Рішення № 98054430, 02.07.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2021м. ДніпроСправа № 904/4447/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія - Нафтокомерц" (м. Радомишль, Житомирська область, )

до Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" (м. Кам`янське, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару № 03-08/2020 від 03.08.2020 у загальному розмірі 94 387 грн. 87 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія - Нафтокомерц" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" (далі - відповідач) заборгованість за договором про закупівлю товару № 03-08/2020 від 03.08.2020 у загальному розмірі 94 387 грн. 87 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 72 421 грн. 98 коп. - основний борг;

- 2 477 грн. 94 коп. - пеня;

- 2 658 грн. 49 коп. - інфляційні втрати;

- 592 грн. 70 коп. - 3% річних;

- 16 236 грн. 76 коп. - збитки у вигляді упущеної вигоди.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товару № 03-08/2020 від 03.08.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем на підставі видаткової накладної № Рн201221/004 від 21.12.2020 на суму 51 731 грн. 76 коп. та видаткової накладної № Рн201231/001 від 31.12.2020 на суму 20 690 грн. 22 коп. товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 72 421 грн. 98 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 07.01.2020 по 19.04.2021 в сумі 2 477 грн. 94 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з 07.01.2020 по 19.04.2021 в сумі 2 658 грн. 49 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 07.01.2020 по 19.04.2021 в сумі 592 грн. 70 коп. Також, позивач на підставі пункту 8.1. договору нарахував та просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди у загальному розмірі 16 236 грн. 76 коп., посилаючись на істотну різницю у цінах, що виникла за період несвоєчасного розрахунку за отримане паливо після значного зростання.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. 00 коп.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2021 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. суду № 22385/21 від 06.05.2021).

Ухвалою суду від 06.05.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від позивача надійшло клопотання про залучення співвідповідача (вх. суду № 24599 від 19.05.2021), в якому він просив суд залучити до участі у справі у якості співвідповідача Кам`янську міську раду, посилаючись на те, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комунальне підприємство Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" перебуває в стані припинення, а засновником вказаного підприємства є Кам`янська міська рада, яка у випадку недостатності коштів для погашення спірної заборгованості буде нести субсидіарну відповідальність в межах внеску у статутний фонд КП Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду".

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.04.2021, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вулиця Головна Селищна, будинок 2, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с. 38).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 06.05.2021 отримав 18.05.2021, що вбачається з поштового повідомлення № 4930015332478, отже завчасно (а.с. 74).

Так, ухвалою суду від 06.05.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання ухвали суду - 18.05.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 02.06.2021 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 02.07.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати; наявність підстав для стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат, 3% річних та збитків (упущеної вигоди).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 03.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія - Нафтокомерц" (далі - постачальник, позивач) та Комунальним підприємством Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" (далі - покупець, відповідач) укладено договір про закупівлю товару № 03-08/2020 (далі - договір, а.с.12-17), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві нафтопродукти в асортименті, в подальшому іменовані товар (Код по ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти (09134200-9 дизельне паливо; 09132000-3 бензин), а покупець зобов`язується прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість на умовах даного договору. Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару: "Нафта і дистиляти" (бензин, паливо дизельне), а саме:

- бензин А-92 (по скретч-карткам) - 24 500 літрів;

- бензин А-95 (по скретч-карткам) - 11 000 літрів;

- дизельне паливо (по скретч-карткам) - 23 000 літрів.

Додатково до основного зобов`язання постачальник зобов`язується зберігати проданий товар до дати поставки на умовах договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 11.8. договору сторони визначили, що термін дії договору встановлюється з 03.08.2020 та діє до 31.12.2020 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання сторонами.

До договору сторонами було підписано додаток № 1 - Перелік АЗС постачальника в м Кам`янському та їх місцезнаходження (а.с.18).

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У розділі 2 договору сторони погодили умови щодо ціни товару та загальної суми договору, а саме:

- ціна за одиницю товару включає всі податки, збори та інші обов`язкові платежі до бюджетів, передбачені чинним законодавством України. До ціни товару входить також вартість зберігання товару постачальником в резервуарах АЗС протягом 1 календарного року (пункт 2.1. договору);

- загальна сума договору становить суму вартості товару, поставленого протягом терміну дії договору, згідно додаткові до договору (пункт 2.2. договору);

- ціна на товар встановлюється в національній валюті України за 1 літр, включаючи ПДВ. Очікувана загальна сума договору на 2020 рік становить 1 020 440 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ:

- бензин А-92 по скретч-карткам - 17 грн. 28 коп.;

- бензин А-95 по скретч-карткам - 18 грн. 40 коп.;

- дизельне паливо по скретч-карткам - 17 грн. 16 коп. (пункт 2.3. договору);

- остаточна ціна договору визначається за підсумком заявок, поданих і оплачених замовником постачальнику протягом строку дії договору всіх видаткових накладних, оформлених за договором (пункт 2.4. договору);

- ціна за одиницю товару може бути змінена за взаємною згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди. Ціна за одиницю товару може бути змінен6а не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що визначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі (пункт 2.5. договору).

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем та відповідачем в процесі дії договору, були підписані Додаткові угоди № 1 від 06.08.2020 та № 2 від 10.09.2020, в яких сторонами погоджувалися внесення змін щодо ціни товару (а.с.19-20).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У відповідності до умов пункту 3.1. договору після погодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару (товарної продукції) шляхом підписання відповідного додатку до договору, постачальник надає за видатковою накладною покупцю картку(и)/скретч-картку(и) на пальне встановленої форми відповідного номіналу (далі по тексту - картка(и)/скретч-картка(и) на пальне). Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної на товар

Згідно з умовами пункту 3.4. договору датою поставки товару є дата отримання оператором АЗС картки на пальне від клієнта.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 21.12.2020 та 31.12.2020 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 72 421 грн. 98 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № Рн201221/004 від 21.12.2020 на суму 51 731 грн. 76 коп. (а.с.21);

- видаткової накладної № Рн201231/001 від 31.12.2020 на суму 20 690 грн. 22 коп. (а.с.23).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані представником відповідача та скріплені печаткою покупця.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає пункт 5.2. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за видатковими накладними від 21.12.2020 та від 31.12.2020 відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у розділі 4 договору сторонами були визначені умови щодо порядку здійснення розрахунків, а саме:

- розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривнях. Вид розрахунків - безготівковий, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець може здійснити розрахунок за товар (пункт 1.1. договору) в готівковій формі шляхом внесення готівки на поточний рахунок постачальника в установі банку у відповідності із вимогами чинного законодавства (пункт 4.1. договору);

- розрахунки між замовником та постачальником здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10 банківських днів після підсипання сторонами акту приймання-передачі або видаткової накладної (пункт 4.2. договору).

Враховуючи вказане, судом встановлено, що строк оплати поставленого позивачем товару є таким що настав у такі терміни:

- за видатковою накладною № Рн201221/004 від 21.12.2020 на суму 51 731 грн. 76 коп. граничним строком оплати є 06.01.2021;

- за видатковою накладною № Рн201231/001 від 31.12.2020 на суму 20 690 грн. 22 коп. граничним строком оплати є 19.01.2021.

В порушення вказаних вище умов договору (пункту 4.2. договору), відповідач поставлений 21.12.2020 та 31.12.2020 у визначені договором порядку та терміни не оплатив.

Отже, свої зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем 21.12.2020 та 31.12.2020 товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 72 421 грн. 98 коп. (51 731,76 + 20 690,22). Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 07.01.2020 по 19.04.2021 в сумі 2 477 грн. 94 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з 07.01.2020 по 19.04.2021 в сумі 2 658 грн. 49 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 07.01.2020 по 19.04.2021 в сумі 592 грн. 70 коп. Також, позивач на підставі пункту 8.1. договору нарахував та просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди у загальному розмірі 16 236 грн. 76 коп., з огляду на істотну різницю у цінах, що виникла за період несвоєчасного розрахунку за отримане паливо після значного зростання. Вказані суми відповідачем у добровільному порядку не сплачені. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 21.12.2020 та 31.12.2020 товару на загальну суму 72 421 грн. 98 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 72 421 грн. 98 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до пункту 8.3. договору у випадку прострочення оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час порушення зобов`язання, від суми заборгованості, за кожний день прострочення (крім випадку затримки оплати товару через відсутність бюджетного фінансування).

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 8.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 07.01.2020 по 19.04.2021 в сумі 2 477 грн. 94 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с. 6-7), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але невірно визначено період прострочення за видатковою накладною від 31.12.2020, оскільки прострочення за нею виникло з 20.01.2021; крім того, в іншій частині розрахунки проведено арифметично невірно.

Отже, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с.6-7), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив таке:

- за видатковою накладною № Рн201221/004 від 21.12.2020 на суму 51 731 грн. 76 коп. граничним строком оплати є 06.01.2021; товар не оплачений позивачем, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 07.01.2021 по 19.04.2021 на суму заборгованості 51 731 грн. 76 коп. та в цей період складає 1 816 грн. 99 коп.;

- за видатковою накладною № Рн201231/001 від 31.12.2020 на суму 20 690 грн. 22 коп. граничним строком оплати є 19.01.2021; товар не оплачений позивачем, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 20.01.2021 по 19.04.2021 на суму заборгованості 20 690 грн. 22 коп. та в цей період складає 638 грн. 28 коп., а всього 2 455 грн. 27 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 455 грн. 27 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з 07.01.2020 по 19.04.2021 в сумі 2 658 грн. 49 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 2 658 грн. 49 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 07.01.2020 по 19.04.2021 в сумі 592 грн. 70 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с. 5), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, але, як було вказано вище, невірно визначено період прострочення за видатковою накладною від 31.12.2020; крім того, в іншій частині розрахунок проведено арифметично невірно.

Отже, розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві (а.с.5), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив таке:

- за видатковою накладною № Рн201221/004 від 21.12.2020 на суму 51 731 грн. 76 коп. граничним строком оплати є 06.01.2021; товар не оплачений позивачем, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 07.01.2021 по 19.04.2021 на суму заборгованості 51 731 грн. 76 коп. та в цей період складають 437 грн. 95 коп., як вірно розрахував позивач;

- за видатковою накладною № Рн201231/001 від 31.12.2020 на суму 20 690 грн. 22 коп. граничним строком оплати є 19.01.2021; товар не оплачений позивачем, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 20.01.2021 по 19.04.2021 на суму заборгованості 20 690 грн. 22 коп. та в цей період складають 153 грн. 05 коп., а всього 591 грн. 00 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 591 грн. 00 коп.

Крім того, у пункті 8.1. договору сторони погодили, що за порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки іншій стороні, в тому числі неотриманий прибуток, в порядку, передбаченому винним законодавством України.

Так, позивач на підставі пункту 8.1. договору нарахував та просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди у загальному розмірі 16 236 грн. 76 коп., посилаючись на істотну різницю у цінах, що виникла за період несвоєчасного розрахунку за отримане паливо після значного зростання.

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає таке.

Збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (пункт 2 частина 2 статті 22 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Так, позивачу потрібно довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка;

- збитки;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками;

- вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Враховуючи припис частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Отже, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував.

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 910/422/18.

Як передбачено частиною 4 статті 623 Цивільного кодексу України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.

В той же час у розрізі даного спору суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 16 236 грн. 76 коп. збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки надані позивачем до матеріалів справи листи Державної служби статистики України щодо середніх споживчих цін на паливо по Дніпропетровській області та місту Києву (а.с.28-31), не можуть бути достатніми доказами наявності реальної можливості отримання відповідачем заявлених до стягнення грошових сум (упущеної вигоди); позивачем не доведено факт того, що неотримання останнім прибутку в сумі 16 236 грн. 76 коп. обумовлено виключно невиконанням відповідачем обов`язку щодо своєчасної оплати отриманого товару на загальну суму 72 421 грн. 98 коп.; матеріали справи також не містять доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між невиконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати отриманого товару на загальну суму 72 421 грн. 98 коп. та упущеною вигодою на суму 16 236 грн. 76 коп.

Враховуючи вказане, позивачем не доведено складу цивільного правопорушення як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих невиконанням відповідачем договору, оскільки позивачем не доведено об`єктивну та суб`єктивну сторони спричинених відповідачем збитків, факт понесення збитків, причинно-наслідковий зв`язок між діями та понесеними позивачем збитками у розмірі 16 236 грн. 76 коп.

Врахувавши наведені законодавчі приписи законодавства встановивши, що позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, додаткових витрат, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення збитків в сумі 16 236 грн. 76 коп., отже у задоволенні вказаних вимог суд відмовляє.

З приводу клопотання позивача щодо залучення до участі у справі у якості співвідповідача Кам`янську міську раду, обґрунтованого тим, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комунальне підприємство Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" перебуває в стані припинення, а засновником вказаного підприємства є Кам`янська міська рада, яка у випадку недостатності коштів для погашення спірної заборгованості буде нести субсидіарну відповідальність в межах внеску у статутний фонд КП Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду", суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

В той же час, загальні умови для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, в тому числі у справі про банкрутство, визначені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом про банкрутство.

Частиною статті 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. У випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Нормами Господарського кодексу України визначено регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12.

При вирішенні спору у цій справі Велика Палата Верховного Суду врахувала висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства: пункт 62 рішення у справі "Єршова проти Російської Федерації" - ЄСПЛ, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, суд дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

З аналізу обставин даної справи випливає, що до правовідносин між сторонами у даній справі необхідно застосовувати, насамперед, положення частини 3 статті 78 Господарського кодексу України, згідно з яким майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського кодексу України казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління (частина 3 статті 76 Господарського кодексу України).

Згідно із частиною 4 статті 77 Господарського кодексу України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Частиною 7 цієї статті Господарського кодексу України передбачено, що казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

Згідно з частиною 1 статті 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Відповідно до частини 3 цієї статті Господарського кодексу України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Частиною 10 статті 78 Господарського кодексу України передбачено, що особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Разом з тим, Комунальне підприємство Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" не є казенним підприємством. Підприємство здійснює господарську діяльність на принципах повного господарського розрахунку та володіє майном на правах повного господарського відання, що дає підстави для висновку про те, що воно є комунальним комерційним підприємством.

Відповідно до частини 1 статті 24 Господарського кодексу України управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно з частиною 5 вказаної статті органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом.

Приписами частини 1 статті 176 Цивільного кодексу України встановлено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Приписами частини 1 статті 136 Господарського кодексу України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Тобто, виходячи зі змісту наведеної норми права, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону.

Господарський кодекс України не передбачає норм прямої дії щодо можливості поширення положень про субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств.

Положення частини 10 статті 78 Господарського кодексу України не встановлюють повну субсидіарну відповідальність засновника за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства, оскільки названою нормою Господарського кодексу врегульовані питання особливостей господарської діяльності комунальних унітарних підприємств, котрі визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а не питання підстав та меж відповідальності комунального підприємства. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 у справі №914/602/19.

При цьому, як вбачається із постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №5023/4388/12, на яку посилається позивач, та яка розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням http://www.reestr.court.gov.ua/Review/76381567, предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у даній справі була касаційна скарга Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств" Лозівської міської ради Харківської області, боржник, банкрут) про визнання банкрутом.

Розділом 1 "Короткий зміст позовних вимог та заперечень" вказаної постанови встановлено, що Господарський суд Харківської області постановою від 11.10.2012 в справі №5023/4388/12 визнав банкрутом КП "Комбінат комунальних підприємств", ліквідатором призначив арбітражного керуючого Черкасова Станіслава Андрійовича, якого зобов`язав у строк до 11.04.2013 виконати ліквідаційну процедуру та надати суду ліквідаційний звіт, ліквідаційний баланс та інші докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури; Ухвалою від 30.06.2016 Господарський суд Харківської області задовольнив клопотання ліквідатора про перехід до загальної процедури ліквідації; припинив ліквідаційну процедуру КП "Комбінат комунальних підприємств", передбачену статтею 52 Закону України від 14.05.1992 № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство); ввів загальну процедуру ліквідації. Ухвалою від 29.09.2016 Господарський суд Харківської області затвердив реєстр вимог кредиторів КП "Лозівський комбінат комунальних послуг"; 24.1.2016 до Господарського суду Харківської області надійшла заява ліквідатора про стягнення з Лозівської міської ради Харківської області заборгованості за грошовими зобов`язаннями банкрута, в якій ліквідатор просив суд стягнути з Лозівської міської ради Харківської області заборгованість за грошовими зобов`язаннями (кредиторську заборгованість) КП "Комбінат комунальних підприємств" згідно з реєстром, затвердженим ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.09.2016 усправі № 5023/4388/12 у сумі 242 169 грн. 30 коп.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про субсидіарну відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства, яке є боржником у розумінні Закону про банкрутство, оскільки здійснення господарської діяльності комунальним некомерційним підприємством без мети одержання прибутку на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства зумовило для законодавця через механізм, закріплений у положеннях статей 77, 78 Господарського кодексу України, врегулювати спірні правовідносини та захистити у такий спосіб інтереси можливих кредиторів суб`єкта некомерційної господарської діяльності.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14 від 27.11.2018 у справі № 904/4928/17, від 29.10.2019 у справі № 927/1124/16, що викладена з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі №5023/4388/12.

В той же час, в даній справі, матеріалами справи підтверджується, що Комунальне підприємство Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" є самостійною юридичною особою, має відокремлений баланс та майнову самостійність, а відтак, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. При цьому, Кам`янська міська рада як засновник Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" не відповідає за зобов`язаннями останнього (відповідача), крім випадків, встановлених законом та несе відповідальність за наслідки діяльності підприємства-відповідача на підставах, у межах і порядку, визначених законом.

Таким випадком є, зокрема, встановлене частиною 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства право ліквідатора під час здійснення своїх повноважень у межах справи про банкрутство під час процедури банкрутства (ліквідації) боржника заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями; стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, покладена позивачем в основу вимог про залучення до участі у справі співідповідача правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12, стосується заявлення вимог до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства (вчинення дій, спрямованих на вибуття майна з володіння боржника, що унеможливлювало виконання ним грошових вимог), оскільки у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями; стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, визначеної Законом про банкрутство.

Відтак, правовідносини, з приводу яких висловилась Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12, є відмінними від тих, які виникли у даній справі, а тому викладена Великою Палатою Верховного Суду у згаданій Постанові правова позиція не підлягає застосуванню у даній справі.

Враховуючи вказане, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Кам`янську міську раду, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 1 878 грн. 92 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія - Нафтокомерц" до Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару № 03-08/2020 від 03.08.2020 у загальному розмірі 94 387 грн. 87 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Кам`янської міської ради "Управляюча компанія по обслуговуванню житлового фонду" (51925, Дніпропетровська область, м.Кам`янське, вулиця Головна Селищна, будинок 2; ідентифікаційний код 40418492) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія - Нафтокомерц" (12201, Житомирська область, м. Радомишль, вулиця Толбухіна, будинок 12, квартира 25; ідентифікаційний код 23722888) 72 421 грн. 98 коп. - основного боргу, 2 455 грн. 27 коп. - пені, 2 658 грн. 49 коп. - інфляційних втрат, 591 грн. 00 коп. - 3% річних та 1 878 грн. 92 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 02.07.2021.

Суддя Ю.В. Фещенко