Ухвала суду № 98043295, 01.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

01 липня 2021 року Справа №160/9401/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Захарчук-Борисенко Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А0989 про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11.06.21 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А0989, в якому просить:

- визнати неправомірними дії військової частини А0989 (код ЄДРПОУ 26615223, 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Камишова-1) щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 14.12.2017 року;

- зобов`язати військову частину А0989 (код ЄДРПОУ 26615223, 87500, Донецька обл., м.Маріуполь, вул. Камишова-1) здійснити нарахування та виплатити позивачу – ОСОБА_1 , ідентифікаційний код – НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 14.12.2017 року, вважаючи базовий місяць січень 2008 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні.

24.06.2021 до засобами електронного зв`язку від Військової частини А0989 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху, в якій вказано, що позивачем у позові зазначено, що він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху зі встановленням позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду:

- документу про сплату судового збору (квитанції установи банку або відділення зв`язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення) за подання адміністративного позову немайнового характеру у відповідності до Закону України “Про судовий збір” у сумі 908,00 грн.

30.06.2021 до суду від позивача засобами електронного зв`язку надійшла заява, в якій, на думку позивача, висновки Великої Палати Верховного Суду під час розгляду апеляційної скарги про обмеження застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” виключно розглядом питань пов`язаних з соціальним захистом учасників бойових дій та прирівняних до них осіб відповідно до статей 12 та 22 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” без вирішення питання про можливість відступу від протилежних висновків Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, висловлених при касаційному розгляді справи є помилковими. Крім того, позивач зазначає, що у справі №9901/311/19 є окрема думка судді Великої Палати Верховного суду Пророка В.В. відповідно до висновку Верховного суду у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 21.03.2018, постановленого за результатами касаційного розгляду справи №2-3901/08-ц (провадження №61-2127св18), пункт 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” (про звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях учасників бойових дій, Герої України – у справах, пов`язаних з порушенням їх прав) поширюється на учасників бойових дій при їх зверненні до суду у зв`язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.

Також позивач вказує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Щодо заяви позивача про виконання ухвали суду від 25.06.2021, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначено Законом України від 8 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон №3674-VI).

Статтями 1, 2 Закону України “Про судовий збір” визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

У контексті вищенаведених законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 зазначив, що “гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року №(81)7: “У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати” (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі "Хаджіанастасіу проти Греції", пункти 32-37).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року справа "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя ("KREUZ v. POLAND" № 28249/95).

Статтею 5 Закону України “Про судовий збір” передбачені пільги щодо сплати судового збору.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.

Статус, права, пільги учасників бойових дій встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно з статтею 5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений в статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

При цьому, частиною 2 статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Аналіз пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” в сукупності з частиною 2 статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору у справах, які стосуються пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року у справі №240/934/20.

Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” суд має врахувати предмет та підстави позову, а також перевірити чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19 (провадження №11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №490/8128/17 (провадження №К/9901/166/18, К/9901/30220/18).

З огляду на підстави та предмет, позовна заява позивача стосується питання щодо ненарахування та невиплати йому суми індексації грошового забезпечення при звільненні, але не стосується пільг, доплат чи інших соціальних гарантій позивача як учасника бойових дій. Тому судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.

Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм права висловлені у постанові Верховного Суду від 19.10.2020 у справі №240/934/20.

Суд відхиляє посилання позивача на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 21 березня 2018 року у справі №2-3901/08-ц, як на безпідставні, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 вказала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, суд враховує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, відповідно до яких, вирішуючи питання про стягнення судового збору із особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

З огляду на те, що вимоги позивача у цій справі не пов`язані з порушенням його права на соціальний захист саме як учасника бойових дій, підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” відсутні.

Суд звертає увагу, що згідно положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суд не бере до уваги думку позивача стосовно помилковості висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №9901/311/19 та посилання на окрему думку судді Великої Палати Верховного суду Пророка В.В.

Щодо твердження позивача, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Статтями 1, 2 Закону України “Про оплату праці” визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” відповідно його преамбули визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 цього Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Вказані правові норми свідчать про те, що індексація не є оплатою праці у розумінні заробітної плати, а тому враховуючи вищевказані норми права стосовно індексації, суд дійшов висновку, що позивача не звільнено від сплати судового збору за позовні вимоги, з якими позивач звернувся до суду.

За таких обставин, позивач дійшов помилкового висновку про те, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.

Отже, станом на 01.07.2021 недоліки позовної заяви позивачем не усунуто.

Відповідно до ч. 15 ст. 171 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

За таких підстав відповідно до вимог ч. 15 ст. 171 КАС України позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись ст. 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А0989 про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії- залишити без розгляду.

Копію ухвали суду направити учасникам справи.

Роз`яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складання ухвали у відповідності до вимог ст. 295 КАС України та у порядку, встановленому п.п. 15.5 п. 15 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України.

Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко