Рішення № 98059622, 23.06.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.06.2021 Справа №607/7271/21

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О.Я.,

за участі секретаря судового засідання Скали В. І.,

представника відповідача Кондрат Л. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4053802 від 11 квітня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції (далі – УПП в Тернопільській області ДПП) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4053802 від 11 квітня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що як вбачається із постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4053802 від 11 квітня 2021 року, на позивача ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за ч. 4 ст.122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 1 700 грн. Відповідно до даної постанови ОСОБА_1 11 квітня 2021 року о 15 год. 43 хв. керував колісним транспортним засобом марки «Honda», модель «Acord» державний номерний знак НОМЕР_1 у населеному пункті с. Озерна зі швидкістю руху (не зазначено) км./год. при дозволеній (не зазначено) км./год., швидкість вимірювалася лазерним вимірювачем TruCam LTI20/20 ТС000750, чим порушив п. 12.4 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст.122 КУпАП. Позивач покликається на те, що із оскаржуваної постанови не вбачається із якою швидкістю він рухався, а також не зазначено дозволену швидкість у вказаному вище населеному пункту. Окрім того, для сторони позивача незрозуміло чому ОСОБА_1 інкримінується ч. 4 ст. 122 КУпАП, тобто залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, хоча останній не вчиняв будь-якої дорожньо-транспортної пригоди. Як видно з матеріалів фотознімків, зроблених позивачем ОСОБА_1 , на момент фіксації швидкості руху автомобіля, яким керував позивач, прилад TruCam LTI20/20 ТС000750 перебував у руках поліцейського, а відтак прилад може дати більшу похибку, аніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, котрим керував позивач.

З підстав вищенаведених, ОСОБА_1 просить постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4053802 від 11 квітня 2021 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 грн скасувати, а провадження по справі закрити; стягнути з УПП в Тернопілсьькій області ДПП судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді від 29 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до УПП у Тернопільській області ДПП про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4053802 від 11 квітня 2021 року. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

21 травня 2021 року судом зареєстровано відзив на позову заяву, в якому представник УПП в Тернопільській області ДПП просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Покликається на те, що під час несення служби на авто дорозі М-12 «Стрий - Тернопіль - Кропивницький - Знам`янка» 11 квітня 2021 року працівниками УПП в Тернопільській області ДПП за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС000750) було виявлено порушення Правил дорожнього руху, а саме: водій транспортного засобу марки Honda Accord з номерним знаком НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 111 км/год, при дозволеній 50 км/год, чим порушив п. 12.9 (б) ПДР України. Після цього на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» було подано сигнал про зупинку транспортного засобу. Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог пп. 12.4, 12.9 (б) ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 122 КУпАП було прийнято рішення про складання адміністративних матеріалів щодо позивача. На в`їзді у населений пункт Смиківці як з боку м. Тернопіль, так і в напрямку м. Тернопіль встановлений дорожній знак 5.45 «Початок населеного пункту». Цей дорожній знак позначає найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимога Правил дорожнього руху України, що визначають порядок руху в населених пунктах. Застосування приладу TruCam LTI 20/20 є законним, оскільки визначене чинним Законом України «Про метрологію і метрологічну діяльність». Щодо твердження позивача про виключення лазерного вимірювача швидкості TruCam з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, представник відповідача звернув увагу на лист щодо надання інформації Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за вих. № 3423- 08/3679-09 від 28 січня 2019 року. Керуючись зазначеним листом, засоби вимірювальної техніки, які буди введенні в експлуатацію до моменту виключення типу ЗВТ з Державного реєстру ЗВТ, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Окрім того, як вбачається з листа ДП «Укрметртестстандарт» від 01 жовтня 2019 року № 22-38/49 лазерний вимірювач TruCam LTI 20/20 відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Щодо витрат на правничу допомогу представник відповідача зазначив, що заявлені представником позивача розмір витрат на правничу допомогу у сумі 3000 грн є неспівмірним відносно категорії справ, які розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Інших заяв по суті до суду не надходило.

Представник позивача, адвокат Синюк А. С. не з`явився в судове засідання, подав суду заяву, у якій просив суд розглянути справу за його відсутності та відсутності позивача, позов підтримав та просив задоволити.

Представник відповідача Кондрат Л. Р. в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечила із підстав, наведених у відзиві на позов.

Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4053802 від 11 квітня 2021 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 за те, що він 11 квітня 2021 року о 15 год. 43 хв. керував транспортним засобом марки «Honda», модель «Acord» державний номерний знак НОМЕР_1 в с. Смиківці, рухався зі швидкістю руху км/год. при дозволеній км/год. Швидкість вимірювалася лазерним вимірювачем TruCam LTI20/20 ТС000750, чим порушив п. 12.4 ПДР.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив постанову до суду та просить її скасувати, а провадження у справі – закрити.

Частиною першою ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь–які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою ст. 279 КУпАП передбачено, що посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Щодо посилання ОСОБА_1 на неправильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 122 КУпАП, то суд роз`яснює, що ч. 4 ст. 122 КУпАП (в редакції станом на час вчинення правопорушення) передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, а тому особою, яка виносила постанову вірно визначено статтю КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху.

За змістом п. 12.4 Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Водночас, суд бере до уваги посилання позивача на те, що із оскаржуваної постанови не вбачається із якою швидкістю рухався позивач ОСОБА_1 , а також не зазначено дозволену швидкість в вказаному вище населеному пункту.

Згідно ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Вимогам вказаної статті оскаржувана постанова не відповідає, оскільки в ній відсутній опис обставин, основна суть правопорушення, що впливає на кваліфікацію дій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме швидкість, з якою рухався автомобіль позивача, як і не зазначено дозволеної швидкості руху транспортного засобу.

За вказаних обставин, суд позбавлений можливості зробити висновок про перевищення водієм ОСОБА_1 встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів, оскільки, як було встановлено, у оскаржуваній постанові такі відомості відсутні. Вказана інформація повинна відображатись поліцейським при складенні постанови, оскільки є кваліфікуючою ознакою інкримінованого позивачу правопорушення, за відсутності якої особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото– і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото– і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Враховуючи вищевикладені положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію»,при проведенні фіксації швидкості руху певного транспортного засобу автоматична фото– і відеотехніка повинна бути розміщена в порядку, визначеному вказаною нормою Закону (в даному випадку стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото– і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону.

Суд зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення та стабільного утримання приладу TruCam LTI 20/ ТС000750, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача. Таким чином, суд доходить висновку, що фіксація швидкості руху транспортного засобу приладом TruCam у даній справі не є належним доказом.

Також слід зазначити, що контроль швидкості руху транспортних засобів працівниками поліції здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком - дорожній знак 5.70 «Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху », позаяк вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.

Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що працівник поліції здійснював контроль швидкості руху в межах дії дорожнього знаку 5.70 Правил дорожнього руху, що також ставить під сумнів правомірність його дій.

Відповідно до правил ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В силу ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, на відповідача покладено обов`язок доказування правомірності складення оскаржуваної постанови.

Однак, представником УПП в Тернопільській області ДПП не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення для притягнення останнього до адміністративної відповідальності з дотриманням визначеної законом процедури.

Тому, суд приходить до висновку, що відповідачем вказаний обов`язок не виконано і не спростовано доводів позивача про неправомірність винесення оскаржуваної постанови.

У відповідності до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За таких обставин суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 до УПП у Тернопільській області ДПП про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН № 4053802 від 11 квітня 2021 року підставним та підлягає до задоволення.

Щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до частин 1, 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу наведених норм можна зробити висновок про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи позивачем додано:

?ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 21 квітня 2021 року;

?свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність серії ТР № 000301.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року №23–рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Верховним Судом у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

Суду не надано належним чином оформленого платіжного документу на перерахування суми коштів за надання правової допомоги.

Також суду не надано жодного документу, який має посилання на адміністративну справу, в межах якої мають бути сплачені ці кошти.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).

Верховний Суд України у постанові від 01 жовтня 2002 року № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №806/2143/18 (адміністративне провадження №К/9901/4571/19).

Судом встановлено, що у матеріалах адміністративної справи відсутні докази, які достовірно підтверджували б факт понесених позивачем витрат на правову допомогу, що є підставою для відмови у стягненні з відповідача на користь позивача суми витрат на правову допомогу.

Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином із відповідача УПП в Тернопільській області ДПП слід стягнути судові витрати у розмірі 454,00 грн.

На підставі ст.ст. 9, 122, 247, 251, 258, 280, 288, 289 КУпАП, та керуючись ст.ст. 9, 19, 20, 72–77, 242, 244–246, 257, 271, 286 КАС України, Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, суд,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4053802 від 11 квітня 2021 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1 700,00 (однієї тисячі сімсот) гривень – скасувати, а провадження по справі закрити.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України, до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , паспорт серія НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ: 40108646, адреса місцезнаходження: вул. Котляревського, буд. 24, м. Тернопіль, 46033.

Головуючий суддяО. Я. Герчаківська