Рішення № 98045205, 30.06.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/3963/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефлектор" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В:

16 квітня 2021 року (згідно даних на поштовому конверті) Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефлектор" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 30508,34 грн, що обґрунтований невиконанням відповідачем у 2020 році вимог статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, які працювали у відповідача у 2020 році, менша установленої нормативом відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме, не працевлаштовано 1 особу, тому до 15.04.2021 відповідач повинен був згідно статті 20 Закону самостійно сплатити фінансово-господарські санкції у розмірі 30508,34 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

13.05.2021 від ТОВ "Рефлектор" до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 15-18/, в якому останнє заперечує проти задоволення позовних вимог Фонду. Зазначає, що середньооблікова кількість штатних працівників товариства складає 12 осіб, у тому числі одна особа з інвалідністю з 02.11.2020, яка працює і на даний час. У ТОВ "Рефлектор" до 26.12.2019 працювала особа з інвалідністю ОСОБА_1 , яка звільнена за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України. Але після звільнення вказаної особи з інвалідністю на її посаду було переведено іншого працівника, яка працювала у ТОВ "Рефлектор" з неповним робочим днем. 28.12.2019 затверджено новий штатний розпис, при цьому, кількість робочих місць не змінилася, вакантних місць не було. Відтак, відсутні підстави для подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу числу (вакансії), затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, так як вказана форма звітності подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії)". Після звільнення особи з інвалідністю до ТОВ "Рефлектор" жодна особа з інвалідністю або центр зайнятості для працевлаштування особи з інвалідністю не зверталися. Вказує, що у ТОВ "Рефлектор" не було вакантних місць для працевлаштування особи з інвалідністю, а створити нові робочі місця (збільшити штат) підприємство не мало можливості з тих підстав, що на підприємстві мала місце збитковість. Така збитковість зумовлена поширенням коронавірусної хвороби та відповідними карантинними обмеженнями, під час дії яких відповідні медичні працівники та лікарі товариства перебували у відпустках без збереження заробітної плати. Крім того, працевлаштування особи з інвалідністю на посаду спеціаліста-лікаря або медичного персоналу неможливе без відповідної медичної освіти та зважаючи на відсутність вільних вакансій на зайняття таких посад. Працевлаштування особи з інвалідністю на посаду касира, що працює позмінно відповідно до графіку пн-пт з 08-00 год до 20-00 год, сб з 08-00 год до 18-00 год, неділя з 08-00 год до 16-00 год, призвело б до порушення прав особи, що є недопустимим. При цьому, ані посади касира, ані посади бухгалтера та прибиральника службових приміщень також не були вакантними. Зауважує, що враховуючи вузьку спеціалізацію ТОВ "Рефлектор" до лор-центру мають місце звернення пацієнтів із загостренням ЛОР органів, навіть, без попередньої консультації терапевта, які в свою чергу можуть бути першими ознаками захворювання на COVID-19. Особи з інвалідністю є особами групи ризику коронавірусу COVID-19, а тому контакт особи з інвалідністю з пацієнтами клініки є недопустимим та, в першу чергу, ставить під загрозу здоров`я та життя особи з інвалідністю. Вказані обставини жодним чином не були враховані Фондом. У подальшому, оскільки восени 2020 року на підприємстві виникла необхідність в реєстрації бухгалтерських даних, до штатного розпису було додано посаду обліковець з реєстрації бухгалтерських даних, на яку на постійну роботу 02.11.2020 було прийнято ОСОБА_2 з неповним робочим днем (4 год), що має статус особи з інвалідністю. У зв`язку з викладеним, відповідач вважає, що товариством протягом 2020 року були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

У відповіді на відзив, що надійшла до суду 21.05.2021 /а.с. 31-32/, Фонд наполягає на тому, що товариством у відзиві не спростовано аргументів стосовно суті позовних вимог щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, нарахування та сплати адміністративно-господарських санкцій. Зазначає, що у 2020 році відповідна особа з інвалідністю відпрацювала на товаристві 2 місяці. Отже, 2:12 = 0,16 округлюємо до цілого числа і це становить 0 осіб це показник середньооблікової кількості штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність у ТОВ "Рефлектор". Середньооблікова чисельність штатних працівників, які працювали у товаристві у 2020 році - 12 осіб та відповідно норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році не виконувався на 1 особу. Крім того, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-ХІІ фактично віднесено укладення трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості. Саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі, спеціальні робочі місця, з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VІ та Порядком №316; - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ та Порядком №7; - у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії. Щодо перебування працівників товариства у відпустках без збереження заробітної плати, то, на переконання Фонду, використання права на відпустку працівниками не впливає на показник середньооблікової кількості штатних працівників, тому що трудовий договір не припиняється. Вжиття заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не підтверджено.

27.05.2021 до суду від ТОВ "Рефлектор" надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву /а.с. 38-39/, в яких товариство наполягає на тому, що протягом 2020 року ним були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

При цьому, суд зауважує, що рішення у цій справі приймається у другий робочий день судді після перебування її у відпустці та на лікарняному.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Згідно загальнодоступної інформації на порталі Міністерства юстиції України ТОВ "Рефлектор" (ідентифікаційний код 35439788) зареєстроване як юридична особа 26.09.2007, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вчинено запис №1 588 102 0000 007031.

10.02.2021 ТОВ "Рефлектор" подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік (форма №10-ПОІ) (а.с. 3).

Згідно відомостей, зазначених у звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2020 році становила 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0 особа. Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (осіб) становить 1 особу.

Однак, на думку позивача, на товаристві не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим здійснено нарахування адміністративно-господарських санкцій у розмірі 30508,34 грн /а.с. 4/.

З огляду на наявність вказаної суми заборгованості, яка не сплачена боржником у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з такого.

Спірні відносини урегульовані Законом України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон №875-XII).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

У відповідності до частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Разом з цим, як визначено частиною третьою вказаної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності N3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Виходячи з наведених вище приписів Закону №875-XII, обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання, так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування такої категорії осіб. У той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.

При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 14.02.2018 у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16.

Суд також наголошує, що принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. За приписами частини другої статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік форма №10-ПОІ ТОВ "Рефлектор" /а.с. 3/, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача за цей період становила 12 осіб.

Відтак, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у даному випадку для відповідача дійсно складав 1 особу.

Згідно з наявними у матеріалах справи наказом про прийняття на роботу від 30.10.2020 №43-к та довідки до акту огляду МСЕК, на ТОВ "Рефлектор" працювала 1 особа з інвалідністю, а саме, ОСОБА_3 на посаді обліковця з реєстрації бухгалтерських даних з неповним робочим днем (4 год), починаючи з 02.11.2020 /а.с. 22-23/.

Водночас, за даними Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості протягом 2020 року звіти за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю ТОВ "Рефлектор" не подавалися /а.с. 43, 45/.

Отже, фактично на товаристві у 2020 році не дотримано нормативу працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, за 10 місяців.

Тож за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування і не зайняте інвалідом, у період січень - жовтень 2020 року відповідач повинен був звітувати до центру зайнятості.

Частина перша статті 20 Закону №875-XII визначає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з частиною третьою статті 20 Закону №875-XII сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Матеріалами справи, а саме, з розрахунку адміністративно-господарських санкцій за нестворене та не зайняте робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю /а.с. 4/ суд встановив, що сума адміністративно - господарських санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача за 10 місяців 2020 року становить 25423,62 грн.

Таким чином загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача за 10 непрозвітованих місяців 2020 року становить 25423,62 грн.

Оскільки вказана сума адміністративно-господарських санкцій не була сплачена відповідачем самостійно, то відповідно до частини п`ятої статті 20 Закону №875-XII ця сума підлягає стягненню у примусовому порядку за відповідним рішенням суду.

В той же час суд визнає безпідставними вимоги позивача, що ґрунтуються на розрахунку суми адміністративно - господарських санкцій за період листопад - грудень 2020 року з огляду на встановлення судовим розглядом фактичного виконання відповідачем вимог закону з приводу фактичного працевлаштування 1 особи з інвалідністю у зазначений період господарської діяльності.

Таким чином, позов належить задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (юридична адреса: вул. Зигіна, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36014, фактична адреса: вул. Європейська, 49, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 13937406) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефлектор" (вул. Європейська, 102, м. Полтава, Полтавська область, 36002, ідентифікаційний код 35439788) про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефлектор" (вул. Європейська, 102, м. Полтава, Полтавська область, 36002, ідентифікаційний код 35439788) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (юридична адреса: вул. Зигіна, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36014, фактична адреса: вул. Європейська, 49, м. Полтава, Полтавська область, 36039, ідентифікаційний код 13937406, одержувач: ГУК у Полтт.обл/тг м. Полтава/50070000, Банк Казначейство України (ЕАП), рахунок: UA868999980313151230000016712, код 37959255) суму адміністративно-господарських санкцій в розмірі 25423,62 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста двадцять три гривні шістдесят дві копійки).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава