Рішення № 98044183, 02.07.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2021 р. справа № 300/917/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скільського І.І., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивача 12.02.2020 року було звільнено зі служби в органах ДСНС України, однак повний розрахунок з позивачем у день її звільнення не проведено. Остаточну виплату всіх сум здійснено тільки 03.03.2021 року відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/598/20, а тому відповідно до вимог статей 116, 117 КЗпП України з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Окрім цього просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., завдану їй сильними душевними стражданнями, переживаннями та витраченим часом у зв`язку з невиплатою належних їй коштів.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

У строк, встановлений судом, позивач усунула вказані недоліки, тому ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.06.2021 року замінено відповідача управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області його правонаступником Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області.

Ухвалою суду від 22.06.2021 року витребувано у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області належним чином оформлену та засвідчену довідку про розмір середньоденної та середньомісячної заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи ОСОБА_1 , що передували даті її звільнення.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Вказала, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки сфера дії законодавства про працю не поширюється на осіб рядового і навчальницького складу цивільного захисту, в тому числі і на позивача та регулюється нормами спеціального законодавства. Зазначила, що компенсація за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні не є її винагородою за працю, а тому стягнення середнього заробітку за несвоєчасну її виплату є безпідставною. Щодо відшкодування моральної шкоди представник відповідача зазначила, що жодних доказів на підтвердження завдання позивачу такої шкоди не було надано. Просила у задоволенні позову відмовити.

26.04.2021 позивач подала суду відповідь на відзив, згідно якої вважає викладені відповідачем заперечення безпідставними. Пояснила, що у випадку відсутності у спеціальних нормативно-правових актах положень, які регулюють трудові права працівників слід застосовувати норми Кодексу законів про працю. Зазначила, що на її переконання має право на відшкодування їй моральної шкоди за несвоєчасну виплату належних їй коштів за невикористану відпустку, оскільки добровільно її у відпустку не відпустили.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 12.02.2020 наказом №62 (по особовому складу) капітана служби цивільного захисту ОСОБА_1 , фахівця відділу контролю за особливо важливими об`єктами та активних і пасивних засобів безпеки центру забезпечення діяльності Управління ДСНС України в Івано-Франківській області звільнено зі служби з виключенням із кадрів ДСНС України за підпунктом 5 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу від 11.07.2013 за №593 (а.с. 59).

При звільненні позивача грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки відповідачем не виплачено.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 року у справі №300/598/20, яке набрало законної сили 11.02.2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов`язано Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік та компенсацію за невикористані додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016-2017 роки.

Відповідно до наданого відповідачем платіжного доручення №67 від 02.03.2021 року кошти в сумі 8 558,03 грн., згідно рішення суду від 29.04.2020 року у справі №300/598/20 виплачено ОСОБА_1 03.03.2021 року.

Позивач вважає, що Головним управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області порушено строки повного розрахунку у день її звільнення, а тому з метою захисту свого порушеного права звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивача було звільнено зі служби з 12.02.2020 року. Остаточний розрахунок, відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 року у справі №300/598/20, проведено тільки 03.03.2021 року в розмірі 8 558,03 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача та платіжним дорученням №67 від 02.03.2021 року, тобто із затримкою 384 календарних днів.

Оскільки, у день звільнення позивача - 12.02.2020 Головним управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області не було здійснено повного розрахунку, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Щодо посилання представника відповідача на неможливість застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України суд зазначає наступне.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати компенсації за невикористану відпустку, яка не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) – не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 за №95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або – коли немає такого законодавства, угоди чи рішення – в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю та те, шо спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, не врегульовано питання щодо відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.

Відповідно доправової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Ураховуючи що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати належних сум.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 1 Порядку №100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: надання працівникам щорічної відпустки, вимушеного прогулу, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виходячи з пунктів 2, 8 Порядку №100 та особливостей нарахування грошового забезпечення посадовим особам ДСНС, середній заробіток визначається шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість календарних днів, що минули, починаючи з наступного дня після звільнення, по день ухвалення судом рішення про поновлення на службі чи виплати всіх належних сум після звільнення.

Водночас середньоденним грошовим забезпеченням для цілей визначення середнього грошового забезпечення за несвоєчасно виплачену компенсацію за невикористану відпустку є частка розміру грошового забезпечення, нарахованого за останні два місяці перед звільненням, і кількості календарних днів, за які нараховувалося грошове забезпечення.

Згідно довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області від 25.06.2021 року №5402-5700/5416 зарплата позивача за травень, червень 2017 року склала 11 212 грн. (61 календарний день). Середньоденна зарплата - 183 грн. 80 коп.

Час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік та невикористані додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016-2017 роки, складає 384 календарних днів за період з 13.02.2020 року по 02.03.2021 року включно.

Так сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день остаточного розрахунку складає 70 579,20 грн.(183,80 грн., х 384 днів = 70 579,20 грн.)

Одночасно суд зауважує, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік та невикористані додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016-2017 роки в розмірі 8558,03 грн., суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день остаточного розрахунку в розмірі 70 579,20 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений у постанові від 30.10.2019.

Враховуючи очевидну не співмірність суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні із виплаченою позивачу сумою компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік та невикористані додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016-2017 роки, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає виплаті позивачу у розмірі, що дорівнює сумі компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік та невикористані додаткові оплачувані відпустки як матері, яка має двох дітей віком до 15-ти років за 2016-2017 роки, а саме в розмірі - 8558,03 грн.

Стосовно заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 100000,00 грн., моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з положеннями ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 ст.1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до норм ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Окрім того, ч.1 ст.77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, обов`язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на позивача.

Як стверджує позивач, заподіяна їй моральна шкода полягає усильних душевних стражданнях, переживаннями у зв`язку з невиплатою належних їй коштів та витраченим часом на оскарження дій відповідача щодо виплати вказаної компенсації, однак не надано суду жодних доказів в підтвердження факту заподіяння їй моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і заподіяною шкодою.

Отже, суд вважає, що позов в цій частині є необґрунтованим, а тому відсутні підстави для його задоволення.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 38555228) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 13.02.2020 року по 02.03.2021 року включно в розмірі 8558 (вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят вісім) гривень 03 копійки.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 38555228, вул.Франка, 6, м.Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.