Рішення № 98047487, 02.07.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2021 року Справа №480/3541/21

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Гелети С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області 02.01.2021 №184150006083 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити, нарахувати і виплатити дострокову пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 30.12.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було протиправно позбавлено право на призначення пенсії на пільгових умовах, зокрема із зменшенням віку, оскільки одному із батьків матері дитини інваліда з дитинства призначена пільгова пенсія із зменшенням пенсійного віку. При цьому відповідачем не враховано, що в даному випадку, матір дитини з інвалідністю з дитинства відмовилася на дострокову пенсії за віком з підстав, які використовуються позивачем, пенсія його дружині призначена з інших підстав, як працівнику закладів охорони здоров`я, тому позивач, як батько, має право на дострокову пенсію відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідач письмового відзиву чи правових обґрунтувань своєї позиції не надав, на вимогу суду 29.06.2021 надано на вимогу суду лише документи, що стосуються позовних вимог.

Провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб, ухвалами суду у відповідача витребувувалися документи, необхідні для розгляду спору по суті вимог.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем 28.12.2020 подана заява про призначення пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, але рішенням від 02.01.2021 №184150006083 ГУ ПФУ в Сумській області відмовило у призначенні пенсії за віком у зв`язку із тим, що мати дитини-інваліда з дитинства одержує пенсію за вислугу років, а тому використала право на призначення пенсії по досягненні віку, передбаченому ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому підстави для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до п.3 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутні.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням та підставами, викладеними в ньому, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-VI.

За змістом статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-ІV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.

Таким чином, матері надається право вибору особи, яка буде одержувати дострокову пенсію за віком: вона сама, чи батько дітей.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є батьком, а ОСОБА_2 ( далі – ОСОБА_2 ) є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_3 від 19.06.1986. Згідно свідоцтва про шлюб від 04.03.2011 ОСОБА_3 має прізвище ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10ААВ №585667 від 22.05.2013 ОСОБА_5 встановлено 3 групу інвалідності, причина інвалідності зазначено інвалід з дитинства, інвалідність встановлена безстроково. Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_5 з 26.06.2013 призначено пенсію по інвалідності, 3 група з дитинства.

Як підтверджується протоколом №199 від 30.09.2011 ОСОБА_2 , матері дитини-інваліда ОСОБА_3 , призначено з 23.09.2011 пенсія за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», умови призначення пенсії зазначено «працівник охорони здоров`я». Відповідно до заяви, наданої до ГУ ПФУ в Сумській області, ОСОБА_2 надала згоду на призначення дострокової пенсії за віком чоловіку ОСОБА_1 , яким здійснювалося виховання ОСОБА_3 – дитини інваліда, проінформовано, що отримує пенсію за вислугу років, як медичний працівник з 23.09.2011.

Як вбачається із змісту спірного рішення, а також листа відповідача від 02.02.2021 № 1800-0303-8/4779, позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком у зв`язку з тим, що мати дитини-інваліда отримує пенсію за вислугу років, тобто використала своє право вибору на отримання пенсії незалежно від її виду до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-VI.

Суд не погоджується з позицією відповідача, та вважає, що в даному випадку, дружина позивача – ОСОБА_2 своє право на отримання пенсії з підстав, передбачених п.3 ст.115 Закону №1058-ІV, як мати дитини-інваліда не використала, надавши відмову від дострокової пенсії по догляду за дитиною-інвалідом на користь позивача, а пенсію було призначено відповідної до іншої норми, а саме п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-ІV визначено, що за вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.

Тобто, даною нормою визначено спеціальне суб`єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, надавши відмову від дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитись в залежність від реалізації матір"ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 12.11.2013 року у справі №21-373а13.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказано, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) від 03 травня 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України),у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України,розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, судом визнаються правомірними позовні вимоги щодо скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області 02.01.2021 №184150006083 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком позивачу з підстав, зазначених у такому рішенні.

Стосовно позовний вимог щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити, нарахувати і виплатити позивачу дострокову пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 30.12.2020, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, оскільки суд не є органом, який має обраховувати та призначати пенсію.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, вихід за межі позовних вимог можливий, але повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, на захист яких поданий позов.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 "Про судове рішення". Так, відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

У даному випадку суд вирішував спір щодо правомірності відмови у призначенні пенсії з підстав, зазначених у спірному рішенні, зокрема можливості призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема, із зниженням пенсійного віку, за умови призначення матері дитини інваліда з дитинства пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Судом враховується висновки та позиція Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016) відповідно до яких, крім іншого, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі № 21-133а14 та визнала, що позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала Управлінню ПФУ висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

В даному випадку, позивачем надано до матеріалів справи відповідний витяг з протоколу ЛКК №1155 від 09.12.2020 відносно даних дитини позивача, ОСОБА_6 в які зазначено, що вона мала право на інвалідність до 6-тирічного віку, оскільки хвороба входить в Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року №454/471/516 (розділ ХІ пункту 2 підпункту 2.38).

Разом із тим, в розписці-повідомленні про перелік документів, доданих до заяви позивача про призначення пенсії, відсутня інформація про те, що такий документ надавався відповідачу, в додатках не зазначено.

Таким чином виключно після розгляду заяви позивача та відповідності умов щодо віку та стажу, дослідження всіх документів, які повинні бути враховані відповідачем, за яких позивач має право на пенсію, відповідач зобов`язаний у відповідності до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" прийняти рішення про призначення пенсії позивачу із врахуванням того, що наявність призначеної пенсії матері дитини-інваліда з інших підстав не може обмежувати позивача у праві на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", про що встановлено судом при розгляді даної справи та обов`язково повинно бути враховано відповідачем.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у відповідності до ст. 9 КАС України та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.12.2020 щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму судового збору в розмірі 908 грн., сплаченого при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 02.01.2021 №184150006083.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м.Суми, вул..Пушкіна 1,і.к. 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,і.к. НОМЕР_2 ) від 28.12.2020 щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В задоволенні інших вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м.Суми, вул..Пушкіна,1,і.к.21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,і.к. НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 02.07.2021

Суддя С.М. Гелета