Рішення № 98060458, 02.07.2021, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/1947/21

Провадження № 2/740/823/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2021 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судових засідань Зінич А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

установив:

Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 лютого по 22 березня 2021 у сумі 11 032,00 грн та судовий збір за подання цього позову до суду в сумі 908,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у січні 2021 року вона зверталася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 лютого 2021 року її позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивачки заборгованість із заробітної плати в загальній сумі 26 996,80 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 26 201,00 грн, а всього – 53 197,80 грн.

Виплату заборгованості із заробітної плати відповідач здійснив 22 березня 2021 року. Заборгованість із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні триває. З моменту ухвалення вищевказаного рішення до дня виплати заборгованості – 22 березня 2021 року пройшло 16 робочих днів, тому позивачка вважає, що відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 11 032,00 грн (689,5 грн – середньоденна заробітна плата х 16 робочих днів = 11032 грн).

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 09 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін відсутні.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти задоволення позову та просив закрити провадження у справі, посилаючись на те, що суд вже вирішив спір і стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. А тому, на його думку, на підставі ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) цивільне провадження у справі за повторним позовом ОСОБА_1 повинно бути закрито.

У відповіді на відзив позивачка зазначила, що підставою відповідальності відповідача згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) є склад правопорушення, який включає два юридичні фактори – порушення строків розрахунку при звільненні (ст. 116) та вина відповідача, яка не виключається при відсутності коштів на розрахункових рахунках, фінансових труднощах тощо. Зазначила, що має право отримати середній заробіток по день фактичного розрахунку.

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Згідно із ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що позивачка працювала у відділі освіти Ніжинської районної державної адміністрації та була звільнена 31 грудня 2020 року.

У день звільнення позивачці на порушення вимог ст. 116 КЗпП України не виплачені всі належні виплати.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 лютого 2021 року, ухваленим у справі № 740/515/21, задоволено позов ОСОБА_1 до відділу освіти Ніжинської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з відділу освіти Ніжинської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в загальній сумі 26 996,80 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 26 201,00 грн, а всього – 53 197,80 грн. При ухваленні цього рішення представник відповідача визнав позов у повному обсязі, про що подав відповідну заяву та просив розглянути справу в його відсутність.

Заборгованість із заробітної плати в сумі 26 996,90 грн виплачена ОСОБА_1 22 березня 2021 року, про що свідчить довідка від 25 березня 2021 року № 01-15/92.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Середній заробіток працівника визначається згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з подальшими змінами та доповненнями (далі – Постанова № 100).

Відповідно до п. 8 Постанови № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, згідно з наведеним позивачкою розрахунком, з моменту ухвалення рішення суду (25 лютого 2021 року) до дня виплати заборгованості із заробітної плати (22 березня 2021 року) пройшло 16 робочих днів; середньоденна заробітна плата становить 689,5 грн, а тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 11 032,00 грн (689,5 грн х 16 днів = 11 032 грн).

Установлено, що заборгованість із заробітної плати в сумі 26 996,90 грн виплачена позивачці 22 березня 2021 року.

Таким чином, роботодавець допустив порушення трудових прав позивачки, внаслідок чого вона була позбавлена можливості своєчасно отримувати оплату за свою працю та використовувати її для задоволення життєво необхідних власних потреб.

З урахуванням конкретних обставин цієї справи, принципів розумності і справедливості, співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром належних звільненому працівникові сум, суд вважає за можливе задовольнити позов у повному обсязі і стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25 лютого 2021 року по 22 березня 2021 року в сумі 11 032,00 грн. Зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.

При цьому слід зазначити, що обсяг відповідальності відповідача відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо виплати заборгованості із заробітної плати.

При ухваленні рішення суд ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 12 лютого 2020 року в справі № 661/29/18 (провадження № 61-46095св18), від 09 червня 2021 року в справі № 569/11319/19 (провадження № 61-7911св20), від 26 травня 2021 року в справі № 336/3610/19 (провадження № 61-9159св20) у подібних правовідносинах.

Посилання відповідача щодо закриття провадження у справі з тих підстав, що є рішення суду, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є помилковим, оскільки предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період 25 лютого 2021 року по 22 березня 2021 року, тобто інший предмет позову.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір за подання цього позову до суду в сумі 908,00 грн.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76 – 81, 89, 141, 263 – 265, 274, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до відділу освіти Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити.

Стягнути з відділу освіти Ніжинської районної державної адміністрації (16600, м. Ніжин, Чернігівська область, пров. Ветеринарний, 2; 02147475) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25 лютого 2021 року по 22 березня 2021 року у сумі 11 032 (одинадцять тисяч тридцять дві) гривень.

Стягнути з відділу освіти Ніжинської районної державної адміністрації (16600, м. Ніжин, Чернігівська область, пров. Ветеринарний, 2; 02147475) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складене і підписане 02 липня 2021 року.

Суддя І. М. Шевченко