Рішення № 98044068, 30.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 червня 2021 року Справа № 280/2062/21 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження

за позовом ОСОБА_1

до – Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерство Оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – відповідач) та Міністерство Оборони України (далі – третя особа), в якому позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення ОСОБА_1 – неправомірними;

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане продовольче забезпечення у розмірі 8 967 грн 30 коп;

- з обов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити зазначену виплату ОСОБА_1 з компенсацією ПДФО відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань – неправомірними;

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік у розмірі 6 390 грн. 75 коп;

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити зазначену виплату ОСОБА_1 з компенсацією ПДФО відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати надбавки за службу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 – неправомірними;

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за службу в умовах режимних обмежень в розмірі 1 865 грн 60 коп;

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити зазначену виплату ОСОБА_1 з компенсацією ПДФО відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати бездіяльність Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за чергування у вихідні і святкові дні – неправомірною;

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 компенсацію за чергування у вихідні і святкові дні в розмірі 240 792 грн 96 коп;

- зобов`язати Запорізький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити зазначену виплату ОСОБА_1 з компенсацією ПДФО відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він був звільнений з військової служби у запас та знятий з усіх видів грошового забезпечення. На даний час позивачу стало відомо, що в період проходження військової служби він мав право на отримання певних грошових виплат, які йому не виплачувались, та про виплати яких відповідачем йому не роз`яснювалось. вересня 2020 року позивач отримав відповідь вад Фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, з якої позивачу стало відомо, що відповідь на його заяву було підготовлено Запорізьким ОВК та надіслано на адресу позивача, яку він фактично не отримав. 29 вересня 2020 року позивач особисто звернувся до Запорізького ОВК, де отримав копію вищезазначеної відповіді, зі змісту та додатків до якої вбачається: що проведення індексації грошових доходів населення за попередні періоди не здійснювалось, оскільки позивачем не було надано довідку з його постійного місця роботи про виплату або невиплату йому індексації, або копії трудової книжки, у випадку його не працевлаштування; що він не має права на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом, оскільки постанова Кабінету Міністрів України, якою було передбачено таку виплату, набула чинності після укладення ним контракту; також позивачу було надано інформацію про суми нарахованого грошового забезпечення та суми нарахованого єдиного соціального внеску за період проходження ним військової служби, у вигляді довідок. Разом з тим, інформації щодо забезпечення позивача під час проходження військової служби речовим майном та харчовим забезпеченням Запорізьким ОВК надано не було. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 13.04.2021 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

09.06.2021 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, позовні вимоги заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити. Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане продовльче забезпечення зазначає, що в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про нарахування компенсації за обіди та отримання продовольства в натуральному вигляді за час перебування в наряді від війстковослужбовця військової служби; щодо виплати одноразової грошової допомоги на вирішення соціально-побутових питань – заяв від позивача до відповідача також не надходило; щодо виплати надбавки за службу в умовах режимних обмежень – то така виплата проводиться лише у тому випадку, якщо особа має доступ до державної таємниці; щодо компенсації за виконання службоих обовязків у вихідні, неробочі та святкові дня, то відповідно до абзацу 1 п. 7 розділу 1 Порядку №260 від 07.06.2018 за службу вонад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дня грошове забезпечення додатково не виплачується.

14.06.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.

30.06.2021 від представника третьої особи надійшли письмові посянення, в яких третя особа зазначає, що оскільки відзиву від відповідача та підтверджуючих документів щодо розрахунку з позивачем на даний час не надходило, надати подальшу оцінку діям відповідача не представляється можливим. Просить врахувати зазначене при прийнятті рішення.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, 19 березня 2014 року позивача було призвано по мобілізації для проходження військової служби у Запорізькому об`єднаному міському військовому комісаріаті та призначено на посаду офіцера відділення формування і відправки команд і партій.

02 червня 2014 року позивача було призначено на посаду офіцера мобілізаційного відділення Запорізького ОМВК.

18 листопада 2014 року позивачем було укладено контракт з Міністерством оборони України на строк до закінчення особливого періоду.

30 квітня 2015 року позивача було призначено на посаду начальника відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Запорізького ОМВК.

28 травня 2016 року позивача було призначено на посаду старшого офіцера відділу обліково-мобілізаційної роботи Запорізького обласного військового комісаріату. Згодом, 15 березня 2017 року позивача було призначено на посаду офіцера відділу військового обліку та бронювання Запорізького ОВК.

26 квітня 2017 року позивача було звільнено з лав Збройних Сил України на підставі п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як такий, що уклав контракт на строк до закінчення особливого період або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, військове звання - старший лейтенант.

22 серпня 2020 року позивачем було направлено заяву до Міністерства оборони України про надання інформації стосовно:

- нарахування позивачу грошового забезпечення з розшифруванням виплат та утримань з нього, за період проходження ним військової служби. Грошове утримання нараховувалось Запорізьким обласним військовим комісаріатом з 19 березня 2014 року по 26 квітня 2017 року;

- нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2014 року по квітень 2017 року;

- причини ненадання позивачу одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, та який прийнятий на військову службу за контрактом, яка передбачена пп. 10 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294;

- причини незабезпечення позивача харчуванням та невиплату грошової компенсації у розмірі вартості набору продуктів, який видається на приготування обіду за дні чергування в добових нарядах, відповідно до норм Постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426;

- про норми забезпечення позивача речовим майном, як військовослужбовця Збройних Сил України, за період служби з березня 2014 року по квітень 2017 року;

- причини ненадання до Пенсійного фонду України персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення позивача та сплату страхових внесків за період служби з березня 2014 року по травень 2016 року.

Окрім того, у вищевказаному листі позивач просив Міністерство оборони України зобов`язати Запорізький обласний військовий комісаріат провести з позивачем зазначені розрахунки.

29 вересня 2020 року позивач отримав відповідь вад Фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, з якої позивачу стало відомо, що відповідь на його заяву було підготовлено Запорізьким ОВК та надіслано на адресу позивача, яку він фактично не отримав.

30 вересня 2020 року позивач особисто звернувся до Запорізького ОВК, де отримав копію вищезазначеної відповіді, зі змісту та додатків до якої вбачається:

- що проведення індексації грошових доходів населення за попередні періоди не здійснювалось, оскільки позивачем не було надано довідку з його постійного місця роботи про виплату або невиплату йому індексації, або копії трудової книжки, у випадку його не працевлаштування;

- що він не має права на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, призваному на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у разі їх прийняття на військову службу за контрактом, оскільки постанова Кабінету Міністрів України, якою було передбачено таку виплату, набула чинності після укладення ним контракту;

- також позивачу було надано інформацію про суми нарахованого грошового забезпечення та суми нарахованого єдиного соціального внеску за період проходження ним військової служби, у вигляді довідок;

Разом з тим, інформації щодо забезпечення позивача під час проходження військової служби речовим майном та харчовим забезпеченням Запорізьким ОВК надано не було.

Позивач не погодився з такою бездіяльністю відповідача звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог та доводам відповідача, суд виходить із такого.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення позивачу.

Згідно з вимогами директиви Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 01 липня 2012 року № Д-322/1/02, Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затвердженого наказом Міністра оборони України від 16 липня 1997 року № 300, пункту 1.7 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України затвердженого наказом Міністра оборони України від 09 грудня 2002 року № 402, військові частини, які самостійно не ведуть військове господарство, прикріпляються на продовольче забезпечення до найближчих військових частин (установ) які ведуть самостійне господарство за територіальним принципом.

На підставі розпорядження начальника Центрального управління продовольчого забезпечення Збройних Сил України від 02 квітня 2014 року №341/4/1/718 Запорізький обласний військовий комісаріат був прикріплений з відповідними категоріями забезпечення продовольством до військової частини А1978 (місто Запоріжжя). 17 квітня 2014 року Запорізький ОТЦКТАСП отримав атестат форми № 20 за установу та атестати військовослужбовців форми № 21 від військової частини А 3309 і передав до продовольчої служби військової частини А1978.

Також згідно наказів районних військових комісарів Про організацію службової діяльності районних військових комісаріатів на особливий період військовослужбовці були переведені на казармений стан, розміщувались у розташуванні військових комісаріатів і набували право на отримання харчування відповідно до підпункту н, пункту 1 приміток до норми № 1 загальновійськова. Постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №426 Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань та Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту (зі змінами), та наказу Міністра оборони України від 09 грудня 2002 року № 402 Про затвердження Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час (зі змінами), щодо впорядкування продовольчого забезпечення особового складу призваного за мобілізацією і які проходять військову службу у військкоматах, право на харчування за цією нормою мають особи за умови розміщення їх у казармах, наметах, гуртожитках у розташуванні військової частини (установи) {Підпункт "н" пункту 1 приміток до норми № І - загальновійськова - доповнено абзацом згідно з Постановою КМ України № 252 від 29 квітня 2015 року.

Згідно розпорядження начальника Центрального управління продовольчого забезпечення Збройних Сил України тилу Збройних Сил України від 02 квітня 2014 року № 341/4/1/718 Запорізький ОВК з 17 квітня 2014 року був прикріплений з відповідними категоріями забезпечення продовольством до ВЧ А1978, а військового комісара Запорізького ОВК було зобов`язано отримати атестати ф. 20, ф. 21 на установу та військовослужбовців, зарахувати військовослужбовців на продовольче забезпечення, Витяги з наказів про зарахування військовослужбовців на продовольче забезпечення своєчасно надавати до ВЧ А 1978.

В матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про нарахування компенсації за обіди та отримання продовольства в натуральному вигляді. Доказів зворотного позивачем та його представником суду надано не було.

Таким чином, суд вважає вимог в цій частині не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік суд зазначає наступне.

На час виникнення спірних відносин порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби встановлено «Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України», затверджений наказом Міністра оборони України № 260 від 11 червня 2008 року.

Відповідно до пункту 33.2. розділу ХХХІІІ Порядку встановлено, що матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Представник відповідача надавши пояснення звернув увагу, що відповідно до наведеного пункту матеріальна допомога військовослужбовцям надається виключно за заявою. Заяв з приводу виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань від позивача не надходило.

Суд зауважує, що представником позивача у позовній заяви визначено про надання відповідного рапорту лише за 2016 рік, проте належних, достовірних доказів щодо підтвердження цієї обставини суду не надано.

Відтак, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо виплат надбавки за службу в умовах режимних обмежень суд зазначає наступне.

Підставами необхідності виплати надбавки за службу в умовах режимних обмежень представник позивача визначив вимоги Закону України «Про державну таємницю» та «Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15 червня 1994 року.

Позивачу надано допуск до державної таємниці розпорядженням Управління Служби безпеки України в Запорізькій області № 108-Д від 04 серпня 2015 року.

Підстави компенсація громадянам у зв`язку з виконанням робіт, які передбачають доступ до державної таємниці визначено статтею 30 Закону України «Про державну таємницю».

Згідно з статтею 30 наведеного Закону встановлено, що у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15 червня 1994 року затверджено «Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці».

Пунктами 5, 6 Положення визначено, що такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці.

Персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.

Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок), заробітної плати (у разі визначення законом її розміру) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.

З аналізу наведених вимог Закону та Положення суд дійшов висновку, що отримання надбавки за службу в умовах режимних обмежень повинна отримувати та особа, яка за умовами своєї професійної діяльності постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю у відповідності з своїми функціональними обов`язками або на час виконання робіт пов`язаних з державної таємницею.

Позивач вказавши на вимоги Закону та Положення не надав суду пояснень, належних та достовірних доказів виконання позивачем безпосередньої роботи з державною таємницею у період служби, крім того, відсутній розпорядчий документ керівника Запорізького ОМВК про визначення позивача до персонального складу осіб, які працюють в умовах режимних обмежень.

Тому, суд вважає за необхідне відмовити у задоволені позову в цій частині.

Щодо компенсації за ненадання часу для відпочинку за добові чергування у вихідні, святкові та не робочі дні за період служби за контрактом.

Позивач зазначає, що протягом проходження військової служби за контрактом, позивачем виконувались службові обов`язки у вихідні, неробочі та святкові дні, а саме чергування в добових нарядах та виконання посадових обов`язків. За період служби, кількість вихідних, неробочих та святкових днів, в яких було залучено до виконання службових обов`язків, становить 83 дні.

В обґрунтування наведено умови контракту, вимоги передбачені статтею 10 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статями 24, 45 Конституції України, статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статями 21, 50, 72, 107 Кодексу законів про працю України, статті 203 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України.

Представник відповідача у відзиві заперечував щодо задоволення наведеної позовної вимоги з посиланням на вимоги статті 10 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Зауважив, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не надано жодного доказу щодо відмови йому у надані часу на відпочинок за виконання службових обов`язків у вихідні, неробочі та святкові дні, а відповідна компенсація не передбачена нормами діючого законодавства України.

Посилання представника відповідача на положення Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам не може бути прийнято судом до уваги, оскільки наведений Порядок затверджено наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року, тобто за межами строку служби позивача.

Суд зазначає, що вимогами частини 1 статті 10 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей встановлено, що загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 цієї статті.

Відповідно до частини 5 наведеної статті військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов`язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу.

Частиною 6 передбачено, що вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов`язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігор. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня. Військовослужбовцям строкової військової служби, курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів при виконанні обов`язків військової служби у зазначені дні час відпочинку встановлюється відповідним командиром (начальником).

Аналогічні вимоги містяться у пункті 203 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України.

З аналізу наведених норм необхідно прийти до висновку, що Законом встановлено тривалість робочого часу військовослужбовців на тиждень, але виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні компенсується наданням командиром відповідного часу для відпочинку.

Крім того, позивач наголосив, що попри звернення до командування дні відпочинку йому не надавались, але доказів таких звернень до суду не надано, а відповідач заперечує щодо їх існування та відмови у надані відпочинку.

На підставі частини 1 статті 72 Кодексу законів про працю України встановлено, що робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

За наявності вимог спеціального закону, який регламентує виконання службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні, відсутності доказів звернення позивача до командування про надання днів відпочинку, судом не може бути прийнято до уваги посилання представника позивача на вимоги статті 72 Кодексу законів про працю України, оскільки відповідно до положень наведеної статті визначено про можливість компенсування за згодою сторін.

У зв`язку із зазначеним, суд вважає таку позовну вимог не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Не підлягає задоволенню вимога щодо зобов`язання відповідача здійснити вищезазначені виплатити з компенсацією ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, оскільки є похідною вимогою від основних вимог, які судом незадоволені.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Частиною першою статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат, витрат на професійну правничу допомогу, судом не вирішувалось.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (69063, м. Запоріжжя, пров. Тихий, буд. 7, код ЄДРПОУ 078835529), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерство Оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 7, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 30.06.2021.

Суддя Р.В. Сацький