Рішення № 98059094, 22.06.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/3085/21

Справа № 522/18572/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі судового засідання – Лисенко А.О..,

розглянувши у судовому засіданні в залі Приморського районного суду м.Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 23.10.2020 року надійшов позов ОСОБА_1 , пред`явлений до Одеської міської ради, за яким просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 190 кв.м., спрямовану у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , згідно плану.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що на праві власності йому, ОСОБА_1 , належить житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , та земельна ділянка, пл.0,0640 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель. Вказував, що в даному будинку проживає він разом із батьком – ОСОБА_2 та сином – ОСОБА_3 .. До цього будинку належить прибудинкова територія, пл. 190, 0 кв.м. (14*14) спрямована у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , згідно плану. Вказував, що на цій території були розташовані дворові приміщення (сараї), які він придбав у 2002 році у ОСОБА_4 ; сарай, фруктове дерево, маленький дачний будинок із дерев`яною верандою, придбані ним в 2002 року у ОСОБА_5 ; сарай для зберігання дров та літню вбиральню з погребом, придбані ним у ОСОБА_6 . Вказував, що дані приміщення він зніс та використовував цю прибудинкову територію для прокладання нової каналізаційної системи від його будинку до врізки у систему міської каналізації, довжиною 15 м, яка проходила по АДРЕСА_2 . Вказував, що дана земельна ділянка також є єдиним пожежним під`їздом до його будинку, про що свідчить технічний паспорт. Вказував, що дану земельну ділянку він огородив високим бордюром червоного кольору з метою запобігання можливості паркувати на ній автомобілі, виклав ділянку декоративною плиткою, довжиною 15 м із червоної глини, дбав про дерева, яка розташовані на цій земельній ділянці, постійно володів та користування нею. За викладеного, вважає, що за ним може бути визнано право власності на вказану земельну ділянку у порядку ст. 344 ЦК України.

Ухвалою суду від 03.11.2020 року позов було залишено без руху через несплату позивачем судового збору у повному обсязі. До суду 13.11.2020 року надійшла заява позивача, згідно якої просив вирішити питання про відкриття провадження у справі, посилаючись на те, що суд може самостійно визначити розмір судового збору із наступним стягненням недоплаченої або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову.

Ухвалою суду від 19.11.2020 року провадження у справі було відкрито та справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 14.12.2020 року.

Розгляд справи 14.12.2020 року був відкладений на 01.03.2021 року за клопотанням представника Одеської міської ради із наданням часу на подання відзиву.

До суду 21.12.2020 року надійшов відзив представника Одеської міської ради, згідно якого просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність порушеного, невизнаного чи оспорюваного права позивача, що свідчить про відсутність спору між ним. Вказував, що матеріали позову не містять будь-яких посилань позивача з приводу того, які його права та інтереси порушенні; не містять доказів звернення позивача до міської ради з заявами щодо передачі йому земельної ділянки у користування чи у власність. Додатково посилався на необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , вказував, що набуття права власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення суду не є можливим. Окрім того, не надано достовірних доказів щодо користування позивачем даною земельною ділянкою з 2002 року, відсутні підстави для визнання права власності за набувальною давністю. Також зазначив, що визнавши право власності на земельну ділянку, суд фактично прийме на себе дискреційні повноваження міської ради як органу місцевого самоврядування щодо вирішення питання розпорядження землями комунальної власності. Вважають, що даний позов, пред`явлений позивачем із метою спрощення або уникнення складної процедури оформлення прав на земельну ділянку, що належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси. Окрім того, земельна ділянка, на яку позивач просить визнати право власності, не є сформованою, а тому не може бути об`єктом цивільних прав та визнання права власності на неї не є можливим. За викладеного просив відмовити у позові.

Розгляд справи 01.03.2021 року був відкладений на 12.04.2021 року за клопотанням позивача з наданням часу на ознайомлення з відзивом та підготовки відповіді на нього.

Відповідь на відзив позивача надійшла до суду 12.03.2021 року, згідно якої зазначив, що він звертався до Департаменту ДАБІ в Одеській області та голови Одеської міської ради з приводу вказаної земельної ділянки.

У підготовче засідання 12.04.2021 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином; надали до суду заяви, згідно яких не заперечували проти закриття підготовчого провадження по справі та призначення останньої до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 12.04.2021 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до розгляду по суті на 22.06.2021 року.

У судовому засіданні 22.06.2021 року були присутні: позивач разом із представником ОСОБА_7 , представника міської ради – Хаматуліна О.С..

Позивач та представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 із 2002 року вільно користувався спірною земельною ділянкою, яка є прилеглою до його будинку, та на якій були розташовані будівлі придбані ним у сусідів в 2002 році та в подальшому знесені. Позивач вказував, що дана земельна ділянка є центральним під`їздом до його будинку, він її облаштував та використовував за згоди сусідів.

Представник міської ради заперечувала проти вимог та просила відмовити за обставин та пояснень, викладених ними у відзиві. Посилалась на те, що існує окремий порядок отримання земельної ділянки у користування, у свою чергу позивач до них із цього приводу не звертався. Вважає, що матеріали позову не містять беззаперечних доказів користування позивача спірної земельною ділянкою з 2002 року.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи, приходить до наступних висновків.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач є власником житлового будинку та земельної ділянки, пл.0,0640 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, за адресою АДРЕСА_2 , про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.12.2007 року (а.с.3) та державний акт серії Р1 №476990 від 23.12.2002 року на право приватної власності на землю (а.с.4).

Згідно технічного паспорту, виготовленого 25.12.2007 року на ім`я ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , вбачається, що ним фактично зайнята земельна ділянка 640 кв.м..

Згідно обґрунтування позову, до цього будинку належить прибудинкова територія, пл.190, 0 кв.м.(14*14) спрямована у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . На цій території були розташовані дворові приміщення (сараї), які позивач придбав у 2002 році у ОСОБА_4 ; сарай, фруктове дерево, маленький дачний будинок із дерев`яною верандою, придбані ним в 2002 року у ОСОБА_5 ; сарай для зберігання дров та літню вбиральну з погребом, придбані ним у ОСОБА_8 . З посиланням на те, що він облагородив вказану земельну ділянку та вільно нею користувався з 2002 року, позивач вважає, що за ним може бути визнано право власності на земельну ділянку, площею 190 кв.м., спрямовану у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , згідно плану, у порядку ст. 344 ЦК України.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до вимог статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Водночас, судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Так, за приписами ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а за пунктом 2 статті 22 Закону України „Про столицю України - місто-герой Київ" Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.

Згідно зі статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

За ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Відповідно до ст.119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Отже, умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку встановлений Земельним кодексом України.

За ч.1 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 345 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки.

Відповідно до частин 1-3 статті 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є, зокрема, фізичні особи та юридичні особи. Однак, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісне володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

При цьому, у випадку якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може застосувати унормований статтею 344 ЦК України спосіб набуття права власності, оскільки відсутня безумовна умова - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився би із ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, який різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), що перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк становить десять років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 р. у справі № 910/17274/17.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Верховний Суд визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Отже, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна, не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Аналогічні правові позиції висловлені Верховним судом у постановах від 30 квітня 2021 року по справі № 756/15738/17, від 29 квітня 2021 року по справі № 466/9865/17.

Судом також враховуються висновки, що зроблені Верховним Судом України в справі № 742/2916/15-ц. Зокрема, не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій ст. 119 ЗК України, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України). Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виріщуючи спір, суд вбачає, що позивачем не надано беззаперечних та достовірних доказів вільного та добросовісного користування земельною ділянкою, пл.190, 0 кв.м. (14*14), спрямованою у бік двору житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , право власності на яку він просив визнати.

Суд вбачає, що власником даної земельної ділянки є територіальна громада в особі Одеської міської ради, у свою чергу позивач у порядку, передбаченого чинним законодавством, не отримував спірну ділянку ні в користування, ні в володіння.

Таким чином, позивач знав, що земельна ділянка є комунальною власністю міста, тому він не може бути добросовісним користувачем. Для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Окрім того, надана позивачем розписка ОСОБА_5 про придбання ним підсобного приміщення, який знаходиться на території двору по АДРЕСА_2 , не свідчать про отримання ним права володіння спірною ділянкою, на яку не було право власності у ОСОБА_5 .. Окрім того, адреси спірної ділянки та місця розташування підсобного приміщення є відмінними.

Розписки ОСОБА_4 та ОСОБА_9 (датовані 2003 року) не свідчать про те, що позивач користування спірною ділянкою за будь-яких правових підстав; в них викладені лише згоди сторін щодо здійснення позивачем ремонтних робіт за адресою його будинку. При цьому ОСОБА_4 та ОСОБА_10 також не мали права власності на цю земельну ділянку.

Отже, з боку позивача не надано доказів щодо безперервності користування позивачем спірною земельною ділянкою протягом 18 років, власником якої є територіальна громада.

Ураховуючи викладене, суд вбачає відсутність всіх елементів юридичного складу, необхідного для можливості визнання за позивачем права власності на спірні приміщення за набувальною давністю, що є правовою підставою для відмови в задоволенні позову.

Крім того згідно ст.79-1 ЗК :

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

За викладеного, та враховуючи що позивач не звертався до Одеської міської ради з відповідною заявою про надання у власність земельної ділянки, земельна ділянка як об`єкт цивільних прав не сформована, суд доходить висновку про недоведеність порушення прав позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, й відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно дост. 141 ЦПК України, оскільки в задоволенні позову відмовлено, суд відносить судові витрати на рахунок позивача, підстави для їх перерозподілу між сторонами справи відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.15.16 , 344 ЦК України, ст.ст..79-1, 81,119,120 ЗК України, ст. ст. 2, 3 – 13, 19, 44, 48, 49, 64, 76, 81, 84, 89, 95, 102, 110, 133, 141, 241, 247, 258 – 259, 263 – 265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку- відмовити.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 02.07.2021 року.

Суддя: Домусчі Л.В.