Рішення № 98043554, 29.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 р. Справа№200/4706/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1736 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

20 квітня 2021 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А1736, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1736 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2016 по 17.03.2021 включно;

- зобов`язати військову частину А1736 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2016 по 17.03.2021 включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 09.03.2015 по 13.07.2016 проходив військову службу у військовій частині А1736 та відповідно до наказу командира військової частини А1736 від 13.07.2016 №195 його з 13 липня 2016 року було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу військової частини А1736. Проте, при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 13.07.2016та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі №200/8035/20-а відповідачем 18.01.2021 виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки у сумі 4395,79 грн.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 у справі №200/8036/20-а відповідачем 18.03.2021 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 17797,10 грн.

Таким чином повідомленнями про надходження індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 14.07.2016 по 17.03.2021.

Ураховуючи викладене вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини А1736 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2016 по 17.03.2021 включно, підлягають задоволенню.

Також позивач зазначає, що питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як індексації грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України, тому є необхідність застосування норм статті116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його звільнення з військової служби, то вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому, відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Просить задовольнити позов.

Відповідачем на адресу суду надано відзивна позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення заявлених вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Обґрунтовуючи свої доводи відповідач зазначає наступне. Проходження військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" і відповідними положеннями про проходження військової служби, про що свідчить ч. 1 ст. 2 даного Закону. На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст. 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому, положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Крім того зазначає, що аналіз ч. 1 ст. 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Оскільки компенсація за невикористану додаткову відпустку не виплачувалась позивачу у рік звільнення, у зв`язку з тим, що не було чіткого розуміння чи слід її виплачувати в рік звільнення та в якому розмірі (пропорційно відслуженому часу чи за повний рік), а невиплата індексації відповідачем пов`язана із роз`ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2, а також у зв`язку із відсутністю відповідних бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення, військовослужбовцям, вина відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України, відсутня.

Також відповідач, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02, рішенні від 08 квітня 2010 року), вважає, що ст. 117 КЗпП застосовується, як підстава відповідальності власника (підприємства, установи). Відповідно складом правопорушення є порушення власником строків розрахунку при звільненні, в той час як у даній справі є відповідачем Військова частина А1736, а не власник в розумінні 117 КЗпП.

Просить відмовити у задоволенні позову/а.с.25-28/.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якому зазначено, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як індексації грошового забезпечення, гак і затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 31.10.2019 по справі №825/598/17, від 31 10.2019 по справі №2340/4192/18.

Також позивач зазначає, що ніхто не заважав відповідачу добровільно в межах нормативно-правових актів виконати вимоги заяви позивача ще 09.05.2020, не створювати позивачу підстав звернення до суду, а остаточну виплату провести тільки 18.03.2021 (майже рік після звернення позивача). Більш того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 у справі №200/8036/20-а було встановлено належність позивачу індексації грошового забезпечення, проте відповідач більше 4 місяців ігнорував виконання вказаного рішення, чим сам збільшив термін невиплати позивачу належних коштів при звільненні/а.с.39-41/.

Відповідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в Збройних силах України з 09.03.2015 по 13.07.2016, є учасником бойових дій, наказом командира військової частини – польової пошти В 2304 (по стройовій частині) №195 від 13.07.2016 звільнений з військової служби в запас та виключений зі списків особового складу/а.с.6,7/.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року по адміністративній справі №200/8035/20-а за позов ОСОБА_1 до Військової частини А1736 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1736 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Військову частину А1736 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби/а.с.43-45/.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 2 листопада 2020 року по адміністративній справі №200/8036/20-а позов ОСОБА_1 до Військової частини А1736 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1736 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 13.07.2016 включно. Зобов`язано Військову частину А1736 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 13.07.2016 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року/а.с.46-49/.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.10.2020 року у справі №200/8035/20-а відповідачем 18.01.2021 виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки у сумі 4395,79 грн./а.с.4/.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №200/8036/20-а відповідачем 18.03.2021 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 17797,10грн./а.с.4 з.с./.

У зв`язку із несвоєчасним остаточним розрахунком з позивачем при звільненні, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Предметом спору у справі, що розглядається є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2016 по 17.03.2021 включно.

Протиправність бездіяльності відповідача щодо не здійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні (не здійснення виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення) встановлено рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року по адміністративній справі №200/8035/20-а та від 2 листопада 2020 року по адміністративній справі №200/8036/20-а, які набрали законної сили.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 5 серпня 2020 року у справі № 826/20350/16, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20.

Разом з тим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, що встановлено судовим рішенням в справі №200/8035/20-а та на індексацію грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням в справі № 200/8036/20-а, просив зобов`язати Військову частину А1736 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2016 по 17.03.2021 включно.

Як убачається з із мобільного банківського додатку 18 січня 2021 року відповідач у вказану дату виконав рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №200/8035/20-а та сплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки у сумі 4395,79 грн., а 18 березня 2021 року відповідач виконав рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 листопада 2020 року у справі №200/8036/20-а та сплатив індексацію грошового забезпечення у сумі 17797,10грн.

Тобто, військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій та індексації грошового забезпечення при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку про обґрунтованість повних вимог ОСОБА_1 .

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Разом з тим, згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та вимоги позовної заяви ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визнання протиправною бездіяльності Військової частини А1736 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2016 по 17.03.2021 включно; зобов`язання Військову частину А1736 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2016 по 17.03.2021 включно.

Твердження відповідача, про те, що положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації, а норми КЗпП України не поширюються на дані правовідносини, суд вважає неприйнятним з огляду на наступне.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20.

Також суд не приймає доводи відповідача викладені у його відзиві, що ст. 117 КЗпП України застосовується, як підстава відповідальності тільки до власника (підприємства, установи) в той час як у даній справі відповідачем є Військова частина А1736, а не власник в розумінні 117 КЗпП України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" (заява № 377/02, рішенні від 08 квітня 2010 року), з наступних підстав.

Так, суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17) та від 13 травня 2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі №227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Згідно з ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1736 (вул. Дворцова, 2, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 26613875) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1736 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2016 по 18.03.2021 включно.

Зобов`язати військову частину А1736 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2016 по 17.03.2021 включно.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 29 червня 2021 року. Повне судове рішення складено та підписано 2 липня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.С. Зеленов