Рішення № 98044011, 29.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 червня 2021 року (о 12 год. 00 хв.)Справа № 280/1533/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Артоуз О.О.,

за участю секретаря Мащенко Д.В.,

представника позивача Святюк Г.О.

представника відповідача-1 - Лютої Г.Ю.

представника відповідача-2 – не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (вул. Городецького, буд. 13, м. Київ, 01001) та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (пров. Музейний, буд. 2-Д, м. Київ, 01001) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява, надіслана засобами поштового зв`язку 22.02.2021, ОСОБА_1 (далі – позивач), в особі представника – адвоката Святюк Ганни Олександрівни, до Міністерства юстиції України (далі – відповідач 1) та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій позивачка просить:

визнати наказ відповідача 1 від 22.01.2021 №104/к про звільнення позивачки з посади заступника начальника управління – начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) протиправним та скасувати;

поновити позивачку на посаді заступника начальника управління – начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);

стягнути з відповідача 2 на користь позивачки заборгованість із заробітної плати у розмірі 4830,75 грн., середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати до дня ухвалення рішення у справі, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення рішення у справі.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач з червня 2007 року безперервно проходила службу в органах Державної виконавчої служби. Наказом Міністерства юстиції України від 02.03.2020 №912/к ОСОБА_1 призначена на посаду заступника начальника управління – начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) як переможця конкурсу в порядку просування по службі. На виконання вказаного наказу Міністерства юстиції, наказом Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) від 02.03.2020 за №637/03 оголошено наказ Міністерства юстиції про призначення ОСОБА_1 на посаду, призначено з 03.03.2020 на вказану посаду та встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 45% посадового окладу. Протягом всього періоду перебування на вказаній посаді ОСОБА_1 сумлінно виконувала покладені на неї службові обов`язки, піднімала показники діяльності свого відділу, що підтверджується чисельними доказами. Наказом Міністерства юстиції України від 22.01.2021 №104/к ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення з припиненням державної служби відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». Вказаний наказ вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню з поновленням на займаній посаді, а також вважає неправомірними дії відповідача-2 щодо порушення її законних на належну оплату праці та всіх виплат, які підлягають сплаті при звільненні. Вказує, що заява на звільнення була написана нею під психологічним тиском, залякуванням та примусом з боку керівництва відповідачів. При цьому достатньо доказів свідчить про факт, що жодного наміру звільнятися із займаної посади позивачка взагалі не мала. При цьому відповідачі змушували 4 рази переписувати заяву про звільнення, змінюючи її формулювання. Зокрема, заява від 21.01.2021 о 21 годині містила формулювання за власним бажанням з 21.01.2021 та була направлена месенджером керівництву. Наступна заяв містила формулювання щодо звільнення з 21.01.2021 за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП. Третя заява, яка була погоджена керівником, містила формулювання щодо звільнення 22.01.2021 (з виправленням у заяві числа 21 на 22) за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП. Четверта заява була написана на робочому місці 22.01.2021 в присутності, під безпосереднім контролем та тиском з боку керівника Управління персоналу ОСОБА_2 , яку вона не мала змогу зняти фотокопію. Вчиняючи психологічний тиск на позивачку, як керівника, відносно яких порушена кримінальна справа за службові злочини, відповідачі погрожували її набуттям статусу підозрюваної та в подальшому обвинуваченої у кримінальному провадженні на рівні зі своїми підлеглими, або звільнення за статтею про невідповідність займаній посаді, систематичне невиконання службових обов`язків тощо, що позбавило б позивачку бездоганної репутації як державного службовця. 22.01.2021 позивачку було ознайомлено з наказом про звільнення. При цьому, 25.01.2021 позивачем направлено на ім`я державного секретаря Міністерства юстиції України заяву про відкликання заяви про звільнення на підставі п.2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» з посиланням на відсутність власного волевиявлення на звільнення. Проте відповідь на дану заяву не надано. З посиланням на вимоги частини першої статті 255 КЗпП України вказує, що повинна бути поновлена на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 24.02.2021 задоволено самовідвід судді ОСОБА_3 .

Автоматизованою системою документообігу суду справа розподілена судді Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О.

Ухвалою суду від 01.03.2021 відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання на 23.03.2021, витребувано від Міністерства юстиції України належним чином засвідченої копії наказу від 22.01.2021 №104/к про звільнення позивача з посади заступника начальника управління – начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); оригінал заяви про звільнення позивача від 21.01.2021, на підставі якої проведене звільнення позивачки за ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» із зазначенням способу подання даної заяви на ім`я Державного секретаря Міністерства юстиції України.

23.06.2021 представником Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надано відзив (вх. №16792), відповідно до якої зазначає, що адміністративний позов є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. Зокрема, вказує, що наказом Міністерства юстиції України від 22.01.2021 ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади «за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення» із припиненням державної служби відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» (далі - оскаржуваний наказ). Закон №889-VIII регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відповідно до ч.1 ст.83 Закону №889-VIII державна служба припиняється: у разі втрати права на державну службу або його обмеження; у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби; за ініціативою державного службовця або за угодою сторін; за ініціативою суб`єкта призначення; у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін; у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов; у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення). У спірних правовідносинах норми КЗпП України є загальними, а Закону №889-УІИ - спеціальними. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 27.01.2021 у справі №380/1662/20. Таким чином, твердження Позивача, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 1 ст. 36 КЗпП як спеціальна норма є безпідставними, оскільки спеціальним у даному випадку є Закон №889-VIII. Зазначає, що твердження позивача щодо того, що угода сторін на звільнення не є самостійною підставою для звільнення державного службовця є безпідставними. Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб`єкт призначення та працівник домовились про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку. З приводу подання позивачем декількох заяв про звільнення варто зазначити наступне. Чинним трудовим законодавством, а також Законом №889-VIII передбачені права працівника та суб`єкта призначення, серед яких і звільнення (припинення державної служби). Написання Позивачем декількох варіантів заяви на звільнення з використанням різного формулювання підстав для звільнення було правом Позивача, що у свою чергу не може бути доказом, що дані заяви були написані за ініціативою та під примусом Відповідачів. Факт, що дані заяви були написані ОСОБА_1 власноручно визнається нею самою у позовній заяві, що у свою чергу означає, що такий факт не потребує доказування. У задоволенні позову просить відмовити.

Протокольною ухвалою суду від 23.03.2021 відкладено підготовче судове засідання на 20.04.2021.

26.03.2021 уповноваженою особою Міністерства юстиції України надано відзив на позовну заяву (вх. №17690), відповідно до якого зазначає, що відповідно до абзацу 1 пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 звільнення за угодою сторін буде правомірним, якщо: сторони домовляться саме про цю підставу звільнення (за угодою сторін); погодять дату звільнення. Таким чином, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення. Як зазначила сама ОСОБА_1 , заява про звільнення за угодою сторін була написана нею власноручно із зазначенням дати звільнення, а саме 22.01.2021 на робочому місці, та в подальшому погоджена заступником начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції – начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Крім того непогодження такого звільнення, свідчило б про допущення перешкоди у реалізації прав державного службовця з боку Мін`юсту. На підставі поданої заяви про звільнення - наказом Мін`юсту від 22.01.2021 № 104/к ОСОБА_1 звільнена із займаної посади. Отже, наказ Мін`юсту від 22.01.2021 № 104/к виданий повноважною посадовою особою, відповідає частині другій статті 86 Закону України «Про державну службу» та змісту заяви ОСОБА_1 щодо правової підстави та дати звільнення (з припиненням державної служби). З огляду на вказане, підстави для його скасування відсутні. Водночас, позивач будучи кваліфікованим юристом та перебуваючи на державній службі на посаді, яка вимагає обов`язкового знання Конституції, законів України не тільки не могла не знати, а повинна була повністю усвідомлювати правові наслідки написання такої заяви на звільнення. Також, наявні, на думку Позивача, порушення її прав не встановлювалися правоохоронними органами. Поряд з цим, слід зазначити, що будь-якого тиску на Позивача щодо написання нею заяви про звільнення за угодою сторін з боку Мін`юсту не було, а твердження ОСОБА_1 про тиск на неї є надуманими та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами. Вказує, що заява ОСОБА_1 про відкликання попередньої заяви про звільнення надіслана до Міністерства юстиції України поза межами дати звільнення та після припинення трудових правовідносин, а тому не може братися до уваги суб`єктом призначення. Між тим, Міністерством юстиції України за результатами розгляду зазначеної заяви листом від 22.02.2021 № 7836/Т-3457/14.3 ОСОБА_1 надано відповідь. У задоволенні адміністративного позову просить відмовити.

Протокольною ухвалою суду від 20.04.2021 відкладено підготовче засідання на 25.05.2021.

Ухвалою суду від 25.05.2021 призначено справу до судового розгляду по суті на 08.06.2021, викликано у судове засідання у якості свідка ОСОБА_4 .

Протокольною ухвалою суду від 08.06.2021 оголошено перерву у судовому засіданні на 17.06.2021.

16.06.2021 Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) подано клопотання (вх. №34545), відповідно до якого просить провести судове засідання без участі їх представника.

17.06.2021 у судовому засідання задоволено клопотання про допит свідка в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів поза межами приміщення суду, у судовому засіданні оголошено перерву до 29.06.2021.

29.06.2021 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити. Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечувала, просила у задоволенні позову відмовити. Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився.

Враховуючи норми ч. 3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України 29.06.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Заслухавши вступне слово та пояснення, надані учасниками справи, дослідивши письмові докази, надані сторонами, суд встановив такі обставини.

Наказом в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України від 02.03.2020 №912/к призначено ОСОБА_1 з 03.03.2020 на посаду заступника начальника Управління – начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) як переможця конкурсу в порядку просування по службі з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, збереженням 5 рангу державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби та встановленням випробування строком 2 місяці.

Наказом начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02.03.2020 №037/03 «Про призначення ОСОБА_1 » призначено ОСОБА_1 з 03.03.2020 на посаду заступника начальника Управління – начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) як переможця конкурсу в порядку просування по службі з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, збереженням 5 рангу державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби та встановленням випробування строком два місяці. Встановлено ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 45 % посадового окладу.

Наказом державного секретаря Міністерства юстиції України від 22.01.2021 №104/к «Про звільнення» звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління – начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 22 січня 21021 року за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення з припиненням державної служби відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу». Підстава: заява ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з вказаним наказом позивач звернулася до суду з позовом.

Розглядаючи спір по суті суд зазначає наступне.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень інших органів» від 02 червня 2016 року №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII).

Частиною першою статті 8 Закону №1403-VIII визначено, що державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону №1403-VIII державні виконавці та інші працівники органів державної виконавчої служби, які є державними службовцями, призначаються на посади та звільняються з посад у порядку, встановленому Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених законодавством.

Відповідно до пункту 12 2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, державний секретар Мін`юсту відповідно до покладених на нього завдань призначає на посаду та звільняє з посади, зокрема, заступників керівників територіальних органів державної виконавчої служби, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міста Києва або Севастополя.

Правовідносини у сфері державної служби регулюються Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), який є спеціальним актом вищої юридичної сили в системі законодавства про державну службу та визначає особливості правового регулювання у цій сфері, а тому його положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону № 889-VIII).

Частинами 1, 2 статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону № 889-VIII).

Підстави припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України «Про державну службу»

Пункт 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виокремлює припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Статтею 86 «Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін» Закону України «Про державну службу» обумовлено таке:

державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Суд зазначає, що при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.

Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб`єкт призначення та працівник домовились про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку.

Аналогічні правові позиції відображені в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/243/16, від 25 березня 2019 року у справі № 806/475/17.

Як слідує з матеріалів справи, позивач зазначає, що 21.01.2021 нею було написано три різні заяви про звільнення з посади за власним бажанням та за угодою сторін. Суд не приймає їх як доказ по справі з огляду на те, що вказані заяви зроблені за допомогою копії з екрану телефону, не містять відміток про надання їх суб`єкту призначення та подальшого направлення до кадрової служби.

При цьому, підставою для звільнення стала заява, що написана позивачем 22.01.2021.

Судом досліджено завірену копію вказаної заяви ОСОБА_1 , яка адресована Державному секретарю Міністерства юстиції України зі змістом «Прошу звільнити мене з займаної посади за взаємною домовленістю відповідно до пункту 2 статті 86 Закону України «Про державну службу» з 22.01.2021». Заява датована 22.01.2021 та написана власноручно позивачем. Вказана заява містить відмітку «Не заперечую/ Заступник начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)/ Прилуцька М.О./ підпис/».

22.01.2021 до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 внесено запис №37 про звільнення позивачки з посади за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, з припиненням державної служби відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».

З оскаржуваним наказом позивач ознайомлена особисто під підпис 22.01.2021 Вказаний підпис не містить заперечень або зауважень з ознайомлюваним наказом.

Допитана у якості свідка ОСОБА_4 , пояснила, що вона працювала в січні 2021 року в управлінні персоналом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Зазначає, що 22.01.2021 їй зателефонувала ОСОБА_1 та попросила зайти до неї для обговорення подій, що відбулися 21.01.2021, зокрема затримання співробітників управління. 22.01.2021 вона зайшла до службового кабінету ОСОБА_1 , яка в той час знаходилася з начальником управління персоналом ОСОБА_2 . Між ними відбувалася суперечка з приводу написання заяви про звільнення. Вказує, що чула, як ОСОБА_2 сказала про звільнення за статтею 86 Закону України «Про державну службу». Свідком морального або фізичного примусу вона не була, лише була свідком суперечки щодо підстав звільнення. Вказує, що заяву про звільнення ОСОБА_1 писала власноручно в кабінеті, яку в подальшому віддала ОСОБА_2 . Крім того свідок пояснила порядок реєстрації заяви про звільнення та вказала, що в управлінні трапляються випадки звільнення з підстав, передбачених частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу». Зазначає, що на її дуку коректно вказувати додатково статті Кодексу законів про працю України в даних випадах. Будь-яку участь в оформленні звільнення позивачки вона не приймала, оскільки вказане питання не входить до її службових обов`язків. Будь-які повідомлення щодо вчинення протиправних дій керівництвом відносно позивачки вона не надавала, оскільки свідком таких не була.

Таким чином, суд з огляду на досліджені обставини зазначає, що у цій справі позивач і суб`єкт призначення дійшли домовленості щодо істотних умов припинення державної служби (підстави та дати), які не можуть бути розірвані в односторонньому порядку.

Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Отже, доводи позивача в частині відсутності особистого волевиявлення щодо звільнення зі служби є безпідставними.

Щодо посилання позивача на відкликання своєї заяви про звільнення суд зазначає наступне.

25.01.2021 позивачем написано заяву до державного секретаря Міністерства юстиції України, відповідно до якої просить заяву про звільнення із займаної посади від 21.01.2021 вважати не поданою та такою, що написана під заходами тиску з боку посадових осіб Міністерства юстиції України та скасувати наказ Міністерства юстиції України №104/к від 22.01.2021. Заява направлена поштою 02.02.2021 рекомендованим листом з повідомленням та отримана уповноваженою особою Міністерства 04.02.2021.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), у постанові від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), у постанові від 15 липня 2020 року (провадження № 61-7851св18), у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 120/930/19-а (провадження № К/9901/29324/19) тощо.

Відтак, суд зазначає, що звернення позивачки 25.01.2021 із заявою про відкликання заяви про звільнення не впливає на законність дій відповідача щодо видачі наказу від 22.01.2021 №104/к та не створює обов`язкових передумов для поновлення позивача на раніше займаній посаді. Надходження такої заяви могло бути підставою для скасування оскаржуваного наказу відповідачем виключно за взаємною згодою сторін, яка у даному випадку не була досягнута.

Судом не встановлено, що станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було відсутнє відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну).

Водночас достатньою формою виявлення ним наміру про залишення на роботі є продовження виконання службових обов`язків та перебування на робочому місці, що вже саме по собі виключає наявність правових підстав для звільнення працівника відповідно раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням та відсутність дій щодо вимагання припинення трудових відносин. За виключенням випадку - коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

Матеріалами справи не підтверджено намагання позивача продовження виконання службових обов`язків та вчасного звернення до керівництва щодо відсутності бажання на звільнення.

Щодо доводів позивачки стосовно вчинення тиску на неї з боку керівництва Міністерства під час написання заяви про звільнення за угодою сторін суд зазначає, що Законом № 889-VIIІ передбачений механізм реагування державних службовців на спроби вплинути на їх діяльність, у зв`язку з чим звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну чи незаконну поведінку керівництва, що не підтверджується належними доказами.

Щодо посилання представника позивача на те, що позивач звільнений до закінчення двотижневого строку, слід зазначити наступне.

Основною відмінністю між звільненням за угодою (або ж згодою) сторін та звільненням з ініціативи працівника є вираження бажання обох сторін одночасно у випадку угоди сторін та, відповідно, наявність бажання лише працівника у випадку припинення трудових відносин за його ініціативою.

Тобто, звільнення за угодою сторін передбачає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. У свою чергу, звільнення з ініціативи працівника не передбачає обов`язкової наявності згоди роботодавця на таке звільнення, оскільки в даному випадку працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством, а роботодавець вимушений погодитись зі звільненням працівника незалежно від свого бажання.

Отже, законність припинення трудових відносин за угодою сторін фактично поставлено у залежність від наявності взаємної згоди працівника та роботодавця на таке звільнення.

Разом із тим, за пунктом 1 статті 36 КЗпП України безстроковий трудовий договір може бути припинено у будь-який строк, стосовно якого досягли домовленості працівник та роботодавець. Такий строк може бути як меншим, так і перевищувати встановлений для звільнення за власним бажанням двотижневий період.

Таким чином, суд вказує, що матеріалами справи не підтверджено обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено та підписано 01.07.2021

Суддя О.О. Артоуз