Рішення № 98044230, 30.06.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 року справа №320/7151/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "СТАВ ТРАНС" до Київського міжрегіонального управління Уктрансбезпеки про визнання протиправним та скасування постанови.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "СТАВ ТРАНС" з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 04.08.2020 №210108.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірною постановою до позивача за перевищення габаритно-вагових нормативів застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн. відповідно абзацу 15 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач не погоджується з правомірністю застосування штрафу та зазначає, що посадовими особами відповідача під час проведення габаритно-вагового контролю не було враховано властивості вантажу, що перевозився - насіння соняшнику насипом, який є сипучим, що зумовлює можливість його переміщення по всім осям під час руху транспортного засобу та відповідно, впливає на осьове навантаження.

Крім того, позивач зауважив, що на момент проведення габаритно-вагового контролю була відсутня методика зважування сипучих вантажів, що унеможливлює встановлення факту порушення вагових параметрів при перевезенні сипучого вантажу.

Також позивач стверджує, що посадовими особами контролюючого органу на вимогу водія не були надані документи, які б підтверджували справний стан обладнання, за допомогою якого було здійснено набаритно-ваговий контроль.

Позивач зазначив, що посадовими особами контролюючого органу не було надано водієві транспортного засобу довідку про здійснення габаритно-вагового контролю, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Крім того, позивач зазначив, що посадовими особами контролюючого органу не було його повідомлено про дату, час та місце розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Так, позивач зауважив, що акт та повідомлення про проведення розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт ПП "СТАВ ТРАНС" було отримано 04.08.2020 у день проведення відповідного засідання, що, на думку позивача, не відповідає вимогам чинного законодавства та свідчить про протиправність прийняття відповідачем спірної постанови.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Замінено первинного відповідача - Державну службу України з безпеки на транспорті, на належного - Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що посадовими особами контролюючого органу під час проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача було встановлено, що ПП "СТАВ ТРАНС" здійснювало транспортні перевезення на одиничну вісь з навантаженням 12,4 тони, у той час як нормативно допустиме навантаження - 11 тони.

Відповідач зазначив, що посадовими особами контролюючого органу було дотримано порядок проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача. Так, зважування транспортного засобу позивача було здійснено на повіреному належним чином обладнанні.

Крім того, відповідач зауважив, що відсутність методики зважування сипучих вантажів не є підставою для звільнення перевізника від відповідальності у разі встановлення факту перевищення вагових та габаритних параметрів.

Також відповідач звернув увагу, що ним було своєчасно повідомлено позивача про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "СТАВ ТРАНС" (ідентифікаційний код 37323558, місцезнаходження: 09401, Київська обл., Ставищенський р-н., смт.Ставище, вул.Промислова, буд.12) 08.10.2012 зареєстровано в якості юридичної особи, про що свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ПП "СТАВ ТРАНС" є власником сідлового тягача марки MAN, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепа марки Kogel, 2005 року випуску, про що свідчать свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 24.10.2019 та серії СХН599404 від 02.03.2019 (а.с.52).

10.06.2020 посадовими особами Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на ділянці дороги А/з м-05 Київ-Одеса (450 км + 500 м) було зупинено сідловий тягач марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом марки Kogel, реєстраційний номер НОМЕР_3 для здійснення габаритно-вагового контролю.

Водієм транспортного засобу був ОСОБА_1 .

За результатами проведення зважування було складено довідку №0001057 від 10.06.2020 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, в якій вказано, що навантаження на осі є таким: 1) 6,97 тон; 2) 12,4 тон; 3) 7,81 тони; 4) 7,77 тон; 5) 7,72 тон. Повна маса транспортного засобу - 42,670 тон (а.с.49).

Відповідачем складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 10.06.2020 №0307756, у якому зазначено, що за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу було встановлено, що фактична маса складає 42,67 тони при нормативно допустимій масі у 44 тон; навантаження на другу вісь становить 12,4 тони при нормативно допустимій у 11 тони (а.с.48).

Крім того, Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 10.06.2020, яким зафіксовано порушення ПП "Став Транс" вимог абз.15 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажів без відповідного дозволу (а.с.46).

На підставі цих обставин Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки 04.08.2020 прийнято постанову №210108 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на позивача накладено штраф у розмірі 17000,00 грн. (а.с.125).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної постанови, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-XII передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" від 08.09.2005 №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої-другої статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Пунктами 2 та 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №30 від 18.01.2001 (далі - Правила №30, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.

Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

У свою чергу, згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Пунктом 4 Правил №30 визначено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" через центри надання адміністративних послуг.

Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Відповідно до статті 6 Закону №2344 державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону №2344 центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту, забезпечує: формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту; нормативно-правове регулювання; визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Згідно з пунктами 1, 3, та 4, Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті;

Пунктом 5 Положення визначено, що Укртрансбезпек, зокрема, відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, Київське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки як територіальний орган Укртрансбезпеки має повноваження щодо здійснення перевірок додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, перевірку документів на здійснення перевезень.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування, визначений Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879).

Відповідно до пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів

Пунктом 21 Порядку №879 визначено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подвійний розмір застосовується в частині перевищення фактичних показників над показниками, визначеними у дозволі, за пройдену частину маршруту. Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту.

Відповідно до статті 60 Закону №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як зазначено вище, за результатами проведення контролюючим органом габаритно-вагового контролю транспортного засобу, власником якого є ПП "Став Транс", було встановлено таке навантаження на осі:

- одиночна вісь - 6,97 тони (11 тон - нормативно допустиме навантаження);

- одинична вісь - 12,4 тони (11 тон - нормативно допустиме навантаження);

- строєна вісь - 23,29 тони (24 тони- нормативно допустиме навантаження).

Повна маса транспортного засобу - 42,67 тони (44 тон - нормативне допустиме навантаження).

У розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 10.06.2020 №030756 відповідач зазначив, що позивачем було перевищено:

- навантаження на одиничну вісь на 12,73%.

З матеріалів справи вбачається, що спірною постановою позивачу нарахований штраф у розмірі 17000,00 грн. за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20%, відповідальність за яке передбачена ст.60 Закону №2344.

Враховуючи, що пунктом 22.5 Правил дорожнього руху встановлена габаритно-вагова норма щодо граничного навантаження на одиничну вісь, перевищення цього показника є підставою для застосування адміністративно-господарського штрафу відповідно до статті 60 Закону №2344.

Водночас, досліджуючи обставини визначення відповідачем допущеного ПП "Став Транс" перевищення навантаження на строєну вісь на 12,73%, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював перевезення соняшнику, тобто сипучого вантажу, про що свідчить товарно-транспортна накладна №606047 від 10.06.2020 (а.с.17) та акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0307756 від 10.06.2020.

Отже, оскільки транспортний засіб позивача перевозив сипучий вантаж, який є рухомим під час маршруту транспортного засобу, його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху, що створює перешкоди для точного визначення навантаження на осі транспортного засобу.

Відповідно до пунктів 23-24 Порядку №879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Після приведення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами і внесення плати за проїзд такий засіб спрямовується для здійснення повторного габаритно-вагового контролю. Якщо під час здійснення повторного габаритно-вагового контролю фактів перевищення габаритно-вагових параметрів не виявлено, транспортний засіб може продовжити подальший рух.

Отже, повторне зважування вантажу проводиться якщо є сумніви щодо правильності першого зважування, а також на вимогу перевізника.

Суд звертає увагу на те, що оскільки перевищення навантаження було встановлено лише щодо другої одиничної осі та лише на 1,40 тони, у той час як навантаження на першу одиночну вісь дорівнювало 6,97 тони (11 тон - нормативно допустиме навантаження), а на строєну ось - 23,29 тони (24 тон - нормативно допустиме навантаження), у той час як загальна вага транспортного засобу становила 42,67 тони (44 тони - нормативно допустимен навантаження), вчинення водієм дій по розподіленню сипучого вантажу між осями дійсно надало б можливість привести у відповідність габаритно-вагові параметри.

Однак, матеріали справи не містять доказів надання відповідачем можливості водію розподіли вантаж рівномірно по осям, а також врахування цієї можливості під час розгляду справи про порушення ПП "СТАВ ТРАНС" норм статті 60 Закону №2344.

У зв`язку з цим, суд вважає, що висновки відповідача щодо наявності відповідних порушень не ґрунтуються на дослідженні всіх обставин справи.

Стосовно тверджень позивача про відсутність на момент проведення габаритно-вагового контролю відповідного транспортного засобу методики визначення параметрів фактичної маси та навантаження на вісь щодо рідких та сипучих вантажів, суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин така методика Мінекономрозвитку дійсно не була затверджена.

Проте, за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач.

Наведене узгоджується з подальшим нормативним регулюванням спірних правовідносин, а саме: скасування п.19 Порядку №879 Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №671 без визначення необхідності застосування затвердженою Мінекономрозвитку або іншою методикою.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 02.08.2018 у справі №820/1420/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75673434) та від 09.08.2019 у справі №817/1051/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83553106).

У зв`язку з цим, суд вважає, що проведення посадовими особами Укртрансбезпеки габаритно-вагового контролю транспортного засобу із сипучим вантажем за відсутності відповідної методики зважування є правомірним та обґрунтованим.

Щодо посилань позивача на ненадання відповідачем на вимогу водія документів, які б підтверджували повірку і сертифікацію вагового пункту, а також відсутність у складених відповідачем за результатами габаритно-вагового контролю документах інформації щодо вагового комплексу, за допомогою якого було здійснено зважування, суд зазначає таке.

Так, відповідно до пунктів 12-14 Порядку №879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 було витребувано від відповідача письмові пояснення про те, яке саме вимірювальне та зважувальне обладнання було використано під час проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу, який використовував позивач.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що ним під час проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача було застосовано вимірювальне та зважувальне обладнання, що перебувало у справному стані.

Проте, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наданих пояснень.

Відповідно до положено статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Крім того, відповідно до частини дев`ятої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

За таких обставин, враховуючи ненадання відповідачем доказів перебування у справному стані вимірювального та зважувального обладнання, яке використовувалося під час здійснення габаритно-вагового контролю позивача, суд приймає до уваги та вважає обґрунтованими твердження позивача, викладені у позовній заяві, щодо непідтвердження справності відповідного вимірювального обладнання.

Щодо посилань позивача на ненадання посадовими особами контролюючого органу водію довідки про здійснення габаритно-вагового контролю суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 18 Порядку №879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Отже, видача посадовими особами контролюючого органу водієві транспортного засобу довідки про здійснення габаритно-вагового контролю за результатами проведення габаритно-вагового контролю є обов`язковою.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання після проведення габаритно-вагового контролю водію транспортного засобу позивача довідки про здійснення габаритно-вагового контролю, і тим самим не підтверджено факту дотримання вимог Порядку №879.

Стосовно посилань позивача на недотримання відповідачем порядку повідомлення про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 25 Порядку справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 26 Порядку визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Відповідно до пункту 27 Порядку у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відповідно до пункту 29 Порядку №1567 копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб`єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом з повідомленням.

Отже, розгляд справи про порушення у відсутність уповноваженої особи суб`єкта господарювання можливий лише у разі належного сповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи, а засобами сповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи про порушення визначено розписку чи рекомендований лист із повідомленням.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було складено повідомлення, адресоване ПП "Став Транс", в якому зазначено, що розгляд справи про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом відбудеться 04.08.2020 о 09:30 до 16:00 год. в приміщенні Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки за адресою: м. Київ, пр-т. Науки, 57 (2-й поверх, каб.10) (а.с.52).

На підтвердження доказів направлення вищевказаного повідомлення відповідач надав суду список направлень листів рекомендованої поштової кореспонденції та фіскальний чек від 30.07.2020 №0108570 із штрихкодовим ідентифікатором №0308300456280 (а.с.53), а також роздруковану інформацію з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта" про отримання позивачем рекомендованої поштової кореспонденції 04.08.2020 (а.с.51).

Також з вказаної роздруківки вбачається, що повідомлення надійшло до відділення поштового зв`язку 03.08.2020, а позивач отримав відповідну поштову кореспонденцію 04.08.2020.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що позивач отримав відповідне повідомлення 04.08.2020, тобто у день розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Суд зазначає, що норми Порядку №1567 не визначають за скільки днів до проведення розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт контролюючий орган має направити суб`єкту господарювання відповідне повідомлення.

У зв`язку з цим, суд вважає, що надсилання повідомлення про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцезнаходженням позивача є належним виконанням відповідачем своїх обов`язків, а відносини між оператором поштового зв`язку, який доставляє лист, та адресатом (позивачем), перебувають поза контролем відправника (відповідача).

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі №809/1198/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 74820071) та у постанові від 13.06.2018 у справі №820/6755/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 74730013).

У зв`язку з цим, суд вважає, що відповідачем було дотримано порядок повідомлення позивача про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження перевищення ПП "СТАВ ТРАНС" допустимої маси навантаження на одиничну вісь транспортного засобу та, відповідно, порушення позивачем вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту, а тому суд вважає, що спірна постанова прийнята відповідачем протиправно та необґрунтовано.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Уктрансбезпеки про визнання протиправним та скасування постанови про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 04.08.2020 №210108.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що позовна заява підписана адвокатом Поліщуком Валентином В`ячеславовичем, який здійснює представництво інтересів позивача на підставі ордеру серії КС №176538 від 14.08.2020.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не додано до матеріалів справи доказів, зокрема, договір про надання правничої допомоги, акт наданих послуг, які підтверджували зв`язок понесених позивачем витрат на правову допомогу з розглядом даної справи.

Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд у постанові від 17.12.2020 у справі №820/3308/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄРСР - 88277724) зазначив, що суду на підтвердження понесених витрат повинні бути надані, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Крім того, Верховний Суду у постановах від 24.12.2020 №802/836/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93792662) та від 21.01.2021 у справі №640/1920/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264433) зазначив, що відсутність документального підтвердження витрат, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи те, що наданими документами витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн. у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про стягнення на його користь з відповідача понесених витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 12.11.2020 №342 (а.с.28).

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Київського міжрегіонального управління Уктрансбезпеки, становить 2102,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №210108 від 04.08.2020.

3. Стягнути на користь Приватного підприємства "СТАВ ТРАНС" (ідентифікаційний код 37323558, місцезнаходження: 09401, Київська обл., Ставищенський р-н., смт.Ставище, вул.Промислова, буд.12) судовий збір у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (ідентифікаційний код: відсутній, місцезнаходження: 03083, м. Київ, просп. Науки, 57).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.