Рішення № 98043407, 08.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2021 р. Справа№200/1970/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., при секретарі судового засідання Воліковій О.О.,

за участю:

представника відповідача - Гарлінського О.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1472 про визнання протиправними дії, стягнення заборгованості, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 1472 (далі – відповідач) про:

- визнання протиправними дії щодо невиплати на день звільнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018-2020 року у розмірі 15 750 грн., індексації грошового забезпечення у розмірі 235,65 грн., матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 900 грн., грошової компенсації вартості за використане речове майно у розмірі 9576,67 грн.;

- стягнення заборгованості з виплат у розмірі 2703,80 грн.;

- стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 70 706,88 грн. за період з 25 вересня 2020 року по 29 грудня 2020 року.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу в Військовій частині 1472. Наказом від 24 вересня 2020 року його було звільнено в запас, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. З наданої відповідачем довідки № 255 від 17 грудня 2020 року вбачається, що на день звільнення було нараховано такі види грошового забезпечення: грошова компенсація вартості за невикористане речове майно у розмірі 9576,67 грн., індексація грошового забезпечення у розмірі 235,65 грн., грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018-2020 роки у розмірі 15 750 грн., матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 900 грн. Крім того, у довідці вказано, що зазначені виплати будуть здійснені після надходження до додаткового фінансування.

14 грудня 2020 року позивачу було зараховано кошти у розмірі 14 325,50 грн., замість 16 685,65 грн. (грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018-2020 роки у розмірі 15750 грн., індексація грошового забезпечення у розмірі 235,65 грн., матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових потреб у розмірі 900 грн.), тобто не виплачено 2560, 15 грн. Крім того, 30 грудня 2020 року на рахунок позивача надійшло 9433,02 грн., замість 9576,67 грн., тобто не виплачено 143, 65 грн. Таким чином, на теперішній час відповідачем не виплачено заборгованість у розмірі 2703,80 грн.

Ухвалою суду від 01 березня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.

31 березня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що в день звільнення позивачу було нараховано грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 9576,67 грн., індексацію грошового забезпечення за період з вересня 2017 року по вересень 2020 року у розмірі 235,65 грн., грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2020 роки у розмірі 15 750 грн., матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 900 грн., винагороду за бойове чергування (бойову службу) за серпень 2020 року у розмірі 704 грн., морську винагороду за серпень 2020 року у розмірі 704 грн. Одразу після надходження бюджетних асигнувань позивачу були виплачені зазначені кошти, окрім коштів, що підлягали відрахуванню. Так було виплачено 14 325,50 грн. замість нарахованих 18 293, 65 грн., оскільки 3750 грн. було відраховано за 10 діб використаної відпустки та 218,15 грн. відраховано військовий збір. 30 грудня 2020 року позивачу було виплачено 9433,02 грн. замість 9576,67 грн., оскільки 143,65 грн. було відраховано військовий збір.

Представник відповідача також зазначив, що військовою частиною було вчасно (у день звільнення) зроблено розрахунок всіх сум, проте виплата не здійснювалась у зв`язку з ненадходженням бюджетних асигнувань та просив суд у разі задоволення позовних вимог застосувати принцип співмірності. Крім того, зазначає, що в наданій позивачем довідці про середньоденне грошове забезпечення зазначена сума з урахуванням постійних та разових виплат. Таке визначення середньоденного заробітку здійснено позивачем з порушенням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Ухвалою суду від 30 квітня 2021 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалою суду від 13 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

03 червня 2021 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 08 червня 2021 року.

07 червня 2021 року до суду надійшли додаткові пояснення відповідача. Представник відповідача зазначив, що відповідно до положень чинного законодавства, тимчасово на період проведення антитерористичної операції не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України тощо на період безпосередньої участі а АТО та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що здійснюється шляхом проведення ООС за умови підтвердження статусу зазначених осіб. На момент нарахування та виплати сум грошового забезпечення позивач не брав безпосередньої участі в АТО, тому весь дохід був оподаткований військовим збором на загальних підставах.

Позивач про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлений належним чином, до суду не з`явився.

07 червня 2021 року до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі та без участі позивача.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_2 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 12 березня 2018 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Відповідно до витягу з наказу командира 23 загону морської охорони Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24 вересня 2020 року №297-ОС виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення старшого матроса ОСОБА_1 (П-036676), старшого моториста електромеханічної бойової частини (БЧ-5) катера морської охорони 1 рангу проекту 1400М «Гриф» «Любомир» 519, BG-110, який наказом командира загону від 20 серпня 2020 року № 273-ОС звільнений в запас на підставі підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту два частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 24 вересня 2020 року, вислуга років станом на 24 вересня 2020 року становить: календарна 03 роки, 00 місяців, 03 дні, пільгова 06 років 00 місяців 06 днів, всього 09 років 00 місяців 09 днів. Щорічну основну відпустку за 2020 рік використав у кількості 30 календарних днів, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік отримав, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2020 році отримав. Відповідно до наказу МВС України від 18 березня 2016 року № 188 виплатити винагороду за безпосередньо участь в операції об`єднаних сил, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні за період з 01 вересня по 24 вересня 2020 року. Відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» провести відрахування грошового забезпечення за 10 календарних днів відпустки, що була використана в рахунок тієї частини року, яка залишилась після звільнення. Виплатити грошову компенсацію за невикористані під час військової служби дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 42 календарних дні (за період з 2018 по 2020 роки).

Відповідно до довідки від 17 грудня 2020 року № 255 на день звільнення ОСОБА_3 було нараховано такі види грошового забезпечення: грошова компенсація вартості за невикористане речове майно у розмірі 9576,67 грн., індексація грошового забезпечення у розмірі 235,65 грн. за період з вересня 2017 року по вересень 2020 року, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2018-2020 роки – 15 750 грн., матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань 900 грн.

Судом встановлено, що 14 грудня 2020 року позивачу були виплачені кошти у розмірі 14 235,50 грн. та 30 грудня 2020 року у розмірі 9433,02 грн.

Спірним питанням у даній справі є правомірність дій відповідача щодо виплати позивачу грошового забезпечення на 2703,80 грн. менше ніж йому було нараховано.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2011, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 1-2 Закону №2011 військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частинами 1-4 статті 9 Закону №2011 визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (далі – Положення № 1153).

Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення № 1153 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до довідки Маріупольського загону морської охорони від 22 березня 2021 року № 49 після звільнення ОСОБА_3 були нараховані наступні види грошового забезпечення:

704 грн. – морська винагорода;

704 грн. – винагорода за бойове чергування;

900 грн. – матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань;

235, 65 грн. – індексація грошового забезпечення;

15 750 грн. – компенсація відпустки учаснику бойових дій.

Загальна сума нарахувань становить 18 293,65 грн. Із вказаної суми було відраховано військовий збір у розмірі 218,15 грн. та зайво використані дні відпустки у розмірі 3750 грн.

14 грудня 2020 року зазначені виплати у розмірі 14 325, 50 грн. були зараховані на рахунок позивача.

Щодо вирахування з позивача суми зайво використаної відпустки, суд зазначає, що відповідно до пункту 7 розділу ХХХІ Інструкції № 260 у разі звільнення з військової служби військовослужбовців (крім військовослужбовців, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, а також військовослужбовців строкової військової служби) до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості, на підставі наказу відповідного командира провадиться відрахування з їхнього грошового забезпечення за дні щорічної основної та додаткової відпусток із урахуванням часу проходження служби в році звільнення.

Суд зауважує, що у наказі № 297-ОС про виключення позивача зі списків особового складу зазначено про проведення відповідного відрахування. Вказаний наказ позивачем не оскаржується.

Таким чином, відрахувавши з грошового забезпечення позивача суму зайво використаної відпустки у розмірі 3750 грн. відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо відрахування військового збору у розмірі 218,15 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Згідно підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Кодексу.

Відповідно до п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Так, підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Підпунктом 165.1.10 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою.

Підпунктом 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту, згідно якого ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Також підпунктом 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України передбачено, що звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Законом України від 18.06.2015 № 548-VIII «Про внесення зміни до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування військовим збором грошового забезпечення військовослужбовців та інших осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції» (далі - Закон № 548), що набрав чинності 09.07.2015, але вводиться в дію через два місяці після набрання чинності, підпунктом 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України доповнено абзацами такого змісту: «Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції.

Порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором визначається Кабінетом Міністрів України».

Так, підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

З наведеного вбачається, що з 09 вересня 2015 року на період безпосередньої участі в антитерористичній операції військовослужбовця, з його доходу у вигляді грошового забезпечення не стягується військовий збір.

Законодавцем було покладено на Кабінет Міністрів України обов`язок визначити Порядок підтвердження статусу зазначених осіб з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором.

Зазначений обов`язок Кабінет Міністрів України повинен був виконати протягом місяця з дня опублікування Закону № 548 (пункт 1 Розділу II Прикінцеві положення цього Закону), але лише 30.12.2015 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1161 «Про порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором».

Вищенаведеною постановою встановлено, що підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором здійснюється на підставі витягів з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки про залучення таких осіб до проведення антитерористичної операції та наказів оперативного штабу з управління антитерористичною операцією про прибуття (вибуття) таких осіб до (із) складу сил і засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції. Зазначені документи командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів), керівники установ, організацій та підприємств, у складі яких проходять службу чи працюють особи, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, подають до відповідної бухгалтерської служби для здійснення розрахунків.

Обґрунтовуючи правомірність відрахування військового збору, відповідач посилається на те, що на момент нарахування та виплати належних позивачу сум у грудні 2020 року, позивач не брав безпосередню участь в АТО.

Разом з тим, суд зауважує, що як вбачається з відзиву на позовну заяву, всі належні позивачу при звільненні кошти, були нараховані в день звільнення, тобто у вересні 2020 року. При цьому, відповідно до наданої відповідачем довідки про доходи позивача за 2020 рік, у вересні 2020 року позивачу виплачувалась винагорода за участь в АТО, що свідчить про те, що у місяці звільнення позивач брав безпосередню участь у антитерористичній операції, а тому відповідачем при виплаті у грудні 2020 року належних при звільненні позивачу сум, було протиправно відраховано військовий збір у розмірі 218, 15 грн.

З наведеної вище довідки № 49 від 22 березня 2021 року вбачається, що позивачу було нараховано компенсацію вартості речового майна у розмірі 9576,67 грн. Із зазначеної суми було відраховано військовий збір у розмірі 143, 65 грн. 30 грудня 2020 року на рахунок позивача були зараховані кошти у розмірі 9433,02 грн.

Щодо відрахування військового збору у розмірі 143,65 грн., суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 9-1 Закону №2011 речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як вже зазначалось раніше, згідно пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою).

За приписами пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно з підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу), зокрема, у вигляді: г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

За пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

З аналізу наведених норм матеріального права та встановлених обставин справи слідує, що позивач під час проходження військової служби, обтяжений власними витратами на придбання речового майна, мав правомірні очікування на отримання його грошової компенсації, оскільки і приписами Закону № 2011-XII, і Порядку № 178, гарантоване як право на отримання вказаного речового майна, так і право на одержання його грошової компенсації у протилежному випадку.

Суд зауважує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Відтак, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Водночас, утримавши з належних позивачу до виплати сум грошової компенсації за неотримане речове майно податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, відповідач фактично позбавив його частини цієї грошової компенсації, що не узгоджується з підходом законодавця до оподаткування доходів військовослужбовців (пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України).

Подібна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 813/4138/17.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що при виплаті належних при звільненні позивачу сум грошового забезпечення, відповідачем було протиправно відраховано суму військового збору у розмірі 218,15 грн. та 143,65 грн., а тому суд, вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу належного йому при звільненні грошового забезпечення у розмірі 361,80 грн. та стягнення з відповідача на користь позивача відповідної суми.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю військовослужбовців. У разі відсутності відповідних положень у спеціальному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навивши у рішенні відповідні доводи.

Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на спірні правовідносини, які виникли під час звільнення позивача з військової служби.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з військової служби з ним не був проведений остаточний розрахунок.

За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).

Оскільки останній день перебування позивача на службі був 24 вересня 2020 року, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 24 вересня 2020 року.

При обчисленні середньоденного розміру грошового забезпечення позивача, суд враховує довідку відповідача від 22 березня 2021 року № 50, видану на підставі Порядку обчислення середньоденної заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 1995 року № 100.

Згідно вказаної довідки, грошове забезпечення позивача за останні два місяці (липень-серпень 2020 року), що передували звільненню склало 22 500 грн.

Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення становить 362,90 грн. ( 22500/62 к.д.).

Судом встановлено, що належні позивачу при звільненні виплати, були частково виплачені 14 рудня 2020 року та 30 грудня 2020 року. На день прийняття даного рішення позивачу не виплачено грошове забезпечення у розмірі 361,80 грн.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить 175 днів (з 25 вересня 2020 року по 08 червня 2021 року включно) та відповідно середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 63 507,50 грн. (175 * 362,90), а отже розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні значно перевищує розмір невиплаченої на день звільнення суми (24 120,32 грн.).

Суд при визначенні розміру відшкодування позивачу за час затримки розрахунку бере до уваги розмір несплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також те, що фінансування відповідача здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 2000,00 гривень, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що позивач відповідно до положень статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 1472 про визнання протиправними дії, стягнення заборгованості, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частин 1472 щодо невиплати ОСОБА_3 належного на день звільнення з військової служби грошового забезпечення у розмірі 361,80 грн.

Стягнути з Військової частини 1472 (місцезнаходження: Донецька обл., м. Маріуполь, Приморський бульвар, 24, код ЄДРПОУ 14321541) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) недоплачену частину грошового забезпечення у розмірі 361,80 грн.

Стягнути з Військової частини 1472 (місцезнаходження: Донецька обл., м. Маріуполь, Приморський бульвар, 24, код ЄДРПОУ 14321541) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті 08 червня 2021 року.

Повний текст рішення складено 18 червня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Є.І. Грищенко