_2 19.11.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до даних поштових відстежень Украпошти – вручена адресату за довіреністю 23.11.2020 року.

Крім цього, приватним виконавцем 19.11.2020 року було відправлено боржнику ОСОБА_2 копію постанови про відкриття виконавчого провадження і за адресою, вказаною у виконавчому листі, а саме: АДРЕСА_2 , що підтверджується списком №3489 згрупованих поштових відправлень.

А тому, твердження скаржника про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження йому не надсилалась – спростовуються матеріалами справи.

Отже, з урахуванням ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_2 вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень.

За ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою перевірки майнового стану боржника, 16.11.2020 року приватним виконавцем направлено електронні запити до ДФС щодо надання інформації про наявні рахунки у боржника, до МВС України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів.

Відповідно до інформації МВС України право власності на автомобіль марки TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстровано за ОСОБА_2 , а відповідно до інформації ДФС у боржника відсутні рахунки.

Після отримання відповідної інформації та у зв`язку з отриманням інформації про відсутність у боржника коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача, 16.11.2020 року приватним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника в рамках виконавчого провадження №63631381, якою накладено арешт на транспортний засіб – автомобіль марки TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а оскільки місцезнаходження транспортного засобі не відомо, то приватним виконавцем в той же день було винесено постанову про розшук майна боржника, якою оголошено розшук вищевказаного транспортного засобу.

Таким чином суд приходить до висновку, що державний виконавець при відкритті провадження, накладенні арешту та оголошення розшуку майна діяв відповідно до положень чинного законодавства, крім цього, приватний виконавець на момент накладення арешту та оголошення розшуку, не володів інформацією щодо правового статусу транспортного засобу, оскільки отримав інформацію про реєстрацію права власності на майно за боржником, а тому скарга в частині визнання протиправною дій приватного виконавця щодо опису та арешту автомобіля марки TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про скасування постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності, то суд приходить до наступних висновків.

Так, при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Статтею 20 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання (абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі (частина перша статті 5 Закону про оцінку майна).

Експерт або спеціаліст зобов`язаний надати письмовий висновок, а суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця (частина третя статті 20 Закону про виконавче провадження).

Оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності, зокрема, зобов`язані дотримуватися під час здійснення оціночної діяльності вимог Закону про оцінку майна та нормативно-правових актів з оцінки майна, забезпечувати об`єктивність оцінки майна, повідомляти замовника про неможливість проведення об`єктивної оцінки у зв`язку з виникненням обставин, які цьому перешкоджають (згідно із статтею 13 Закону про оцінку майна).

Суб`єкти оціночної діяльності, зокрема, мають право залучати додатково у разі необхідності до участі у проведенні оцінки майна інших оцінювачів або інших фахівців, а також суб`єктів підприємницької діяльності (згідно із статтею 30 Закону про оцінку майна).

Саме на виконання вищевказаних вимог закону приватний виконавець 22.02.2021 року виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови – відсутні.

03.03.2021 року до приватного виконавця надійшов звіт суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «ЗЕМЮРКОНСАЛТИНГ» із визначенням вартості майна боржника.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

04.03.2021 року транспортний засіб -- автомобіль марки TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 було передано на реалізацію, шляхом внесення в Систему інформаційного повідомлення про електронні торги (торги за фіксованою ціною).

Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.

Згідно з ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору.

Відповідно до приписів ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Частиною 6 ст.9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою КМУ від 10 вересня 2003 №1440 є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності несуть відповідальність за недостовірну чи необ`єктивну оцінку майна згідно із законодавством (абзац перший пункту 55 Національного стандарту № 1).

Рецензування здійснюється відповідно до вимог «Положення про порядок рецензування звітів про оцінку майна та майнових прав рецензентами, що працюють у штаті Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв» затвердженого наказом Фонду державного майна України №1585/1 від 31 жовтня 2011 року.

Згідно з п.4.1 даного Положення відповідно до положень статті 4 Закону рецензування звіту про оцінку майна полягає в його критичному розгляді та наданні висновків щодо його повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна в порядку, визначеному Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , вказуючи на те, що він не погоджується зі звітом про оцінку, проведену ТОВ «ЗЕМЮРКОНСАЛТИНГ», не подавав приватному виконавцю заперечення проти звіту, а рецензування звіту не призначалося.

Враховуючи викладене, суд вважає, що винесення приватним виконавцем постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні від 22.02.2021 року відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Що стосується вимоги про визнання неправомірними дій приватного виконавця щодо реалізації автомобіля марки TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на електронних торгах, оскільки ця реалізація наносить дружині ОСОБА_2 – ОСОБА_4 , матеріальні збитки у розмірі половини вартості автомобіля, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний:

1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;

2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;

3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;

4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;

5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця;

6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Як вбачається з матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження

Однак, скаржник, який одночасно є боржником по виконавчому провадженню №63631381, ні з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження (23.11.2020 року), ні з моменту проведення опису майна боржника) не звертався до приватного виконавця щодо надання декларації про доходи, щодо пропозиції майна, яке може бути першочергово реалізовано, а також, боржник не надав інформації про мано, яким він володіє спільно з іншими особами.

І лише, 18.03.2021 року, тобто вже після передачі майна на реалізацію, приватний виконавець отримав ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва по справі №760/5339/21, якою накладено арешт на Ѕ частину автомобіля марки TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в якості забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що до 18.03.2021 року приватного виконавця не було повідомлено про те, що боржник володіє транспортним засобом – автомобілем TOYOTA HIGHLANDER, 2016 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 разом з ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, а тому підстави для визнання незаконними дій приватного виконавця щодо реалізації вищевказаного транспортного засобу – відсутні.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обґрунтовуючи підставу для визнання дій неправомірними, скаржник зазначає, що такі дії приватного виконавця порушують права та інтереси не його, а іншої особи, а саме – ОСОБА_4 та посилається на норми ст. 447 ЦПК України, як на підставу звернення до суду.

Суд зазначає, що ОСОБА_4 не є стороною виконавчого провадження №63631381, суд не має підстави залучити її до участі у справі, вислухати думку щодо обставин у справі, разом з цим ОСОБА_4 не позбавлена права звернутись до суду особисто з метою захисту своїх прав та інтересів.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні скарги і цій частині також.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_2 , стягувач: ОСОБА_3 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець Вадим Валентинович, товарииство з обмеженою відповідальністю «ЗЕМЮРКОНСАЛТИНГ» про визнання дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця Вадима Валентиновича неправомірними (протиправними) – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Т.В. Дубас