Рішення № 98043905, 30.06.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 червня 2021 року Справа № 280/2195/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до – Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19 березня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі по тексту – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зобов`язати відповідача зняти з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та прийняти рішення про скасування існуючої суми автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку позивача, яка станом на 11.03.2021 становить 37788,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, про те, що станом на 28.01.2021 записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача записів не знайдено. Отже, на сьогоднішній день у позивача відсутній статус фізичної особи-підприємця. Вказує, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №75-ІУ, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Зазначає, що оскільки у позивача відсутній статус фізичної особи-підприємця, позивач не зміг скористатись процедурою списання недоїмки, що передбачалась Законом №592-ІХ та Законом №1072-ІХ, у зв`язку з чим єдиною можливістю для нього скасувати існуючу суму нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску с звернення до суду за захистом своїх прав. Також посилається на порушення податковим органом процедури, яка передує внесенню позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування до реєстру страхувальників, що зумовлює протиправність бездіяльності Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо не зняття з обліку позивача, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, за його заявою. Також у позовній заяві міститься вимога щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. В позовній заяві представник позивача просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 24.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику учасників справита та проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 20.05.2021 призначено розгляд справи у загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання на 16.06.2021 о/об 10 год. 30 хв.

15.06.2021 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №34198) поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що ФОП ОСОБА_1 взято на облік відповідно до вимог діючого на той час Порядку обліку платників податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 року № 80 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 р. за №172/2612. Як платник ЄСВ в реєстрі страхувальників ФОН ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) перебуває з 25.07.2003. Контролюючи органи ири веденні обліку платників єдиного внеску керуються Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок) та Положенням про реєстр страхувальників, затверджених наказом МФУ від 24.11.2014 №1162, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 р. за № 1553/26330. Зняття з обліку платників фізичних осіб-підприємців. як платників ЄСВ, здійснюється контролюючими органами податкової служби на підставі відомостей з реєстраційної картки, (щодо проведення державної реєстрації припинення), наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку. Крім вищезазначеної норми, відсутні інші правові підстави для проведення зняття з обліку фізичної особи-підприємця як платника ЄСВ. Нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску проведені відповідно до вимог чинного законодавства як фізичній особі - підприємцю, а саме за 2017 рік, 2018 рік, 2019, рік, 2020 рік. В ІКП ФОП ОСОБА_2 станом на 11.06.2021 обліковується заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 37788,74 грн.

Ухвалою суду від 16.06.2021 закрито підготовче провадження по справі та призначено судове засідання на 16.06.2021 о/об 10 год. 30 хв.

16.06.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження без участі представника позивача. На задоволенні позовних вимог наполягає та просить суд їх задовольнити.

16.06.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження без участі представника відповідача. Проти задоволення позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.

Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 був зареєстрований 18.07.2003 як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане Відділом реєстрації та єдиного реєстру Жовтневої райадміністрації Запорізької міської ради від 18.07.2003.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань станом на 28.01.2021 зазначено, що записів щодо позивача не знайдено.

З листа Головного управління ДПС у Запорізькій області №15380/14/08-01-49-08 від 16.07.2020 позивач дізнався про наявність у нього станом на 15.07.2020 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 29 293,44 грн.

01.02.2021 позивач звернувся із заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області з надсиланням її копії на адресу Державної податкової служби України, у якій виклав прохання скасувати існуючу суму нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку, у зв`язку відсутністю реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізичної особи-підприємця; та зняти його з обліку, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Листом №12278/6/08-01-24-04 від 26.02.2021, який позивачем отримано 05.03.2021, ГУ ДПС повідомлено, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 11.07.2003; зняття з обліку платників фізичних осіб-підприємців, як платників ЄСВ, здійснюється контролюючими органами фіскальної служби на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку. Крім вищезазначеної норми, відсутні інші правові підстави для проведення зняття з обліку фізичної особи-підприємця як платника ЄСВ, а також скасувати існуючу суму недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно достатті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.

Органи доходів і зборів повідомляють Пенсійний фонд про взяття на облік платників єдиного внеску із зазначенням органу доходів і зборів, в якому взято на облік платника. Порядок здійснення такого повідомлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом.

Відповідно до п. 2 та 3 ст. 7 Закону єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вне сення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підпри ємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання №2390-VІ від 01.07.2010, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершуєть ся через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п.п.3-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зо бов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформ лені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання вста новленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Відповідно до п.п.7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-\/І спе ціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої вла ди та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повнова жень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєст ру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк прово дять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідо мчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та від повідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 ро ку, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Так, ч.2 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не містить жодних приписів щодо будь-яких обов`язків фізичних осіб-підприємців. Суд наголошує, що зазначена норма містить вказівку на обов`язок саме державного реєстратора протягом 2004-2005 років здійснити заміну раніше виданих юридичним особам та фізичним особам - підприємців свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка у разі надходження від таких юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки.

Суд наголошує, що зазначена норма містить вказівку на обов`язок саме державного реєстратора протягом 2004-2005 років здійснити заміну раніше виданих юридичним особам та фізичним особам - підприємців свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка у разі надходження від таких юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки.

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських Формувань станом на дату розгляду справи, 23.06.2021, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, дані про позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності, або про припинення позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності, відсутні.

Тож, відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) станом на час нарахування боргу та на час розгляду адміністративної справи є зареєстрованим як фізична особа-підприємець, або що позивач не завершив процедуру зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України та/або не провів певні дії щодо облікових процедур у держреєстратора.

Суд зауважує, що положення ч.3 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції до 01.01.2016) передбачали, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Аналогічні положення містяться у ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», де зазначено, що якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

ОСОБА_1 обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на той факт, що він не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності та підприємницькою діяльністю не займється з 2003 року.

Відповідач у відзиві на позов стверджував, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та рішення про припинення підприємницької діяльності позивача не приймалось. Будь-яких документів, щодо доказів того, що позивач зареєстрований як фізична особа – підприємець відповідачем не надано.

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

При цьому, відповідно до пункту 2, 3 Положення про реєстр страхувальників затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24 листопада 2014 року № 1162, облік платників єдиного внеску в реєстрі страхувальників здійснюється у порядку, визначеному статтею 5 Закону № 2464. Фіскальні органи та державні реєстратори здійснюють взаємодію щодо надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр), підтвердження відомостей про юридичну особу (відокремлений підрозділ) та фізичну особу - підприємця. Відомості з Єдиного державного реєстру, отримані фіскальними органами, проходять контроль щодо коректності використання реєстраційних номерів облікових карток платників та відповідності наданих кодів класифікаційних ознак класифікаторам та довідникам. Відомості з Єдиного державного реєстру, що пройшли перевірки, вносяться до реєстру страхувальників.

В пункті 2 розділу VI Інструкції № 1162 зазначено, що головні управління виконують процедури обліку платників відповідно до функцій, визначених Податковим кодексом України, зокрема, проводять заходи, пов`язані з припиненням (закриттям) платників єдиного внеску, формують та направляють (видають) відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску за формою № 11 - ЄСВ та повідомлення про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 10-ЄСВ у порядку, визначеному розділами IV, V цього Порядку.

Розділом IV Інструкції № 1162 встановлений порядок зняття з обліку платників єдиного внеску - юридичних осіб (відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців

Так, відповідно до пункту 1 Розділу IV Інструкції № 1162 процедури щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску у зв`язку з припиненням платника єдиного внеску контролюючим органом розпочинаються та проводяться в разі одержання хоча б одного з таких документів (відомостей):

- відомостей державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи;

- відомостей з Єдиного державного реєстру чи ЄДРПОУ, повідомлення про припинення відокремленого підрозділу;

- судових рішень або відомостей з Єдиного державного реєстру, іншої інформації щодо прийняття судом рішень про порушення провадження у справі про банкрутство чи визнання банкрутом платника єдиного внеску, порушення справи або прийняття рішення судом про припинення юридичної особи, визнання недійсною державної реєстрації чи установчих документів такого платника, зміну мети установи, реорганізацію платника єдиного внеску.

Вищевказаних документів позивачем до податкового органу не надавалось, тому суд приходить про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача в цій частині позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску проведені відповідно до вимог чинного законодавства як фізичній особі – підприємцю за 2017 – 2020 роки. Також відповідачем зазначено, що станом на 11.06.2021 за позивачем рахується заборгованість у сумі 37788,74 грн.

Суд зазначає, що Згідно із ч.3 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст.25 Закону № 2464 передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з ч.4 статті 8 Закону №2464 порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469) (далі по тексту - Інструкція №449).

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

З аналізу наведених вище положень вбачається, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

При цьому, суд звертає увагу, що вимога про сплату заборгованості контролюючим органом не приймалась.

Згідно з Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за № 751/28881, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Згідно з главою 2 Розділу II Порядку з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів, зокрема, за напрямами: наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування».

Розбіжності не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між відкритими в інформаційній системі органів ДФС ІКП та затвердженим Переліком форм ІКП здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі сплати новоствореним платником, який не включений до реєстру платників певного податку, кошти розносяться до ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування». Відпрацювання ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з`ясування» здійснюється згідно з пунктом 3 глави 2 розділу ІІІ цього Порядку.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об`єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в адміністративній справі № 826/9288/18.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд зазначає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв`язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою судового захисту має бути усунення перешкод в реалізації права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Отже вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч. 5, ч. 6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

У позовній заяві, позивачем було зазначено про намір стягнення розміру правничих витрат.

З матеріалів справи встановлено, що Позивачем – ОСОБА_1 було укладено Договір №21/21 з Адвокатським об`єднанням «ЛЕГЕС» про надання правничої (правової) допомоги від 04.01.2021.

У Додатку №1 від 04.01.2021 сторони домовились щодо гонорару у фіксованому розмірі.

Згідно квитанції №ПН605 від 11.03.2021 позивачем на рахунок Адвокатського обєднання «Легес» сплачено 3500,00 грн, згідно рахунку №04/03 від 10.03.2021.

Актом приймання-передачі послуг від 18.03.2021 стронами погоджена вартість наданих послуг у сумі 3500,00 грн.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката наведено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Суд зазначає, що вказана справа не є складною, має невеликий обсяг заявлених позовних вимог, останні є ідентичними та не потребували у представника значного часу на вивчення практики з цього приводу.

При цьому суд враховує об`єм позову.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією № ПН566 від 11.03.2021.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо не зняття з обліку ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зобов`язати Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) зняти з обліку ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ), як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та прийняти рішення про скасування існуючої суми автоматичного нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 , яка станом на 11.03.2021 становить 37788,74 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`тсот вісім) грн 00 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , іпн НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) судові витрати, у вигляді витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 30.06.2021.

Рішення не набрало законної сили.

Суддя /підпис/ Р.В.Сацький

Суддя Р.В. Сацький