Рішення № 98056691, 29.06.2021, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/3076/19

Провадження № 2/309/522/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді Сідей Я.Я.

з участю секретаря судового засіданні Дюрдь А.І.

прокурора Худан І.І.

представника Хустської міської ради Андрейко М.В.

відповідача ОСОБА_1

адвоката Потьомкіна О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хуст за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом:

Хустської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хустської міської ради

до

ОСОБА_1

про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, суд –

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Хустської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хустської міської ради звернувся до Хустського районного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 55 333, 42 гривень та судових витрат по справі. Посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1955 від 12.04.2007 року набув у власність будівлю складу за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці комунальної власності, загальною площею 0.1100 га.

18.05.2007 році ОСОБА_1 звернувся із заявою до Хустської міської ради про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0,1300 та., для ведення комерційної діяльності - обслуговування належної на праві власності будівлі, за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2 Рішення VIII сесії V скликання Хустської міської ради № 504 від 26.10.2007 року, відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1300 га., в АДРЕСА_1 , для комерційної діяльності.

28.08.2019 року земельним відділом управління з питань майна комунальної власності виконавчого комітету Хустської міської ради, проведено заходи у порядку ст. 189 Земельного кодексу України щодо використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 , про що складено Акт обстеження земельної ділянки АДРЕСА_2 .

Обстеженням встановлено, що згідно договору купівлі - продажу нерухомого майна № 1955 від 12.04.2007 та акту прийому-передачі № 6, право власності на частину нежитлової будівлі складу №6, площею 813,3 кв.м, по АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 .

На підставі рішення Хустської міської ради № 504 від 26.10.2007 р. ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Пунктом 4 вказаного рішення визначено необхідність подання проекту землеустрою на затвердження сесії Хустської міської ради земельної ділянки та передачі в користування земельної ділянки.

Відповідачем ОСОБА_1 , станом на 28.08.2019 р. (дата проведення обстеження земельної ділянки), не здійснено заходи щодо виконання вищевказаного пункту рішення Хустської міської ради від 26.10.2007 № 504 в частині подання проекту землеустрою на затвердження сесії Хустської міської ради.

Відповідно до Акту обстеження земельної ділянки № 1 від 28.08.2019 р., ОСОБА_1 використовується земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0, 1100 га., без виникнення права власності/користування земельної ділянки та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Разом з цим встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач не має прав ні власника, ні землекористувача щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , тобто у порушення ст. 125 ЗК України користується земельною ділянкою за цією адресою без документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою.

Правовий механізм переходу права на землю, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст. 377 Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті закону, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За приписами ст. 14.1.147 Податкового кодексу України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

ОСОБА_1 не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки за адресою, АДРЕСА_1 , а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). При цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про оренду землі» та п. 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

За приписами ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

В порушення вищевказаних норм, договір оренди земельної ділянки за адресою, АДРЕСА_1 , на якій розміщена будівля складу, власником якої є Відповідач, не укладено.

Орендна плата за її використання відповідачем не сплачується, що підтверджується листом №18723/10/07-16-56, наданим Хустським управлінням ГУ ДФС у Закарпатській області.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 з моменту набуття права власності на нерухоме майно (12.04.2007 р.) до теперішнього часу не оформив правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 зберіг у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст.1214 ЦК України Відповідач міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомості, що розташований на земельній ділянці, а саме з 12.04.2007 року.

У даних правовідносинах неотриманні Хустською міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправданого очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади м. Хуст.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Отже, відповідач ОСОБА_1 (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Хустською міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок Хустської міської ради.

Беручи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного суду ОСОБА_1 повинен повернути Хустській міській раді кошти, які вона зберіг у вигляді несплаченої орендної плати з вирахуванням фактично сплачених коштів (земельного податку).

Рішенням Хустської міської ради Закарпатської області № 639 від 11.04.2012 «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Хуст Закарпатської області» встановлено базову вартість 1 кв.м. землі по м. Хуст, (з урахуванням коефіцієнту індексації за 2011 рік - 1,000) в розмірі 66,13 грн./кв.м.

Рішенням Хустської міської ради № 99 від 11.03.2016 «Про впорядкування рішень Хустської міської ради щодо встановлених розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Хуст» встановлено ставку орендної плати за користування земельними ділянками для комерційного використання у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки останніх.

Відповідно до листа №18723/10/07-1656, наданим Хустським управлінням ГУ ДФС у Закарпатській області, ОСОБА_1 протягом 2016- 2019 рр. земельний податок не сплачувався.

Відповідно до розрахунку Хустської міської ради за період з 01.09.2016 року по 31.08.2019 року розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив:

в період з 01.09.2016 по 31.12.2016 - 1459,49 грн. за місяць (який складається з нормативної грошової оцінки – 583 796,40 грн.; ставки річної орендної плати - 3,00%, коефіцієнту Км2 - 1,22; коефіцієнту КмЗ - 1,47; коефіцієнту місця розташування земельної ділянки - 2,50, коефіцієнту індексації - 1,7900, відсотку строку оренди - 100,00%). Тобто, за період з 01.09.2016 по 31.12.2016 ОСОБА_1 мав би сплатити до бюджету 5 837, 96 грн.

в період з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 1546,73 грн. за місяць (який складається з нормативної грошової оцінки - 618 693,72 грн.; ставки річної орендної плати - 3,00%, коефіцієнту Км2 - 1,22; коефіцієнту КмЗ - 1,47; коефіцієнту місця розташування земельної ділянки - 2,50, коефіцієнту індексації - 1,8970, відсотку строку оренди - 100,00%). В період з 01.01.2017 по 31.12.2017 ОСОБА_1 мав би сплатити до бюджету 18 560, 81 грн.

в період з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 1546,73 грн. за місяць (який складається з нормативної грошової оцінки - 618 693,72 грн.; ставки річної орендної плати - 3,00%, коефіцієнту Км2 - 1,22; коефіцієнту КмЗ - 1,47; коефіцієнту місця розташування земельної ділянки - 2,50, коефіцієнту індексації - 1,8970, відсотку строку оренди - 100,00%). Протягом 12 місяців 2018 року, тобто з 01.01.2018 по 31.12.2018 ОСОБА_1 мав би сплатити до бюджету 18 560, 81 грн.

в період з 01.01.2019 по 31.08.2019 - 1546,73 грн. за місяць (який складається з нормативної грошової оцінки - 618 693,72 грн.; ставки річної орендної плати - 3,00%, коефіцієнту Км2 - 1,22; коефіцієнту КмЗ - 1,47; коефіцієнту місця розташування земельної ділянки - 2,50, коефіцієнту індексації. - 1,8970, відсотку строку оренди - 100,00%). З 01.01.2019 по 31.08.2019 ОСОБА_1 мав би сплатити до бюджету 12 373, 84 грн.

Таким чином, згідно з проведеним розрахунком Хустською міською радою, загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.09.2016 р. по 31.08.2019 р., які підлягають стягненню складає 55 333,42 грн.

Саме цю суму не отримав позивач, але міг би отримати в разі укладення між ним і відповідачами договору оренди землі. ОСОБА_1 користується земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.1100 га. без укладення договору оренди землі, у зв`язку з чим значні грошові кошти від сплати орендної плати не отримує бюджет міської ради. Неповернення Хустській міській раді безпідставно збережених коштів за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Хуст в особі Хустської міської ради в частині можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення нагальних потреб територіальної громади.

Хустська міська рада відповідно до вимог п.п. З, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» та ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України є органом, який від імені територіальної громади здійснює права власника щодо спірних земельних ділянок. Крім того, відповідно до вимог ст. ст. 2, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» Хустська міська рада є органом, через який територіальною громадою м. Хуст безпосередньо здійснюється місцеве самоврядування.

Водночас, відповідно до листа від 14.08.2019 р. № 1522/02-12, Хустська міська рада не має можливості вжити заходи в судовому порядку щодо стягнення з відповідача коштів за фактичне користування земельною ділянкою шляхом у зв`язку з обмеженістю бюджетних призначень па оплату судового збору. З огляду на вказане, просить місцеву прокуратуру вжити заходів для вирішення спірного питання шляхом пред`явлення позовної заяви в її інтересах.

Посилаючись на ст.ст. 131-1, 140 Конституції України, ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» оскільки Хустською міською радою, в даному випадку, неналежним чином здійснюється захист інтересів держави, прокурор просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Хустської міської ради безпідставно збережені кошти у сумі 55 333,42 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч триста тридцять три гривні сорок дві копійки) та стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Закарпатської області сплачений судовий збір у розмірі 2007 гривень.

В судовому засіданні прокурор Худан І.І. підтримав позовну заяву та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, на підставах зазначених у позовній заяві.

Представник Хустської міської ради Андрейко М.В. в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 , його представник – адвокат Потьомкіна О.М. в судовому засіданні заперечили проти задоволення позову, посилаючись на письмові пояснення, долучені до матеріалів справи. Просили у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні судом встановлено, що 18.05.2007 році ОСОБА_1 звернувся із заявою до Хустської міської ради про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 0,1300 та., для ведення комерційної діяльності - обслуговування належної на праві власності будівлі, за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 2 Рішення VIII сесії V скликання Хустської міської ради № 504 від 26.10.2007 року, відповідачу ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1300 га., в АДРЕСА_1 , для комерційної діяльності.

Актом обстеження земельної ділянки № 1 від 28.08.2019 року проведеним земельним відділом управління з питань майна комунальної власності виконавчого комітету Хустської міської ради встановлено, що згідно договору купівлі - продажу нерухомого майна № 1955 від 12.04.2007 та акту прийому-передачі № 6, право власності на частину нежитлової будівлі складу №6, площею 813,3 кв.м, по АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 .

На підставі рішення Хустської міської ради № 504 від 26.10.2007 р. ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Пунктом 4 вказаного рішення визначено необхідність подання проекту землеустрою на затвердження сесії Хустської міської ради земельної ділянки та передачі в користування земельної ділянки.

Відповідачем ОСОБА_1 , станом на 28.08.2019 р. не здійснено заходи щодо виконання вищевказаного пункту рішення Хустської міської ради від 26.10.2007 № 504 в частині подання проекту землеустрою на затвердження сесії Хустської міської ради.

Відповідно до Акту обстеження земельної ділянки № 1 від 28.08.2019 р., ОСОБА_1 використовується земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0, 1100 га., без виникнення права власності/користування земельної ділянки та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач ОСОБА_1 не має прав ні власника, ні землекористувача щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , тобто користується земельною ділянкою за цією адресою без документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою.

Прокурор у своїй позовні заяві зазначає про те, що ОСОБА_1 з моменту набуття права власності на нерухоме майно (12.04.2007 р.) до теперішнього часу не оформив правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею у зв`язку з чим, ОСОБА_1 зберіг у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати за користування вищевказаною земельною ділянкою, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України, випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

По-перше, відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1100 га.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м. Хуст в особі позивача. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Хуст в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельного ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

При цьому прокурор зауважує, що Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений Постановою КМУ від 19.04.1993 року № 284 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин оскільки він розрахований на застосування лише у деліктних правовідносинах, та інших вичерпно визначених в його пункті 1 випадках (вилучення (викупу) та тимчасове зайняття земельних ділянок, встановлення обмежень щодо їх використання, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведення їх у непридатний для використання стан та неодержання доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок).

На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для стягнення безпідставно збереженого майна (коштів) за п. 4 ч. З ст. 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення "виправданого очікування" відповідно до загальновизнаної практики Європейського суду з прав людини.

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини «Федоренко проти України» від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах неотриманні Хустською міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини «виправданого очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади м. Хуст.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Отже, відповідач ОСОБА_1 (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а Хустською міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок Хустської міської ради.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України). На суд покладається обов`язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1ст. 13 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд (ст.13 ЦПК України).

Актом № 1 обстеження земельної ділянки від 28.08.2019 року зазначено, що ОСОБА_1 не здійснено заходи щодо виконання п. 4 рішення Хустської міської ради від 26.10.2007р. № 504 в частині подання проекту землеустрою на затвердження сесії Хустської міської ради та передачі в користування земельної ділянки площею 0,13 га.

В той же час актом зазначено, що згідно обстеження на місцевості, нежитлова будівля розташована на земельній ділянці орієнтовною площею 0,11га.

Отже з акту обстеження незрозумілим є площа земельної ділянки 0,13га. чи 0,11га.

Також Актом зазначено, що земельна ділянка використовується ОСОБА_1 для комерційної діяльності. Однак позивачем не надано жодного доказу того, що відповідач використовую зазначену земельну ділянку в комерційних цілях.

Згідно ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до п.6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Спірна земельна під нерухомим майно не сформована як об`єкт цивільних прав у розумінні положень ст. 79-1 Земельного кодексу України, що є визначальним для обчислення суми безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності, право користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Для стягнення коштів безпідставно збереженої орендної плати, реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі має першочергове значення, адже лише сформовані земельні ділянки можуть передаватись в оренду. Державна реєстрація земельної ділянки комунальної власності, яка запланована для передачі в оренду не здійснена.

В матеріалах справи міститься розрахунок суми безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати № 1 від 28.08.2019 р., який зроблений на підставі нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Підставою для визначення розміру орендної плати є витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який отримується за даними ДЗК.

Однак до позовної заяви позивачем не додано доказів проведення нормативної грошової оцінки землі із визначенням всіх необхідних даних. Не додано витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, що позбавляє відповідача і суд з`ясування, чи розроблялася, погоджувалася та затверджувалася нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки у визначеному законодавством порядку, а також джерела вихідних даних для розрахунку.

Доданий позивачем розрахунок суми безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати № 1 від 28.08.2019р., розроблений шляхом арифметичного розрахунку, є неналежним доказом на підтвердження суми заявленої до стягнення, у зв`язку з чим позивачем не доведено розмір суми безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.

Отже, враховуючи, що позивач не довів факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем, що є обов`язком позивача відповідно до засад змагальності сторін за ст. 12 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, суд погоджується з доводами представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Потьомкіної О.М. щодо відсутності повноважень прокурора на вказаний позов, з огляду на наступне.

Так, прокурор звертаючись до суду із вказаною позовною заявою, посилаючись на відповідні положення законодавства, зазначає, що спрямованість прокурора у вказаній справі направлена на захист інтересів держави, оскільки неповернення Хустській міській раді безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Хуст в особі Хустської міської ради в частині можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення нагальних потреб територіальної громади. А також, посилаючись на лист від 14.08.2019 № 1522/02-12 згідно якого Хустська міська рада не має можливості вжити заходи в судовому порядку щодо стягнення з відповідача коштів за фактичне користування земельною ділянкою шляхом у зв`язку з обмеженістю бюджетних призначень па оплату судового збору. З огляду на вказане, просить місцеву прокуратуру вжити заходів для вирішення спірного питання шляхом пред`явлення позовної заяви в її інтересах.

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

З позову встановлено, що з ним до суду звернувся заступник керівника Хустської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хустської міської ради.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.1 ст.129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду (справа №806/1000/17) від 25.04.2018 року).

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист, інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. (Постанова від 09 січня 2019 року у справі № 465/3551/16, провадження № 61 -34381 св 18 Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду).

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 по справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17.

Водночас, суд констатує, що представник Хустської міської ради активно приймав участь у справі.

Отже, прокурор не навів достатніх доказів та підстав, які свідчать про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються судом, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення п.3 ч.1 ст. 131 -1 Конституції України.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку про відсутність достатніх підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, оскільки керівник Хустської місцевої прокуратури у позові не зазначив у чому саме полягає порушення інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду; не надав доказів, якими підтверджується наявність підстав для представництва вказаного суб`єкта владних повноважень та дотримання порядку звернення до суду, визначеного ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а відтак відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258-268 ЦПК України, ст. 131-1 Конституції України, ст. 16 ЦК України, суд –

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Хустської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хустської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Суддя Хустського

районного суду: Сідей Я.Я.