Рішення № 98060365, 30.06.2021, Ічнянський районний суд Чернігівської області

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/291/21

Єдиний унікальний №733/577/21

Рішення

іменем України

30 червня 2021 року м.Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області в складі головуючого - судді Фетісової Н.В., за участю секретаря судового засідання Кулак О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми) та Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про відшкодування шкоди завданої незаконною бездіяльністю органу державної влади та його службовими особами,

установив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми) про відшкодування шкоди завданої незаконною бездіяльністю органу державної влади та його службовими особами.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 22 березня 2021 року між ним та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір на туристичне обслуговування щодо сімейної подорожі до Єгипту в період з 25 березня 2021 року по 01 квітня 2021 року. Позивач сплатив вартість туристичних послуг на суму 19 100 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №5 від 22 березня 2021 року. Проте, 25 березня 2021 року рішенням службової особи Державної прикордонної служби ППр «Бориспіль» позивачу було відмовлено у перетині державного кордону в зв`язку із наявністю обмеження у праві виїзду за кордон, відповідно до постанови Ічнянського РВ ДВС у Чернігівській області від 15 лютого 2018 року у виконавчому провадженні №11146557, через що позивач не поїхав до Єгипту, а гроші, сплачені за договором на туристичне обслуговування були втрачені. В ході даного виконавчого провадження, постановою державного виконавця від 15 лютого 2018 року позивача було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів в повному обсязі. 05 квітня 2019 року державним виконавцем знову, без скасування попередньої постанови, винесено постанову про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. При цьому, 05 квітня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України. Підстава - заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_1 погашена в повному обсязі та станом на 05 квітня 2019 року, відсутня. Проте, державний виконавець не скасовує тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон, яке було встановлено постановою від 15 лютого 2018 року на підставі відсутності заборгованості позивача за виконавчим провадженням. Крім того, дану постанову державний виконавець Головань М.Л. не направляв, що позбавило позивача можливості її оскаржити. Натомість позивач був впевнений, що в нього відсутня заборгованість зі сплати аліментів. Отже, орган державної виконавчої служби не виконав свого прямого обов`язку та допустив порушення права позивача на вільний виїзд за межі України. Зазначає, що йому заподіяна майнова шкода, яка полягає у втрачених ним коштах в сумі 19100 грн, які були сплачені позивачем за подорож до Єгипту. Договір на туристичне обслуговування не передбачає умови про повернення позивачу коштів за зірвану подорож з причин, пов`язаних із наявністю обмеження у праві на виїзд за межі України. Крім того, позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, нервовому потрясінні, пов`язаному зі зривом подорожі, на яку він чекав. Виходячи із вимог розумності та справедливості розмір грошового відшкодування моральної шкоди позивач визначив в сумі 10 000 грн. З урахуванням наведеного просив суд стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України, шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади на його користь 19 100 грн завданої матеріальної шкоди та 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями органу державної виконавчої служби, а також стягнути з Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби понесені судові витрати по оплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.

Крім того, заявив, що докази щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України надасть протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 04 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України. Призначено судове засідання на 30 червня 2021 року.

Позивач та його представник адвокат Філімонова О.С. в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник відповідача Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Настич Р.М. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав мотивуючи їх безпідставністю та необґрунтованістю, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. Зокрема, зазначив, що державний виконавець діяв в межах чинного законодавства та в повному обсязі вжив заходів щодо скасування постанови про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Жодних протиправних дій або бездіяльності допущено не було. Дії державного виконавця в порядку, передбаченому законодавством, не оскаржувались. Матеріали, долучені до справи, факт неправомірних дій (бездіяльності) державної виконавчої служби щодо здійснення виконавчого провадження стосовно позивача, у передбаченому законом порядку не встановлений, як і не встановлено причинного зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Розмір моральної шкоди позивачем не доведено і жодним чином не обґрунтованою.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області Кікало Л.С. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнала в повному обсязі, мотивуючи тим, що Головне управління не є розпорядником коштів Державного бюджету України та не веде єдиний казначейський рахунок. Саме Державна казначейська служба України, виступає в судових справах щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями або бездіяльністю державної влади, як орган, уповноважений державою провести відповідні перерахування за рахунок бюджетних коштів. Головне управління не є органом, що здійснює безспірне списання коштів державного бюджету за судовим рішенням про стягнення матеріальної та моральної шкоди, жодної шкоди позивачу не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, жодних прав та інтересів позивача не порушувало. Крім того, зазначає, що позовна заява та додані матеріали, не містять жодного рішення суду про визнання дій відповідачів протиправними або неправомірними, внаслідок чого порушено право позивача. Як і не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та тяжкими фізичними та моральними стражданнями, на які посилається позивач, так як позивачем не надано жодних доказів того, що ці фізичні та моральні страждання виникли внаслідок дій відповідачів.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми) в судове засідання не з`явився, згідно відзиву на позовну заяву (а.с.64-68), просив розгляд справи проводити без його участі, заявлені позовні вимоги не визнав в повному обсязі, мотивуючи тим, що матеріали, долучені до справи, факт неправомірних дій (бездіяльності) державної виконавчої служби щодо здійснення виконавчого провадження стосовно позивача у передбаченому законом порядку не встановлений, як і не встановлено причинного зв`язку між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Розмір моральної шкоди позивачем не доведено і жодним чином не обґрунтовано. Будь-які розрахунки та докази ним не надані.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України в судове засідання також не з`явився, згідно письмової заяви, просив розгляд справи проводити без його участі, щодо заявлених вимог покладається на розсуд суду.

Представник позивача надав відповідь на дані відзиви, відповідно до якої не погоджується з викладеними аргументами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У ст.129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Частиною першою ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 22 січня 2009 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області видано виконавчий лист у справі №2-1713/08р про стягнення з ОСОБА_1 , аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, з 04 листопада 2008 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с.89).

На підставі вказаного виконавчого листа 30 січня 2009 року державним виконавцем Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 11146557 (а.с.90).

15 лютого 2018 року державним виконавцем Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби у ВП № 11146557 винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України у зв`язку із наявністю заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів за шість місяців. Тимчасове обмеження встановлено до погашення заборгованості зі сплати аліментів в повному обсязі, згідно виконавчого листа №2-1713, виданого 22 січня 2009 року (а.с.92).

Супровідним листом від 01 березня 2018 року за №1995/14.6-25 на адресу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, Ічнянським районним відділом ДВС надіслано на виконання постанову про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 (а.с.94).

Згідно інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень у ВП №11146557, 05 квітня 2019 року державним виконавцем Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби винесено постанову про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами відносно ОСОБА_1 (а.с.26-37).

05 квітня 2019 року постановою державного виконавця Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби у ВП № 11146557, в зв`язку зі сплатою аліментів ОСОБА_1 в повному обсязі та відсутністю заборгованості, постановлено скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду особи з України, яке було встановлено постановою (Постанова про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 05 квітня 2019 року державним виконавцем) (а.с.97).

Постановою державного виконавця Ічнянського РВ ДВС від 25 березня 2021 року скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду особи з України відносно ОСОБА_1 НОМЕР_1 , яке було встановлено постановою про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 15 лютого 2018 року (а.с.99).

Згідно листа заступника начальника Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби від 01 квітня 2021 року, на підставі постанови про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 25 березня 2021 року у ВП №11146557, відомості стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що були внесені на виконання постанови Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 15 лютого 2018 року ВП №11146557 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України 30 березня 2021 року вилучено з відповідної бази даних Державної прикордонної служби (а.с.102).

При цьому, судом встановлено, що 22 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір на туристичне обслуговування щодо сімейної подорожі до Єгипту в період з 25 березня 2021 року по 01 квітня 2021 року (а.с.18-21).

Позивач сплатив вартість туристичних послуг на суму 19 100 грн, за договором на туристичне обслуговування від 22 березня 2021 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №5 від 22 березня 2021 року (а.с.22).

Крім того, позивачем на підтвердження заявлених вимог подано копію пасажирського квитка.

25 березня 2021 року заступником начальника 2-го відіпс впс «Бориспіль-1» капітаном Кудирком Б.С. прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу відповідно до постанови Ічнянського РВ ДВС у Чернігівській області від 15 лютого 2018 року у ВП №11146557 тимчасово обмежено у праві виїзду з України (а. с.24).

Відповідно до п.1 ч.9 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

При цьому, відповідно до ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

У справі Гочев проти Болгарії ( Gochev v. Bulgaria від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

Саме на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з постановами державного виконавця (п.8 ст.18 Закону України «Про Державну прикордонну службу»).

Інформацію про особу, стосовно якої діє тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, уповноважений орган Держприкордонслужби вилучає (знімає з контролю) з бази даних у разі винесення постанови про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду особи з України у разі погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі (п.5 Порядку взаємодії органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження).

При цьому, відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до ч.2 ст.87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час видачі виконавчого листа, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст.ст.1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.ст.1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.2, ч.1 ст.170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з ч.2 ст.48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до ч.2 ст. 30 ЦПК України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Тлумачення ч.2 ст.30 ЦПК України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача.

Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19).та постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №761/7165/17.

Судом встановлено, що 25 березня 2021 року рішенням службової особи Державної прикордонної служби України Голованю М.Л. відмовлено у перетині державного кордону у зв`язку із наявністю обмеження у праві виїзду за кордон згідно Постанови Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби у Чернігівській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 15 лютого 2018 року у ВП №11146557, у зв`язку з чим позивач не поїхав до Єгипту та зазнав збитків в розмірі вартості сплаченої путівки, а саме, 19 100 грн.

Постанова про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України постановлена державним виконавцем Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби у виконавчому провадженні № 11146557 15 лютого 2018 року у зв`язку із наявністю заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів за шість місяців. Тимчасове обмеження встановлено до погашення заборгованості зі сплати аліментів в повному обсязі, згідно виконавчого листа №2-1713, виданого 22 січня 2009 року

Проте, вказану заборгованість ОСОБА_1 погасив, в зв`язку з чим 05 квітня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про скасування тимчасового обмеження виїзду з України, проте, державним виконавцем скасовано постанову про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 05 квітня 2019 року.

Відповідна постанова від 15 лютого 2018 року залишилася чинною, її державний виконавець 05 квітня 2019 року, не скасував.

Як встановлено в ході розгляду справи, лише 30 березня 2021 року на підставі постанови про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 25 березня 2021 року у ВП №11146557, відомості стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що були внесені на виконання постанови Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 15 лютого 2018 року ВП №11146557 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Головним центром обробки спеціальної інформації вилучено з відповідної бази даних Державної прикордонної служби.

До цього часу, інших заходів щодо вилучення відповідних відомостей щодо постанови Ічнянського РВ ДВС ГТУЮ у Чернігівській області від 15 лютого 2018 року ВП №11146557 про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, державним виконавцем не здійснювалися.

З огляду на викладене, доводи представника Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби про те, що державним виконавцем вживалися заходи щодо скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, не заслуговують на увагу та жодними доказами не доведені.

Суд приходить до висновку, що бездіяльність Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) щодо неповідомлення Адміністрації Державної прикордонної служби України про скасування постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України від 15 лютого 2018 року ВП №11146557, перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку із виникненням матеріальних збитків ОСОБА_1 , у зв`язку із не зняттям обмеження у праві виїзду за межі України, тому є підстави для відшкодування позивачу матеріальної шкоди у розмірі її спричинення – 19 100 грн.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то суд виходить з наступного.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормою ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається з п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 25 травня 2001 року № 5 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»( з наступними змінами) відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд відповідно до роз`яснень, викладених у вищевказаній постанові Пленуму Верховного Суду України, має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої ст. 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2201), «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права являється адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеній в постанові № 641/7804/15-ц від 21 жовтня 2019 року.

Враховуючи, що у зв`язку із бездіяльністю державного виконавця, ОСОБА_1 зазнав моральних страждань, яке виразилось у переживаннях за втрачений відпочинок, суд приходить до висновку, про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, а також про те, що розмір моральної шкоди заявлений позивачем є завищеним.

Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку зі зривом подорожі, суд виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в розмірі 5 000 грн.

Крім того, суд враховує, що у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи, що суд зменшив суму моральної шкоди, що підлягає стягненню із відповідача Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) та позовні вимоги задоволено на 82,81 %, тому з Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 751 грн 91 коп. судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.12, 13, 81, 258-259, 263, 264, 265, 352, 354, 355, п.п.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми) та Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про відшкодування шкоди завданої незаконною бездіяльністю органу державної влади та його службовими особами – задовольнити частково.

Стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку призначеного для відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади на користь ОСОБА_1 19100 грн. завданої матеріальної шкоди та 5000 грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми).

Стягнути з Ічнянського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 751 грн. 91 коп.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Ічнянський районний суд Чернігівської області.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 02 липня 2021 року.

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканець АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Ічнянський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), місцезнаходження: Чернігівська область, м.Ічня, вул.Воскресінська, буд.26.

Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, місцезнаходження: м.Чернігів, вул.Реміснича, буд.27.

Треті особи: Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Суми), місцезнаходження: м.Суми, вул.Герасима Кондратьєва, буд.28.

Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, місцезнаходження: м.Київ, вул.Володимирська, буд.26.

Суддя Н.В.Фетісова