Рішення № 98044145, 02.07.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2021 р. справа № 300/2291/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини 3072 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також – позивач, ОСОБА_1 ), 19.05.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини 3072 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (надалі, також – відповідач, ВЧ 3072) у якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.01.2017 по 21.09.2018, враховуючи грошове забезпечення, визначене станом на день звільнення з військової служби 21.09.2018;

- зобов`язати ВЧ 3072 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.01.2017 по 21.09.2018, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що на момент звільнення з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини відповідачем не проведено повного розрахунку в день звільнення. Так, за період з 16 січня 2017 року по 21 вересня 2018 року позивачу не виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Стверджуючи про протиправність такої бездіяльності, ОСОБА_1 вказав на приписи Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з якого вбачається, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпусток є складовою частиною грошового забезпечення і підлягає обов`язковій виплаті військовослужбовцям.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.19-20).

На адресу суду 18.06.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача із вимогами, заявленими ОСОБА_1 не погодився, зазначивши про пропущений позивачем місячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, а також, вказав на те, що відповідно до пунктів 17, 18, 19 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в період, який визначається як особливий, військовослужбовці мають право на отримання виключно тих відпусток, які передбачаються частинами 1, 6, 12 статті 101 і відпустки у зв`язку з обставинами сімейного характеру, а також при наявності іншого роду поважних причин. При цьому, представник відповідача переконаний, що оскільки додаткова відпустка, яку надають учасникам бойових дій, не належить до категорії щорічних і надається понад щорічні основну і додаткові відпустки, у разі її невикористання особою не замінюється грошовою компенсацією.

ОСОБА_1 скористався правом подання відповіді на відзив, яку отримано судом 30.06.2021. У поданій відповіді позивач не погодився із доводами та висновками представника Військової частини, вказав на їх безпідставність та протиправність з підстав, аналогічних тим, що наведені ним у позовній заяві. Просить заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військові частині 3072 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України з 16.01.2017 по 21.09.2018, що вбачається з викладених позивачем обставин та не оспорюється відповідачем.

На підставі наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 13.09.2018 №61 о/с прапорщика, старшого інструктора (начальника містечка) вогневого містечка взводу забезпечення навчального процесу ОСОБА_1 , звільненого відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 21.09.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини 3072 (а.с.17).

У зв`язку із бездіяльністю відповідача щодо проведення своєчасного та повного розрахунку із позивачем при звільненні, ОСОБА_1 , з метою отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, звернувся до відповідача із заявою від 09.04.2021 №3Г П-13, у відповідь на яку отримав листа від 30.04.2021 №50/72/33-192, у якому йдеться про відсутність у позивача права на отримання ним як учасником бойових дій додаткової відпустки та заміни її грошовою компенсацією. Роз`яснено про можливість звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів (а.с.9 та зворотна сторона).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 абзацу 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», з метою захисту порушених прав ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-ХІІ (надалі, також – Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі, також – Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (надалі, також - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктами 18, 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, суд звертає увагу на те, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, в результаті розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) за позовом Особи 1 до військової частини А1815 про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язання здійснити такі нарахування і виплату, ухвалено рішення від 16.05.2019, згідно із резолютивною частиною якого, позовні вимоги Особи 1 задоволено у повному обсязі (http://reestr.court.gov.ua/Review/81798649). Вказане рішення, за наслідком його апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду, набрало законної сили 21.08.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/84153019).

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з цим, згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на те, що дана адміністративна справа відповідає ознакам типових справ, визначених Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження у зразковій справі від 18.03.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/80511844), суд враховує висновки Верховного Суду у рішенні від 16.05.2019 та Великої Палати Верховного Суду у постанові 21.08.2019 при вирішенні цієї справи.

Так, Верховний Суд вказав, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 162 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».

Водночас, Суд зазначив, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Крім того, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вказала на висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на вказане, суд погоджується з доводами та висновками позивача і зазначає, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, гарантовану йому як учаснику бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував належним чином обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, та не надав на підтвердження правомірності власних дій та рішень жодних доказів.

Натомість, вимоги позивача ґрунтуються на приписах чинних правових норм, є у повній мірі обґрунтованими, підтвердженими відповідними доказами.

Тому, беручи до уваги висновок суду про наявність правових підстав для здійснення нарахування і виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку, а також, про протиправність бездіяльності щодо здійснення такої виплати, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

З приводу доводів представника відповідача щодо пропущеного позивачем місячного строку звернення до суду із даним позовом, який пов`язаний зі звільненням ОСОБА_1 з публічної служби, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Натомість, аналіз змісту частини 2 статті 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Відтак, вищевказані доводи представника Військової частини 3072 є помилковими, а тому відхиляються судом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з копією посвідчення серії « НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.6), а тому, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами будь-яких інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 262, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3072 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16 січня 2017 року по 21 вересня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину 3072 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16 січня 2017 року по 21 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 ;

відповідач – Військова частина 3072 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України, адреса: с. Старий Лисець, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77452, код ЄДРПОУ – 40668589.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.