Рішення № 98044800, 29.06.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 р. Справа № 400/6050/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, вул. 2 Екіпажна, 1, М. Миколаїв, 54003, про:зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (далі – відповідач, ГУ ДСНС), в якому просить суд:

зобов`язати ГУ ДСНС провести позивачу нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в органах внутрішніх справ Управління Міністерства внутрішніх справ Україну, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 01.08.1991 року по 11.03.2005 року.

Ухвалою від 28.12.2020 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ГУ ДСНС не було взято до уваги, що індекс споживчих цін з серпня 1991 року по квітень 1996 року складав понад 101%, з серпня 1996 року по лютий 1997 року – понад 101%, у вересні 1997 року – понад 101%, у жовтні 1998 року – понад 105%, з січня 2003 року по березень 2003 року та з жовтня 2003 року по січень 2004 року – понад 101%, з вересня 2004 року по березень 2005 року – понад 101%. Таким чином відповідач повинен здійснити позивачеві відповідні перерахунок та виплати за вказані періоди.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що позивач не проходив військову службу в органах внутрішніх справ, а отже його посилання на законодавство про правовий статус військовослужбовців є безпідставними.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач проходив службу у підрозділах пожежної охорони МВС України з 23.12.1981 року по 01.05.2005 року.

24.11.2020 року позивач звернувся до ГУ ДСНС з заявою, в якій просив провести йому нарахування та виплатити індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в органах внутрішніх справ Управління Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в період з 01.01.1991 року по 11.03.2005 року з врахуванням базового місяця – 01.01.1991 року.

Листом від 10.12.2020 року № 5902-7066/06 відповідач надав позивачу відповідь, у якій вказав, що індексація була нарахована йому лише за ті місяці, коли індекс споживчих цін перевищив розмір 101%, а саме: за липень – листопад 1992 року; червень 1993 року; жовтень – листопад 1993 року.

Не погоджуючись з зазначеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

У відповідності до положень ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (далі – Закон України № 1282; в редакції, чинній на час розгляду справи), індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.ст. 2 та 3 Закону України № 1282 (в редакції станом на 03.07.1991 року) індексації підлягають грошові доходи громадян, що одержуються ними в карбованцях на території Української РСР і не мають разового характеру: державні пенсії, соціальна допомога (сім`ям з дітьми, по безробіттю, тимчасовій непрацездатності тощо), стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним своїх трудових обов`язків, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника тощо.

Індексація грошових доходів провадиться у разі, коли індекс споживчих цін перевищив заздалегідь визначену величину, яка є порогом індексації.

Величина порога індексації визначається Верховною Радою Української РСР.

Декретом Кабінету Міністрів України від 09.12.1992 року № 7-92 «Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України, у зв`язку із підвищенням мінімальних розмірів заробітної плати, пенсії, стипендії, виплат і допомоги та з метою реалізації антиінфляційних заходів, постановив зупинити з грудня 1992 року, зокрема, Закон України № 1282.

Декрет Кабінету Міністрів України від 09.12.1992 року № 7-92 набув чинності з дати його опублікування – 24.12.1992 року.

Даний Декрет втратив чинність з 01.01.1997 року на підставі Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Декрету Кабінету Міністрів України «Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення» від 21.11.1996 року № 534/96-ВР.

Отже, у період з 24.12.1992 року по 31.12.1996 року Закон України № 1282 не діяв. Як наслідок, індексація грошових доходів населення у вказаний період не проводилась у зв`язку з відсутністю нормативних підстав.

Що стосується періоду з серпня 1991 року по грудень 1992 року, суд зазначає наступне:

Відповідно до положень ст. 5 Закону України № 1282 (в редакції станом на 03.07.1991 року) індексації підлягають грошові доходи в межах трикратного розміру мінімальної заробітної плати. Якщо доход перевищує розмір мінімальної заробітної плати, то його частина у межах подвійного розміру мінімальної заробітної плати індексується повністю, наступна частина доходу у межах мінімальної заробітної плати індексується у 50-процентному розмірі. Частина грошового доходу, що перевищує трикратний розмір мінімальної заробітної плати, індексації не підлягає.

Підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому

офіційно опубліковано індекс споживчих цін, при виконанні умов індексації, передбачених статтею 3 цього Закону.

Згідно ст. 6 Закону України № 1282 (в редакції станом на 03.07.1991 року) організації та установи, що фінансуються за рахунок бюджетів різного рівня, підвищують розміри оплати праці (грошового

забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок коштів відповідних бюджетів.

З 01.10.1991 року мінімальна заробітна плата в України становила 185 крб. З 01.12.1991 року – 400 крб. З 01.05.1992 року – 900 крб. З 01.11.1992 року – 2300 крб.

Як вбачається з інформації щодо нарахованого грошового забезпечення позивача за січень 1991 року по березень 2005 року (№ 112 від 10.11.2020 року), у період з серпня по жовтень 1991 року дохід позивача становив 544 крб. за кожен місяць; у листопаді 1991 року дохід позивача складав 1061,50 крб.; у грудні 1991 року – 812,41 крб.; у січні 1992 року – 2747,93 крб.; у лютому 1992 року – 1514,90 крб.; у березні 1992 року – 1673,25 крб.; у квітні 1992 року – 6714,25 крб.; у травні 1992 року – 3968,75 крб.; у червні 1992 року – 0 крб.; у липні 1992 року – 13641,50 крб.; у серпні 1992 року – 8338,75 крб.; у вересні 1992 року – 10735,66 крб.; у жовтні 1992 року – 9962,50 крб.; у листопаді 1992 року – 10318,50 крб.; у грудні 1992 року – 30589,15 крб.

Отже, у зазначений період дохід позивача з листопада 1991 року перевищував у трикратному розмірі мінімальну заробітну плату, встановлену на такий період. За період з серпня по жовтень 1991 року дохід позивача перевищував мінімальну заробітну плату у 2,94 рази.

При цьому, з інформації щодо нарахованого грошового забезпечення позивача за січень 1991 року по березень 2005 року (№ 112 від 10.11.2020 року) також вбачається, що у період з липня по листопад 1992 року позивачу було здійснено виплату індексації грошових доходів.

У матеріалах справи відсутні обґрунтовані розрахунки індексації грошових доходів за період з серпня 1991 року по грудень 1992 року. Одночасно з цим, з урахування наявності доказів виплати позивач індексації, суд робить висновок, що права позивача на підвищення грошових доходів, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг, було додержано.

Отже, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошових доходів населення за періоду з серпня 1991 року по грудень 1992 року.

Щодо періоду з 01.01.1997 року по 11.03.2005 року, суд зазначає наступне:

Статтею 2 Закону України № 1282 (в редакції станом на 06.01.1998 року) передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно ст. 4 Закону України № 1282 (в редакції станом на 06.01.1998 року) Обчислення індексу споживчих цін з наростаючим підсумком для

індексації грошових доходів громадян починається з 1 січня 1997 року, і індексація провадиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації).

Обчислення індексу споживчих цін для здійснення подальшої індексації грошових доходів громадян починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків.

При цьому, згідно положень ст. 5 Закону України № 1282 (в редакції станом на 06.01.1998 року) порядок провадження індексації грошових доходів громадян визначається Кабінетом Міністрів України згідно з законодавством.

Суд звертає увагу, що у період з 01.01.1997 року по 05.01.1998 року індексація грошових доходів населення мала здійснюватись відповідачем відповідно до приписів ст. 5 Закону України № 1282 (в редакції станом на 06.01.1998 року).

При цьому, у період з 06.01.1998 року по 06.05.1998 року нормативно визначеного Кабінетом Міністрів України порядку провадження індексації грошових доходів громадян, визначеного Кабінетом Міністрів України, не було, отже не було і правових підстав для проведення такої індексації.

07.05.1998 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 663 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів громадян» (далі – Порядок № 663), якою регулювався порядок проведення індексації грошових доходів населення з дати його прийняття і до 17.07.2003 року (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»).

Згідно з п. 2 Порядку № 663 індексації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно, індексація доходів позивача у період з 07.05.1998 року здійснювалась відповідно до приписів Порядку № 663.

Так, згідно п. 4 Порядку № 663, індексації підлягають грошові доходи громадян у межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості; частина доходу, що не перевищує вартісну величину межі малозабезпеченості, індексується повністю; дохід в частині, яка більше одного розміру вартісної величини межі малозабезпеченості, але не перевищує подвійну величину вартості межі малозабезпеченості, індексується в розмірі 80 відсотків; дохід в частині, яка більше подвійного розміру вартісної величини межі малозабезпеченості, розмірі 70 відсотків; частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Відповідно до п. 5 Порядку № 663 індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для здійснення подальшої

індексації грошових доходів громадян починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків. Для здійснення індексації грошових доходів громадян застосовується індекс споживчих цін, зменшений на величину порогу індексації.

Згідно даних Укрстату, індекс споживчих цін за період з 06.01.1998 року по 16.07.2003 року не перевищував показник у 104,6%.

Отже, за даний період позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 затверджено новий Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі – Порядок № 1078).

Даний Порядок набрав чинності з 17.07.2003 року.

Відповідно до п. 1 Порядку № 1078 цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно п. 2 Порядку № 1078 в редакції, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Суд вважає за необхідне зауважити, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч. 1-2ст. 6 КАС Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положеньст. 9 Конституції Українита ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положеньЄвропейської конвенції з прав людинита її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні по справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.07.2003 року по 11.03.2005 року.

При цьому, позивач не просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку на підставі оновленої довідки.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 3 та 4 чт. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Враховуючи викладене, суд виходить за межі позовних вимог та визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 16.07.2003 року по 11.03.2005 року.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення.

Так, ч. 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею передбачено право, а не обов`язок суду зобов`язати суб`єкт владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення.

Стосовно заяви, щодо звернення рішення до негайного виконання суд зазначає наступне:

Відповідно до п. 1 ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Враховуючи, що рішення в даній справі є рішенням зобов`язального характеру та конкретна сума стягнення в ньому не визначена, у суду відсутні підстави звертати дане рішення до негайного виконання.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. 2 Екіпажна, 1, м. Миколаїв, 54003, код ЄДРПОУ 38524996) – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.07.2003 року по 11.03.2005 року.

3. Зобов`язати Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. 2 Екіпажна, 1, м. Миколаїв, 54003, код ЄДРПОУ 38524996) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за період з 16.07.2003 року по 11.03.2005 року.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області (вул. 2 Екіпажна, 1, м. Миколаїв, 54003, код ЄДРПОУ 38524996) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.06.2021 року.

Суддя О.В. Малих