Рішення № 98048072, 22.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 року № 520/5723/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бабаєва А.І.

за участі:

секретаря судового засідання Муравської І.Ю.,

представника позивача Зеленського М.С.,

представника відповідача Крупської К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в собі Харківської обласної прокуратури про стягнення шкоди та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

06.04.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Держави Україна в собі Харківської обласної прокуратури, в якому просив суд:

- стягнути з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02910108, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України. «Про прокуратуру», що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 965834,25 грн. (дев`ятсот шістдесят п`ять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні 25 копійок) з відрахуванням необхідних податків та зборів за період з 01.07.2015 по 12.08.2019 включно;

- стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02910108, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 12.08.2019 по дату остаточного розрахунку виходячи з розрахунку середньої заробітної плати у місячному розмірі - 44951,40 грн. (сорок чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят одна гривня 40 копійок) та денному розмірі - 2192,75 грн. (дві тисячі сто дев`яносто дві гривні 75 копійок) з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів;

- на підставі ст.371 КАС України звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього розміру недоотриманої заробітної плати за один місяць у розмірі 44 951,40 грн. (сорок чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят одна гривня 40 копійок).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на користь ОСОБА_1 має бути виплачена матеріальна шкода у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України. «Про прокуратуру», що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 965834,25 грн. з відрахуванням необхідних податків та зборів за період з 01.07.2015 по 12.08.2019 включно.

Відповідач, Харківська обласна прокуратура, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

В судове засідання представник позивача прибув, позовну заяву підтримав та просив її задовольнити.

В судове засідання представник відповідача прибула, проти позовної заяви заперечувала та просила відмовити в її задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 06.04.2015 по 12.08.2019 працював в органах прокуратури Харківської області.

Харківська обласна прокуратура листом від 18.03.2021 за вихідним №27-91вих-2021 на запит позивача повідомила, що в період з червня 2015 року по серпень 2019 року заробітна плата позивача складалась з наступних складових: посадовий оклад, який щорічно затверджувався головним розпорядником коштів - Генеральною прокуратурою України у штатних розписах (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування: структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами), постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно- правових актів»); надбавка за класний чин (постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (зі змінами), постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами); надбавка за вислугу років (постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 № 425 «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років працівникам органів прокуратури та про їх медичне обслуговування», постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» (зі змінами); надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо- важливої роботи (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами); надбавка за роботу в умовах режимних обмежень (постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414 «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» (зі змінами); індексація (постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (зі змінами); преміювання відповідно до особистого вкладу в загальні результати роботи, а також з нагоди державних та професійних свят, згідно з наказами прокурора області (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (зі змінами). Повідомлено, що утримання із доходів за вказаний період регламентовано Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 (зі змінами) та Податковим кодексом України.

Позивач, вважаючи порушеними свої права щодо недоотриманої частини заробітної плати, звернувся з даним позовом до суду.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України. «Про прокуратуру», що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 965834,25 грн. (дев`ятсот шістдесят п`ять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні 25 копійок) з відрахуванням необхідних податків та зборів за період з 01.07.2015 по 12.08.2019 включно, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28 грудня 2014 року (дата набрання чинності - 01 січня 2015 року) було внесено зміни до п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» та встановлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Частина 3 статті 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

В частині третій статті 152 Основного Закону є пряме посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку. В той же час, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

В Україні діє норма ст. 1175 Цивільного кодексу України, яка гарантує право особи на відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття органом влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України (ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 89 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення Суду містить резолютивну частину із зазначенням: а) акта (його окремих положень), що його Суд визнав конституційним чи неконституційним, - у справі щодо конституційності акта (його окремих положень); б) офіційного тлумачення положення Конституції України, щодо якого було подано конституційне подання, - у справі щодо офіційного тлумачення Конституції України; в) того, що рішення Суду є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено; г) джерела, в якому рішення Суду має бути опубліковано.

Виходячи із статусу Конституційного Суду України та його повноважень, останній не наділений повноваженнями щодо визнання незаконними і скасування нормативно-правових актів.

За таких обставин стаття 1175 Цивільного кодексу України не може поширюватися на правовідносини щодо відшкодування шкоди завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, оскільки зазначена норма Цивільного кодексу України регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований.

Виходячи з аналізу законодавства, які визначають право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (дане право закріплене у ст.56 Конституції України і воно не є тотожним до права, закріпленого у ч. 3 ст. 152 Конституції України), суд дійшов висновку, що відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, яке визначене ст. 1175 Цивільного кодексу України, є розширеним тлумаченням та похідним від права, яке закріплено саме у ст. 56 Конституції України.

Крім того, право гарантоване ст. 56 Конституції України знайшло своє відображення у ст. 1173 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування), ст. 1174 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування), ст. 1175 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності), ст. 1176 Цивільного кодексу України (Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду).

В той же час, спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, право на яке визначене ч. 3 ст. 152 Конституції України, на законодавчому рівні у Державі Україні не прийнято.

Так, у спірних правовідносинах норми Конституції повинні застосовуватись як норми прямої дії, згідно ч.3 ст.6, ч.4 ст.7 КАС України, ч.2 ст.8 Конституції України, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п`ятої статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 08 вересня 2016 року № 6-рп/2016).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» ("C. G. and Others v. BULGARIA"), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року).

Ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 8 Загальної декларації прав людини 1948 року проголосила право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 27 червня 2019 року у справі «ПАТ «КІРОВОГРАДОБЛЕНЕРГО» проти України» суд встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, у зв`язку з відсутністю можливості у заявника ініціювати отримання належного відшкодування через відсутність чіткого та передбачуваного законодавства у цьому зв`язку.

З огляду на те, що на законодавчому рівні не визначено чіткого та послідового порядку відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, який міг би бути вирішений в порядку цивільного судочинства, і оскільки одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій, а питання матеріального і соціально-побутового забезпечення прокурорів регулюється розділом IX Закону України «Про прокуратуру», то даний спір (спір про відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу, за період коли позивач працював на посаді прокурора, тобто перебував на публічній службі) пов`язаний з проходженням публічної служби і повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок був зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження 14-162цс14), де предметом спору було стягнення збитків, завданих прийняттям неконституційного акта, у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу, коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, і де суд прийшов до висновку, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання, а спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що у даних правовідносинах ч. 3 ст. 152 Конституції України застосовується як норма прямої дії, то шкоду завдану фізичній особі актами і діями, що визнані неконституційними, повинна відшкодовувати Держава України, в особі державного органу, адже згідно зі ст. 170 Цивільного кодексу України, де закріплюється плюралістична модель участі держави у майнових відносинах, держава набуває цивільних прав і здійснює обов`язки через органи державної влади.

Частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В той же час, втрата нормативно-правовим актом (або його частиною) чинності не тотожна його неконституційності.

Конституційним Судом України визнано факт неконституційності положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що вказує на те, що такі положення суперечили нормам конституції з моменту їх прийняття. Рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності нормативно-правового акту, а встановлює наявність чи відсутність такого юридичного факту.

Отже, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, були неконституційними і до 26 березня 2020 року.

Неконституційність закону - це помилка держави, що й встановлює Конституційний Суд України. Конституційний Суд України не робить закон неконституційним, а тільки виявляє цей факт, у зв`язку з чим суд вважає, що поняття ретроактивної дії рішення до рішень Конституційного Суду України незастосовне, оскільки останні нормативними актами не являються.

Виправлення помилок, допущених при ухваленні законів, передбачено саме ст.152 Конституції України, а захист прав та інтересів осіб, яким внаслідок дії законів, що не відповідали Конституції України, завдано матеріальної чи моральної шкоди, визначений саме прямою нормою ч. 3 ст. 152 Конституції України.

Суд зазначає, що не можна нанести шкоду неконституційним актом після винесення рішення Конституційним Судом України про неконституційність акта, оскільки даний акт вже втрачає чинність. Шкода виникає до виявлення факту неконституційності, у період коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним.

Відповідно до ч. 4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Jatridis v. Greece) [ВП], № 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

У справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Враховуючи вищевикладене діями та рішенням Держави України було порушено право власності позивача (правомірні очікування позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період роботи у органах прокуратури, не були реалізовані Державною Україною), чим позивачу завдано майнову шкоду актом, що визнаний неконституційними.

Згідно наказу Генерального прокурора від 03.09.2020 №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» прокуратуру Харківської області перейменовано у Харківську обласну прокуратуру без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.

Таким чином, Держава Україна в особі саме Харківської обласної прокуратури повинна виступати відповідачем у спірних правовідносинах.

При цьому, державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів (даний принцип та залежність від наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, було закріплено у окремих положеннях пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року), як на підставу невиконання зобов`язань.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 було наголошено, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 березня 2011 року (остаточне 10/06/2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) наголошував, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/4249/16 від 17 квітня 2018 року, Великої Палати Верховного Суду у справі №12-46гс18 від 10 квітня 2018 року.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.ч.1-2 Закону №1697-VІІ (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:

1) вислугу років;

2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до ч.3 ст.81 Закону №1697-VІІ посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат (з 01.01.2017 - прожиткових мінімумів), визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних прожиткових мінімумів.

Згідно з ч.ч.7, 9 ст.81 Закону №1697-VІІ прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» було встановлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» було встановлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» було встановлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було встановлено у 2019 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

З огляду на викладене, посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становив: з 01 липня 2015 року по 31 серпня 2015 року: 10 х 1 218,00 грн. х 2 = 24 360 грн.; з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року: 10 х 1 378,00 грн. х 4 = 55 120 грн.; з 01 січня 2016 року по 30 квітня 2016 року: 11 х 1 378,00 грн. х 4 = 60 632,00 грн.; з 01 травня 2016 року по 30 листопада 2016 року: 11 х 1 450,00 грн. х 7 = 111 650,00 грн.; з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року: 11 х 1 600,00 грн. = 17 600,00 грн.; з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року: 12 х 1 600,00 грн. х 12 = 230 400,00 грн.; з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року: 12 х 1762,00 грн. х 12 = 253 728 грн.; з 01.01.2019 по 12.08.2019 становив - 170145,70 грн. (12х 1921,00 грн. х 7 місяців та 8 днів).

Розмір посадового окладу позивача за період з 01.07.2015 по 12.08.2019 повинен був становити 923635,70 грн. (24360,00 грн. +55120,00 грн. +60632,00 грн. +111650,00 грн. +17600,00 грн. +230400,00 грн. +253 728,00 грн. +170 145,70 грн.).

Разом із цим, до вказаного посадового окладу необхідно додати 10% - розмір мінімальної премії та 15% - розмір надбавки за вислугу років (наказ прокурора області від 25.06.2015 №1513к1 тобто 92363,60 грн. (923635,70 грн. х10%) та 138545,40 грн. (923635,70 грн. х 15%), відповідно.

Також, необхідно додати 70% від розміру посадового окладу за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи (наказ прокурора Харківської області від 14.12.2015 №3705к), що складає 646545,00 грн. (923635,70 грн. х70%).

Всього нарахована позивачу заробітна плата за вказаний вище період згідно ст.81 Закону №1697-VII повинна була складати 1801089,70 грн. (923635,70 грн. +92363,60 грн. + 138545,40 грн. + 646 545,00 грн.).

Проте, за оскаржуваний період загальний розмір заробітної плати позивача склав 835255,45 грн., що не заперечувалось сторонами по справі.

Таким чином, розмір недорахованої позивачу заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону №1697-VII, за період 01.07.2015 по 12.08.2019 складає 965834,25 грн. (1801089,70 грн. - 835255,45 грн.).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про стягнення з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України “Про прокуратуру”, що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 965834,25 грн. (дев`ятсот шістдесят п`ять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні 25 копійок) з відрахуванням необхідних податків та зборів за період з 01.07.2015 по 12.08.2019 включно.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури, на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 12.08.2019 по дату остаточного розрахунку виходячи з розрахунку середньої заробітної плати у місячному розмірі - 44 951,40 грн. (сорок чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят одна гривня 40 копійок) та денному розмірі - 2 192,75 грн. (дві тисячі сто дев`яносто дві гривні 75 копійок) з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів, суд зазначає наступне.

Рішенням по даній справі стягнуто з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 , матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України “Про прокуратуру”, що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 965834,25 грн. (дев`ятсот шістдесят п`ять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні 25 копійок) з відрахуванням необхідних податків та зборів за період з 01.07.2015 по 12.08.2019 включно.

Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, середній заробіток виплачується в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, а не у випадку стягнення матеріальної шкоди.

За таких обставин, приписи ст.117 КЗпП, на які посилається позивач, в даному випадку застосуванню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання про звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього розміру недоотриманої заробітної плати за один місяць у розмірі 44951,40 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням.

Рішенням по даній справі позовні вимоги задоволено шляхом стягнення з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 , матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України “Про прокуратуру”, що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 965834,25 грн. з відрахуванням необхідних податків та зборів за період з 01.07.2015 по 12.08.2019 включно.

Тобто, рішенням у даній справі на користь позивача стягнуто матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а не недоотриману заробітну плату.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування в даному випадку приписів статті 371 КАС України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Держави Україна в собі Харківської обласної прокуратури (вул. Б. Хмельницького, 4, м. Харків, 61001) про стягнення шкоди та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02910108, на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України “Про прокуратуру”, що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 965834,25 грн. (дев`ятсот шістдесят п`ять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні 25 копійок) з відрахуванням необхідних податків та зборів за період з 01.07.2015 по 12.08.2019 включно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.

Повний текст рішення складено 01.07.2021 року