Рішення № 98043397, 30.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 р. Справа№200/4213/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі – ГУ Держгеокадастру у Донецькій області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02.02.2021 року № 150-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки»;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення та видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:11:000:0900, площа 2.0000 га.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 08.01.2020 №76-СГ позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області. Розроблений проект землеустрою складено та погоджено відповідними органами, однак наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №150-СГ від 02.02.2021 позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га кадастровий номер 1424256200:11:000:0900 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні її у власність. Оскільки на затвердження до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області позивачем подано погоджений проект землеустрою, то цей проект є таким, що відповідає вимогам законів та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою. Позивач вказує, що жодних підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Шувалової Т.О. у відпустці з 07.06.2021 року по 29.06.2021 року, рішення суду виготовлено у перший робочий день судді.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому з позовними вимогами не погодився, посилаючись на те, що ГУ Держгеокадастру у Донецькій області передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, розглядає клопотання у місячний строку і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Всупереч вимогам статей 15, 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр» під час здійснення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:11:000:0900 на підставі оскаржуваної документації із землеустрою до Державного земельного кадастру передчасно внесені відомості про форму власності на землю. На підставі викладеного, вважає, що відмовляючи ОСОБА_1 у затвердженні документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ГУ Держгеокадастру у Донецькій області діяло в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Щодо зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення та видати наказ про затвердження позивачу проекту землеустрою ГУ Держгеокадастру у Донецькій області зазначає, що суд позбавлений можливості втручатися у дискреційні повноваження відповідача шляхом зобов`язання видати наказ. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.75-80).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с.9-11).

ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 24 грудня 2015 року, виданим Державною службою України з надзвичайних ситуацій (а.с.12).

21 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 (га) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства (а.с.30).

Наказом від 08 січня 2020 року № 76-СГ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області надало дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою (а.с.29).

03 серпня 2020 року позивач звернувся до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 із заявою, в якій просив розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Райгородоцької селищної ради Словянського району Донецької області, згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 08.01.2020 року № 76-СГ (а.с.28).

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів (а.с.22-61).

Висновком експерта державної експертизи ОСОБА_3 про розгляд документації із землеустрою від 24.09.2020 року № 14087/82-20 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів погоджено (а.с.57).

Згідно Витягу № НВ-1408181212020 від 21.10.2020 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 1424256200:11:000:0900 площею 2,0000 га розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, з цільовим призначенням: 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), з державною формою власності (а.с.18)

Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02 лютого 2021 №150-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами намелених пунктів, розмір земельної ділянки 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0900, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр», зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи вищезазначене, під час здійснення державної реєстрації земельної ділянки, право власності або користування на яку не зареєстроване до 01.01.2013 року, відомості про форму власності на таку земельну ділянку до Державного земельного кадастру не вносяться (а.с.17).

Позивач не погодився з наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області №18643-СГ від 02.02.2021 та звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (надалі – Земельний Кодекс України).

Частиною першою статті 3 Земельного Кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями частини третьої статті 22 Земельного Кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Частинами першою-другою статті 116 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного Кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з абзацами 1-3 частини сьомої цієї статті Земельного Кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною дев`ятою статті 118 Земельного Кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною десятою цієї статті встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

При цьому, за змістом частини четвертої статті 122 Земельного Кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.

Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру як передбачено Положенням, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

У свою чергу, відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» №858-IV, документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно зі статтею 30 цього Закону, погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною першою статті 186-1 Земельного Кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною третьою цієї статті Земельного Кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.

Частиною шостою статті 186-1 Земельного Кодексу України встановлено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Системний аналіз положень дає змогу дійти висновку, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного Кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 27.01.2021 у справі №560/1334/19, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного Кодексу України норми статті 118 Земельного Кодексу України не містять. При цьому, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Як встановлено судом, Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1424256200:11:000:0900, ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області (а.с.22-55).

24 вересня 2020 експертом державної експертизи ОСОБА_3 складено висновок №14087/82-20 про розгляд документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у пункті 10 якого зазначено, що вказаний проект землеустрою погоджується. У пункті 8 цього висновку вказано, що проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. У пункті 9 висновку зазначено, що зауваження відсутні, пропозиції: взяти до уваги вимоги статті 28 Закону України «Про землеустрій» (а.с.57).

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 1424256200:11:000:0900, ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області був погоджений територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та за результатом аналізу документації із землеустрою на відповідність її положень вимогам земельного законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам, документації із землеустрою зроблено висновки про те, що цей проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам, за підсумковою оцінкою проект землеустрою погоджено (а.с.57).

21 жовтня 2020 року відділом у Слов`янському районі міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Словянську ГУ Держгеокадастру у Донецькій області зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0900 у Державному земельному кадастрі, що підтверджено витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.18-20).

Єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою у оскаржуваному наказі ГУ Держгеокадастру у Донецькій області "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" зазначено, що відповідно до частини другої статті 15, частини другої статті 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр» під час здійснення державної реєстрації земельної ділянки, право власності або користування на яку не зареєстроване до 01.01.2013 року, відомості про форму власності на таку земельну ділянку до Державного земельного кадастру не вносяться (а.с.17).

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установлює Закон України «Про Державний земельний кадастр» (Закон №3613-VI).

За визначеннями наведеними у частини першій статті 1 Закону №3613-VI державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Зокрема, як визначено частиною першою статті 15 Закону №3613-VI до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Згідно частини другої цієї ж статті відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, згідно статті 30 Закону №3613-VI Державний земельний кадастр та Державний реєстр речових прав на нерухоме майно за допомогою програмних засобів ведення інформаційних систем забезпечують у режимі реального часу отримання:

органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані речові права на земельні ділянки, їх обтяження, а також про ціну (вартість) земельних ділянок, речових прав на них чи розмір плати за користування земельною ділянкою;

державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно відомостей з Державного земельного кадастру про речові права на земельні ділянки, зареєстровані до 2013 року, а також відомостей з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

Інформація Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отримана центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, може зберігатися та використовуватися для забезпечення виконання покладених на нього повноважень, у тому числі для ведення обліку земель.

Взаємодія інформаційних систем Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснюється в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, спільно з Міністерством юстиції України.

Окрім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону №3613-VI Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.

З огляду на наведене слідує, що відповідач за допомогою програмних засобів ведення інформаційних систем у режимі реального часу має доступ до Державного реєстру прав до всіх відомостей щодо зареєстрованих прав, які можна отримаи по суб`єкту права та по об`єкту права, відомості про зареєстровані права на земельну ділянку надходять в порядку взаємодії між реєстрами, тому у відповідача, не було підстав для відмови позивачу в затвердженні проекту землеустрою.

Таким чином, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 02.02.2021 року № 150-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки».

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення та видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність позивачу, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На переконання суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За унормуванням п. 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки позивачем у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України повністю виконано всі вимоги діючого законодавства щодо отримання безоплатно земельну ділянку у власність, питання про надання позивачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства вирішується відповідачем тривалий час, суд погоджується з доводами позивача, що належним засобом захисту його прав є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів площею 2,000 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0900 та передати позивачу у власність.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформульованій у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №591/5935/17.

Порушення прав позивача допускається самим відповідачем, тому вирішити спірне питання в інший спосіб, ніж як зобов`язати ГУ Держгеокадастр у Донецькій області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки немає можливості.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного вище, враховуючи приписи статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255,263, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (код ЄДРПОУ: 39767332, місцезнаходження: 84313, Донецька область, м. Краматорськ, бульвар Машинобудівників, 16) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 02.02.2021 року № 150-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (код ЄДРПОУ: 39767332, місцезнаходження: 84313, Донецька область, м. Краматорськ, бульвар Машинобудівників, 16) прийняти рішення та видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів та передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:11:000:0900, площа 2.0000 га.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяті днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 30 червня 2021 року.

Суддя Т.О. Шувалова