Рішення № 98044614, 30.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6826/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3817 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні,-

встановив:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А3817, в якому просить:

- розглядати позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін;

- стягнути з Військової частини А3817 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 109708,83 з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу з позивачем не проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення. Лише 26.03.2021, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2021 у справі № 380/6970/20 на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 109518,75 грн після набрання рішенням суду законної сили. Отже, станом на дату виключення зі списків особового складу частини – 17.10.2018 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум остаточно завершена 26.03.2021, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Тому період з 17.10.2018 по 26.03.2021 включно вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними, та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Відповідач - Військова частина А3817 позов не визнала, у направленому на адресу суду відзиві на позовну заяву вказує на те, що чинність Кодексу законів про працю України на військовослужбовців не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст.117 КЗпП України не можуть поширюватися на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.

Ухвалою судді від 19.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силак України на посаді техніка інформаційно-телекомунікаційного відділення польового Вузла зв`язку військової частини А3817 у військовому званні прапорщик.

Наказом командира військової частини (по особовому складу) від 04 жовтня 2018 року №42-РС звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини А3817 від 17 жовтня 2018 року N237 (по стройовій частині) Позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Самбірського ОМВК м. Самбір Львівської області.

На день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу з ним не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення, а тому позивач подав позов до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 380/6970/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини А3817 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2013 по 01.05.2014 та з 01.01.2015 по 17.10.2018; визнано протиправними дії військової частини А3817 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 01.05.2013 з визначенням грудня 2008 року базовим місяцем для нарахування, з 01.06.2014 по 01.01.2015 з врахуванням базового місяця для нарахування індексації січня 2014 року; зобов`язано військову частину А3817 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2013 по 17.10.2018 з врахуванням базових місяців для нарахування індексації - січня 2008 року та березня 2018 року та врахуванням виплачених сум.

26 березня 2021 року на виконання рішення суду у зазначеній справі відповідач нарахував та виплатив позивачу 109518,75 грн індексації грошового забезпечення, перерахувавши зазначену суму на картковий рахунок позивача.

Відтак, на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби, з ним не було проведено повного розрахунку, зокрема в частині виплати індексації грошового забезпечення у сумі 109518,75 грн, а тому відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку - з 17.10.2018 по 26.03.2021.

При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч наведеним нормам, позивача не було забезпечено грошовим забезпеченням та не виплачено індексації грошового забезпечення.

Водночас відповідальність власника або уповноваженого ним органу за невчасно проведений розрахунок при звільненні передбачено нормами Кодексу законів про працю України.

Так, згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, а тому суд відхиляє як необґрунтовані покликання відповідача на неможливість застосування загальних норм КЗпП України до спірних правовідносин.

Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення не виплачена позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (17.10.2018), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд враховує наступне.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Постанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.5 цього ж Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України:

- позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправними дій Військової частини А3817 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, тобто після спливу майже 2 років після виключення його зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (17.10.2018);

- сума виплаченої грошової індексації грошового забезпечення, яку отримав позивач 26.03.2021 (109518,75 грн), є значно меншою, ніж визначена судом сума середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення від 30.06.2020 №1940/2, виданої відповідачем, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці до звільнення становив: у серпні 2018 року – 23911,30 грн, у вересні 2018 року – 13642,95 грн, разом – 37554,25 грн.

Водночас, пунктом б ч. 4 Розділу ІІІ «Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати» Постанови №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються серед іншого: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Судом встановлено, що грошове забезпечення ОСОБА_2 за серпень 2018 року відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення від 30.06.2020 №1940/2 становило 23911,30 грн, при цьому суму 10268,35 грн з них становила виплачена матеріальна допомога на оздоровлення.

Таким чином, при розрахунку середнього грошового забезпечення судом враховується розмір виплаченого грошового забезпечення за серпень 2018 року без урахування суми виплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, що становить 13642,95 грн (23911,30-10268,35).

З урахуванням наведеного розмір грошового забезпечення позивача за два місяці до звільнення становив: у серпні 2018 року – 13642,95 грн, у вересні 2018 року – 13642,95 грн, разом – 27285,90 грн.

Кількість календарних днів за серпень – вересень 2018 становить 61 день.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 447,30 грн (27285,90/61=447,30).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 18.10.2018 (наступний за звільнення) по 26.03.2021 (включно) становить 890 днів. Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 398097,00 грн (447,30*890).

При цьому суд ураховує, що виплачена заборгованість по грошовому забезпеченню (індексація грошового забезпечення) становить 109518,75 грн, тобто частка такої заборгованості у сумі, яка нарахована відповідно до ст.117 КЗпП, становить 0,27 (109518,75/398097 ).

З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму 107486,19 грн (447,30*890*(109518,75/398097 )) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 107486,19 грн.

Щодо вимоги позивача про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44 (далі Порядок) суд зазначає наступне.

Вказана компенсація відповідно до п.2 Порядку виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Компенсація середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення роботодавцем вимог чинного законодавства, проте не є виплатою, право на яку особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Суду не надано доказів, що разом з виплатою грошового забезпечення компенсація сум податку з доходів фізичних осіб не була виплачена позивачу.

Виплата ж компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні законодавством не передбачена, а тому в задоволенні такої вимоги позивача слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України судовий збір, сплачений позивачем при подані цього позову, належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

вирішив:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А3817 про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А3817 (81400, Львівська обл, м. Самбір, вул. С. Стрільців, 6, ЄДРПОУ 22994231) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 107486,19 (сто сім тисяч чотириста вісімдесят шість) гривень 19 коп. за період з 18.10.2018 по 26.03.2021.

Стягнути з Військової частини А3817 (81400, Львівська обл, м. Самбір, вул. С. Стрільців, 6, ЄДРПОУ 22994231)за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1097,09 (одна тисяча дев`яносто сім) гривень 09 коп.

В решті вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Грень Н.М.